Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 761/12145/17

провадження № 61-11495св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Некрилов Костянтин Юрійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Борисової О. В., Пікуль А. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Некрилов Костянтин Юрійович, про визнання договору дарування удаваним правочином,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який змінив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 30 липня 2005 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, під час перебування в якому вони накопичували кошти на придбання житла у місті Києві, зокрема шляхом продажу квартири, яка належала йому на праві власності та була придбана ним до шлюбу.

Придбавши у 2010 році 68/100 частин квартири АДРЕСА_1 вони одразу зареєстрували своє місце проживання за цією адресою. Приблизно через рік ОСОБА_2 почала проживати окремо, а тому про розірвання шлюбу заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2012 року йому відомо не було, як і про те, що його визнано таким, що втратив право користування квартирою на підставі заочного рішення від 27 травня 2013 року.

Про дані обставини він дізнався лише в 2014 році.

Під час вирішення питання про поділ майна йому стало відомо про те, що купівля квартири була оформлена як договір дарування, а тому вважає даний договір удаваним.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив: визнати удаваним правочином договір дарування частини квартири від 12 липня 2010 року, за яким ОСОБА_2 отримала у дар 68/100 частин квартири АДРЕСА_1 ; встановити, що 12 липня 2010 року було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_2 придбала 68/100 квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час розгляду справи не встановлено, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових правовідносин, ніж ті, які передбачені договором дарування. Крім того, сторонами не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження передачі коштів ОСОБА_3 .

Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що з витребуваних з ПАТ «ПУМБ» доказів вбачається, ОСОБА_2 періодично переукладала депозитні договори, при цьому розмір депозитних вкладів збільшувався, строк дії останнього депозитного договору сплинув безпосередньо перед укладенням оспорюваного договору, сума депозиту відповідала основній вартості квартири. Ці обставини свідчать про те, що депозитні вклади формувалися і збільшувалися протягом подружнього життя та за рахунок спільних заощаджень і були отримані з банку безпосередньо перед укладенням договору дарування квартири. Припущення суду про те, що кошти могли бути перераховані на інший рахунок або на рахунок на вимогу, не підтверджуються жодним доказом і не можуть бути покладені в основу рішення про відмову в задоволенні позову. Висновки суду про недоведеність позовних вимог є неправильними і не відповідають фактичним обставинам, підтвердженим доказами.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2005 року.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2012 року шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2013 року ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .

12 липня 2010 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) було укладений договір дарування частки квартири, за яким дарувальник зобов`язувався передати обдаровуваній безоплатно у власність 68/100 часток квартири загальною площею 60,20 кв. м, житловою площею 44,20 кв. м, з яких: відчужується 68/100 часток квартири житловою площею 30,06 кв. м, загальною площею 40,94 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 4475.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Шевченківського районного суду міста Києва.

22 серпня 2019 року справа № 761/12145/17 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, а саме того, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових правовідносин, ніж ті, які передбачені договором дарування.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема в тому контексті, який на думку позивача, свідчить про намір приховати договір купівлі-продажу та факт отримання дарувальником грошових коштів.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська