Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.02.2019 року у справі №739/533/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 739/533/17-ц

провадження № 61-26802св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області

від 11 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 06 січня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений договір б/н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 3 200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту. Станом на

28 лютого 2017 року відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконує, у результаті чого виникла прострочена заборгованість у розмірі

41 286,20 грн, із яких: 2 719,92 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32 624,08 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 3 500,00 грн - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн - фіксована частина штрафу та 1 942,20 грн - процентна складова штрафу за порушення грошового зобов'язання.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 41 286,20 грн.

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27 липня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з

ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 06 січня 2011 року у розмірі 6 291,91 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що банк всупереч вимогам чинного законодавства в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку без додержання установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, у зв'язку з чим суд зменшив цю суму, розрахувавши її із 30 % на рік, оскільки така ставка діяла на час укладення між сторонами кредитного договору.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржувалося в частині відмови у стягненні заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з

ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 06 січня 2011 року б/н у сумі 41 286,20 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 2 719,92 грн, заборгованості за процентами за коригування кредитом - 32 624,08 грн, заборгованості за комісією - 3 500,00 грн, штрафу - 2 424,20 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що представлений позивачем розрахунок заборгованості є належним доказом, що підтверджує наявність заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 06 січня 2011 року б/н, який не був спростований відповідачем під час розгляду справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не зазначив, чому не підлягає застосуванню частина третя статті 1056-1 ЦК України, яка була правильно застосована судом першої інстанції, і в чому саме помилився суд першої інстанції, застосувавши цю норму. Крім того, апеляційний суд, стягнувши 32 624,08 грн процентів, у порушення статті 213 ЦПК України 2004 року, не навів за який період часу і за якою процентною ставкою така сума процентів нараховувалась на заборгованість за кредитом у сумі 2 719,92 грн.

У січні 2018 року від ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення апеляційного суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про

внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного

процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Судувказану цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом установлено, що 06 січня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір шляхом подання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг на відкриття рахунку і встановлення кредитного ліміту у сумі 300,00 грн, який у подальшому збільшений до

3 200,00 грн, зі сплатою 30 % на рік за користування кредитними коштами на суму залишку заборгованості.

Відповідно до пунктів 1.1.2.3, 1.1.3.2.3 та 1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, які є складовою частиною кредитного договору, укладеного між сторонами, банк має право змінювати тарифи, в тому числі і процентну ставку, про що має інформувати позичальника шляхом надання виписок за картковим рахунком; позичальник зобов'язаний отримувати виписки про стан карткового рахунку; позичальник у разі незгоди зі зміненими тарифами зобов'язаний звернутися до банківської установи із заявою про розірвання договору та погасити заборгованість.

Наказом ПАТ КБ «ПриватБанк» від 02 квітня 2014 року № СП-2014-6635230 внесені зміни до тарифів за платіжними картками в частині розрахунку процентів, згідно з якими у разі виникнення прострочених зобов'язань проценти нараховуються у подвійному розмірі на всю суму заборгованості.

Згідно з розрахунком банку розмір заборгованості за кредитом становить

2 719,92 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом -

32 624,08 грн, заборгованість за комісією - 3 500,00 грн, штраф - 2 424,20 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушила умови кредитного договору, належним чином не виконувала своїх зобов'язань, проте банк всупереч вимогам чинного законодавства в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку без додержання установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, у зв'язку з чим суд зменшив цю суму, розрахувавши її з 30 % на рік, оскільки така ставка діяла на час укладення між сторонами кредитного договору.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення вимог, виходив з того, що позичальник порушила умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту, допустила заборгованість, що нею не заперечується. Розрахунок заборгованості проведено відповідно до вимог закону і умов кредитного договору, який і є підставою для стягнення заборгованості.

Однак із вказаними висновком апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до загального правила частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

09 січня 2009 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»

від 12 грудня 2008 року № 661-VI, яким ЦК України доповнено статтею 1056-1, яка (у редакції на час укладення між сторонами кредитного договору) передбачала:

Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. (Частина друга, третя статті

1056-1 ЦК України із змінами, внесеними згідно із Законом N 1822-VI (1822-17)

від 21 січня 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За встановленими судами обставинами, ПАТ КБ «ПриватБанк» двічі підвищувало в односторонньому порядку відсоткову ставку за кредитом, а саме: 01 вересня

2014 року та 01 квітня 2015 року.

З урахуванням наведених норм матеріального права, апеляційний суд помилково вважав, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором за підвищеної відсотковою ставкою відповідає вимогам закону, оскільки не врахував положення статті 1056-1 ЦК України, у редакції, яка була чинною на час укладення кредитного договору, про нікчемність умови договору про односторонню зміну розміру процентної ставки банком, отже банк не мав права в односторонньому порядку здійснювати підвищення відсоткової ставки за кредитом.

Крім того, апеляційний суд порушив норми процесуального права.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року, якою закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїм правом щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що принцип диспозитивності реалізується на стадії апеляційного оскарження учасником справи шляхом визначення об'єкта оскарження (конкретного рішення чи його частини) та конкретними вимогами апеляції, а також шляхом визначення заявником предмета оскарження, під якими розуміють допущені судом першої інстанції порушення, які перевіряються судом апеляційної інстанції і які наведені у доводах апеляції.

У свою чергу, дотримуючись принципу диспозитивності, у разі подання апеляційної скарги на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Надане суду апеляційної інстанції право на вихід за межі доводів апеляційної скарги, передбачене частиною третьою статті 303 ЦПК України 2004 року, у разі встановлення неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, не надає право суду апеляційної інстанції змінювати (збільшувати) об'єкт оскарження, тобто переглядати рішення суду першої інстанції у частині, яка не оскаржувалась заявником при зверненні до суду апеляційної інстанції.

Проте у цій справі суд апеляційної інстанції в порушення принципу диспозитивності скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, комісією та штрафом, тобто в тій частині, яка в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Отже, апеляційний суд фактично вийшов за межі об'єкта оскарження, що є порушенням вимог статей 11, 303 ЦПК України 2004 року.

Вищевикладене свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то сплачений при її подачі судовий збір у розмірі 1 920,00 грн підлягає стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2017 року скасувати, рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27 липня

2017 року залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 1 920,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик