Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №442/1693/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 442/1693/17-ц

провадження № 61-10186св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Ступак О. В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Дрогобицька районна державна адміністрація в особі органу опіки та піклування,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи: Виконавчий комітет Смільнянської сільської ради, Дрогобицький районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 вересня 2017 року у складі судді Нагірної О. Б. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Дрогобицька районна державна адміністрація в особі органу опіки та піклування звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Виконавчий комітет Смільнянської сільської ради, Дрогобицький районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що діти ОСОБА_3 перебувають на профілактичному обліку з 2007 року у зв'язку із зловживанням останньою алкогольних напоїв та неналежного виконання нею батьківських обов'язків.

У липні 2015 року Дрогобицька районна державна адміністрація в особі органу опіки та піклування звернулася з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо її дітей.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 липня 2015 року позов задоволено, однак рішенням Апеляційного суду Львівської області від 18 лютого 2016 року вказане рішення скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові Дрогобицької районної державної адміністрації в особі органу опіки та піклування. Зобов'язано ОСОБА_3 змінити ставлення до виховання та утримання дітей.

Позитивних змін у здійсенні ОСОБА_3 своїх батьківських обов'язків не встановлено.

З жовтня 2016 року ситуація в сім'ї ОСОБА_3 погіршилася. 16 лютого 2017 року під час обстеження будинку ОСОБА_3 встановлено, що остання зловживає алкогольними напоями, залишає дітей на декілька днів без догляду, веде аморальний спосіб життя, у будинку порушено гігієну, відсутні продукти харчування.

У зв'язку із загрозою здоров'ю дітей, комісія вирішила госпіталізувати дітей до Підбузької районної лікарні.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини від 27 лютого 2017 року № 5 висловлено висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо її дітей.

З огляду на вказані обставини Дрогобицька района державна дміністрація в особі органу опіки та піклування просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав із стягненням з неї аліментів на утримання дітей.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 вересня 2017 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6. Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей у розмірі 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину, встановленого на день стягнення для дітей відповідного віку до досягнення ними повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 неналежно піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на їх фізичний розвиток, що є складовою виховання; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти, що свідчить про ухилення відповідачем від виховання дітей та свідоме нехтування нею своїми обов'язками.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 вересня 2017 року скасовано частково. Прийнято нову постанову. Відібрано у ОСОБА_3 дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, без позбавлення її батьківських прав. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав багатодітної матері ОСОБА_3 щодо сімох дітей є крайнім заходом впливу, а з огляду на встановлені обставини справи є доцільним застосувати альтернативу шляхом відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав. Залишення дітей з ОСОБА_3 є небезпечним для їх життя, здоров'я і морального виховання, тому вказаний щодо неї захід впливу є виправданим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

У березні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

14 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач почала піклуватися про дітей, їх належне виховання, культурний та духовний розвиток, створює для них найкращі умови для проживання.

Суд першої інстанцій порушив норми процесуального права щодо належного встановлення обставин справи та оцінки доказів, які мають важливе значення для вирішення справи по суті, що призвело до порушення права на повагу до приватного і сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 є матір'ю малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, які проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації, а зареєстровані у АДРЕСА_2.

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, та ОСОБА_7 навчаються у Смільнянській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів.

Згідно з висновком від 02 березня 2017 року Дрогобицької районної державної адміністрації про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо її дітей Дрогобицька районна державна адміністрація в особі органу опіки та піклування вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав, яка ухиляється від їх виконання.

Відповідно до вироку Дрогобицького міськрайонного суду від 13 серпня 2007 року № 1-275-07 ОСОБА_3 притягнена до кримінальної відповідальності за статтею 166 КК України (злісне невиконання батьківських обов'язків).

Відповідно до характеристики Смільнянської сільської ради матір дітей зарекомендувала себе з негативної сторони, постійно зловживає спиртними напоями, не займається вихованням дітей, а отримувану матеріальну допомогу на дітей пропиває. Умови проживання дітей є нестерпними та неприпустимими.

Відповідно до інформації Дрогобицького районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області від 21 лютого 2017 року № 24 ОСОБА_3 з 19 березня 2007 року до сьогоднішнього дня перебуває на обліку у Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Відповідач на вказівки та зауваження спеціалістів не реагувала, план соціального супроводу не виконувала. Прийнято рішення про зняття сім'ї ОСОБА_3 з соціального супроводу з негативним результатом та про порушення питання про доцільність позбавлення її батьківських прав.

Згідно з актом обстеження умов проживання дітей сім'ї ОСОБА_3 від 16 лютого 2017 року умови для проживання дітей незадовільні, непридатні до проживання, діти у занедбаному стані. Сім'я проживає в одній кімнаті, оскільки в іншій частині будинку відсутнє опалення. У дітей виявлено педикульоз. Діти не забезпечені харчуванням. ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, перебувала у занедбаній колисці з брудною постіллю, одягнена у брудний мокрий одяг. Дитина хвора на гнійний кон'юктивіт. Інші діти перебували у хворобливому стані. ОСОБА_3 перебувала у нетверезому стані, поводила себе агресивно. Психологічний клімат у сім'ї незадовільний внаслідок зловживання відповідачем спиртними напоями, яка веде аморальний спосіб життя, спричиняє сварки та бійки.

Згідно з інформацією Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 23 травня 2017 року та від 25 лютого 2017 року ОСОБА_3 за місцем проживання характеризується негативно, порушує громадський порядок, зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя та неналежно виконує батьківські обов'язки.

Відповідно до інформації Підбузької районної лікарні за від 03 березня 2017 року № 26 діти проживають у с. Смільна, постійно спостерігаються фельдшером та дільничим педіатром. У дітей встановлено помірну затримку психомоторного розвитку, педагогічну запущеність. Діти поступили на лікування 16 лютого 2017 року з діагнозом педикульоз. Матір дітей кожного дня перебувала у стані алкогольного сп'яніння, за дітьми не доглядала, грубо ставилася із вживанням нецензурних слів, на зауваження медичного персоналу не реагувала.

Відповідно до інформації вказаної лікарні від 26 вересня 2017 року № 55 після дзвінка дільничого фельдшера 19 вересня 2017 року сімох дітей ОСОБА_3 доставлено у дитяче відділення Підбузької районної лікарні з педикульозом у відсутності батьків, оскільки останні знаходилися у стані алкогольного сп'яніння. Батьки дітей у лікарні не провідували.

Згідно з інформацією Дрогобицької міської дитячої лікарні Дрогобицької міської ради за від 30 серпня 2017 року № 366 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_9, знаходилася на лікуванні з 17 серпня 2017 року по 30 серпня 2017 року з діагнозом гострий бронхіт, герметична інфекція шкіри, гіпотрофія ІІ ступеня аліментарного характеру, рахіт середнього ступеня важкості під гострого перебігу, аскаридоз, дефіцитна анемія І ступеня важкості. Дитина недоглянута, з обтяжливим преморбідним фоном, що свідчить про те, що дівчинка довго не доїдала. Під час лікування дитиною займалася старша сестра.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 27 червня 2017 року та 27 вересня 2017 року головних спеціалістів Дрогобицького відділу поліції у Львівській області умови проживання дітей ОСОБА_3 незадовільні. Діти одягнуті в брудний одяг, голодні. Стосунки в сім'ї нестабільні. Жителі села стверджують, що батьки дітей зловживають спиртними напоями, вчиняють сварки, бійки, ведуть аморальний спосіб життя.

Згідно з актами обстеження умов проживання ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 19 вересня 2017 року санітарно-гігієнічні умови проживання незадовільні. Батьки не займаються їхнім вихованням та навчанням.

Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили зловживання ОСОБА_3 алкогольними напоями, проблеми щодо виховання дітей та пояснили, що відповідач неодноразово притягалась до відповідальності за невиконання своїх батьківських обов'язків.

Допитані за участю психолога у суді першої інстанції діти ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили, що з початку навчального року школу відвідували один тиждень, потім хворіли. ОСОБА_13 пояснила, що мати вживає алкоголь, «батько виганяє її з дому», діти не навчаються. Найменша дитина потратила до лікарні через те, що вимушена була спати на сіні, внаслідок бійки, влаштованої батьками. ОСОБА_6 пояснила, що уроки вдома не вчить, читати не вміє, пише погано. Діти їдять хліб. ОСОБА_5 пояснив, що також самостійно готує їсти. Діти пояснили, що певний час ходили до церкви, однак їм перестали допомагати, оскільки матір зловживає алкогольними напоями.

Ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, суд першої інстанції взяв до уваги встановлені у справі обставини та дійшов висновку, що відповідач без поважних причин не виявляє щодо дітей батьківського піклування, ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо їх виховання та утримання, систематично зловживає алкогольними напоями, у зв'язку з чим перебуває на обліку у лікаря-нарколога.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав багатодітної матері ОСОБА_3 щодо сімох дітей є крайнім заходом впливу, а з огляду на встановлені обставини справи доцільним є застосування альтернативного заходу впливу у вигляді відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав. Залишення дітей з ОСОБА_3 є небезпечним для їх життя, здоров'я і морального виховання, тому вказаний захід впливу щодо неї є виправданим.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другоюстатті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може ухвалити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що залишення дітей з ОСОБА_3 є небезпечним для їхнього життя, здоров'я і морального виховання, тому відібрання дітей від матері є виправданим.

Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення батьківських прав багатодітної матері ОСОБА_3 щодо сімох її дітей є крайнім заходом впливу, з урахуванням встановлених фактичних обставин, доцільним є застосування заходу впливу щодо неї у вигляді відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини третьої статті 170 СК України, якщо відпадуть причини, які перешкоджали вихованню дітей ОСОБА_3, суд за її заявою може ухвалити рішення про повернення їй дітей.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про порушення її права на повагу до приватного і сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», пункт 49 та рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 47).

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки матері, заходи, які до неї застосовувалися раніше, стану здоров'я дітей, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права дитини, СК України, Верховний Суд зауважує, що відібрання дітей від матері судом застосовано в інтересах дітей з метою охорони їхнього здоров'я і моральності, а також нормального розвитку. Отже, таке втручання здійснено згідно з законом, і мало законну мету - захист інтересів дітей.

Таке втручання здійснено для захисту емоційного здоров'я та моралі сімох дітей, тобто відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Відібрання дітей у відповідача євиправданим і пропорційним, оскільки цього потребували інтереси дітей, поведінка матері щодо своїх дітей свідчить про ризик неналежного їх виховання дитини, тому таке втручання було необхідним у демократичному суспільстві і суд апеляційної інстанціїдіяв у межах своєї дискреції.

Висновки апеляційного суду про відібрання дітей ґрунтуються на доказах, які належним чином оцінені, суд взяв до уваги і думку дітей, які були заслухані судом першої інстанції, а також інформацію про соціальний супровід сім'ї.

З огляду на мотиви та висновки апеляційного суду, Верховний Суд дійшов висновку, що відібрання дітей від ОСОБА_3 є виправданим втручанням у сімейне життя відповідача.

Доводи касаційної скарги про те, що докази, надані позивачем, є суб'єктивними, а судом не досліджено усі наявні докази є непереконливими з огляду на встановлені судами обставини та досліджені та оцінені судами докази.

Посилаючись на те, що в суді першої та апеляційної інстанцій відповідача позбавлено права на отримання належної правової допомоги, остання не виклала аргументи у чому саме порушено судами її право, гарантії, передбачені статтею 59 Конституції України.

Із журналів судового засідання від 01 червня 2017 року, 06 липня 2017 року, 28 вересня 2017 року, вбачається, що у суді першої інстанції була присутня ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_14 (а. с. 62, 70, 90).

Із журналів судового засідання випливає, що діти у судовому засіданні були допитані за клопотанням представника відповідача - ОСОБА_14

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано апеляційну скаргу.

07 грудня 2017 року ОСОБА_3 було подано до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості укладення договору з адвокатом та ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 120).

Судове засідання 7 грудня 2017 року було відкладено на 26 грудня 2017 року (а. с. 131-132).

Із журналу судового засідання від 26 грудня 2017 року вбачається, що представник відповідача - ОСОБА_15 припинив представляти інтереси ОСОБА_3 через конфлікт інтересів. У журналі судового засідання зазначено про зловживання правами ОСОБА_3

Судом апеляційної інстанції заслухано пояснення ОСОБА_3, прийнято постанову про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3

Тому вказані доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, положення закону, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином дослідив й оцінив подані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для застосування до ОСОБА_3 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав щодо дітей, та дійшов обґрунтованого висновку про відібрання дітей від матері, що відповідатиме їхнім інтересам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак Г. І. Усик