Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.05.2018 року у справі №2-23/11
Постанова КЦС ВП від 03.02.2020 року у справі №2-23/11

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

місто Київ

справа № 2-23/11

провадження № 61-5915св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Красилівська міська рада Хмельницької області, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 березня 2011 року у складі судді Чорної Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 15 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Карпусь С. А., Янчук Т. О., Федорової Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У травні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Красилівської міської ради Хмельницької області, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним рішення виконкому Красилівської міської ради та скасування державного акта на право приватної власності на землю.

В обґрунтування позову зазначала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Красилівської державної нотаріальної контори 18 квітня 1985 року, вона є власником 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських прибудов, що знаходяться на АДРЕСА_1. Оскільки на момент видачі свідоцтва про право на спадщину вона була неповнолітня, не знала про його існування, з цих причин не була проведена реєстрація її права власності в БТІ.

Після проведення реєстрації права власності на нерухоме майно в Красилівському БТІ, позивач в листопаді 2009 року звернулась до Красилівської міської ради для вирішення питання надання їй у користування земельної ділянки для обслуговування успадкованої 1/3 частини будинку з господарськими спорудами та ведення особистого підсобного господарства. З повідомлення заступника міського голови дізналася, що земельна ділянка на АДРЕСА_1, в розмірі 0, 148 га, приватизована відповідно до рішення виконкому Красилівської міської ради від 29 вересня 1998 року № 92 на ім'я відповідача ОСОБА_4, про що останній 27 липня 1999 року видано державний акт на зазначену земельну ділянку, серії НОМЕР_1.

Позивач стверджувала, що внаслідок такої приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки під будинком в цілому порушується її право на 1/3 частини цієї земельної ділянки, яка перейшла разом із правом власності на частину житлового будинку з господарськими прибудовами.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Красилівська міська рада вимоги позову не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

ОСОБА_4 проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 березня 2011 року позов задоволено. Судом визнано частково недійсним рішення виконкому Красилівської міської ради від 29 вересня 1998 року № 92

«Про передачу присадибних земельних ділянок у приватну власність» у частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0, 1480 га. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 27 липня 1999 року, серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_4

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що, отримавши у спадщину 1/3 частини житлового будинку, позивач набула право власності на відповідну частку земельної ділянки для обслуговування цього будинку.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 15 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що в силу статей 90, 91 Земельного кодексу УРСР (в редакції Закону УРСР від 08 липня 1970 року, далі - ЗК УРСР 1970 року) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі. Таким чином, з набуттям права власності на будинковолодіння до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перейшла в користування земельна ділянка.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у жовтні 2016 року, ОСОБА_4 просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник стверджує, що оскаржуваними рішеннями судів неправильно встановлені дійсні обставини справи, а тим, які встановлені правильно, - дана неправильна оцінка. ОСОБА_3 звернулась до суду більш ніж через 12 років після оформлення права власності на частину будинку. На переконання заявника, судом апеляційної інстанції проігноровано клопотання про застосування позовної давності, викладене в апеляційній скарзі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Красилівська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що правомірно суди встановили, що рішення виконкому Красилівської міської ради від 29 вересня 1998 року № 92 суперечить частині першій статті 42 ЗК УРСР 1970 року. Виконавчий комітет Красилівської міської ради, передаючи земельну ділянку у власність одному із співвласників будинку, порушив законні права та інтереси на спірну земельну ділянку іншого співвласника, позбавивши її права на приватизацію частини земельної ділянки, яка перейшла в її користування при переході права власності на житловий будинок.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 22 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року

№ 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно з договором купівлі-продажу від 01 серпня 1985 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_4 придбала 2/3 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 у м. Красилові.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Красилівської міської ради від 29 вересня 1998 року № 92 відповідачу ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку на вул. Леніна, 72 в м. Красилові Хмельницької області, площею 0,10 га, для обслуговування житлового будинку та площею 0,048 га - для ведення особистого підсобного господарства, на підставі якого ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_1, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1073.

19 квітня 1985 року державним нотаріусом Красилівської державної нотаріальної контори ГавриловоюА. Г видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем ОСОБА_9 є її неповнолітня онука ОСОБА_3 Спадкове майно складалося із 1/3 частки житлового будинку із відповідною частиною до нього надвірних прибудов, які знаходяться на АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці присадибних земель колгоспу «Правда» м. Красилів, який належав ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого Красилівською селищною радою 28 листопада 1963 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у статті 21 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 560 ЦК УРСР 1963 року спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

У справі, що переглядається, датою відкриття спадщини є 12 вересня 1983 року, а тому до спірних правовідносин у питанні визначення набуття права користування спірною земельною ділянкою підлягає застосуванню положення ЗК УРСР 1970 року в редакції зі змінами від 11 лютого 1983 року.

За приписами статті 3 ЗК УРСР 1970 року відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР земля є державною власністю - спільним надбанням усього радянського народу. Земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.

Таким чином на момент виникнення спірних правовідносин сторони вправі посилатися виключно на виникнення та існування права користування спірною земельною ділянкою.

Перехід права користування ділянкою при переході права на будівлю регулювався правилами, викладеними у частинах першій-другій статті 90 ЗК УРСР 1970 року, якими встановлено, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК УРСР 1970 року особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток у спільній власності на будинок.

Таким чином при переході в порядку спадкування права власності на житловий будинок з надвірними будівлями на вул. Леніна (Центральній), 72 в м. Красилові до спадкоємців також перейшло право користування земельною ділянкою відповідно до розміру часток в спільній власності на будинок.

З введенням в дію ЗК УРСР 1990 року права землекористувачів збереглися. Відповідно до пункту 5 постанови Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Таким чином, землекористувачі земельних ділянок, правомірно наданих їм у користування, мали право на передачу їх у власність.

Згідно із частиною першою статті 42 ЗК України (в редакції, чинній на момент приватизації земельної ділянки) громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

За змістом статті 44 ЗК України (в редакції, чинній на момент приватизації земельної ділянки) порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню. Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом.

Під час дії Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» ОСОБА_3 мала законне право на приватизацію земельної ділянки відповідно до розміру частки у праві спільної власності на будинок, а відтак Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що внаслідок приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_1 в цілому за ОСОБА_4 відбулось порушення прав позивача, які підлягають судовому захисту.

Не заслуговують на увагу доводи заявника щодо пропуску позовної давності, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_4 брав участь у справі, заяву про застосування позовної давності не подавав, суд позбавлений процесуальної можливості вирішувати таке питання з власної ініціативи, а також під час апеляційного розгляду цієї справи за наведених обставин. При цьому необхідно врахувати, що про наявність порушеного права позивач дізналась у листопаді 2009 року під час реєстрації свідоцтва про право власності, а із позовом звернулась у травні 2010 року, що відбулося у межах позовної давності. Обставини того, що позивач дізналася або могла дізнатися про порушення свого права раніше, судами не встановлено, відповідачем таке не доведено за відсутності об'єктивних перешкод для цього.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 15 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик