Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №204/409/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 204/409/17

провадження № 61-975св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

стягувач - ОСОБА_4,

боржник - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2017 року у складі головуючого-судді Тітової І. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року у складі суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду та про видачу виконавчого документу.

На обґрунтування клопотання зазначав, що 23 вересня 2016 року Ленінський районний суд м. Єкатеринбурга Свердловської області Російської Федерації за результатами розгляду його заяви про відшкодування судових витрат у цивільній справі № 2-653/2015 за позовом ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадкування недійсним, визнання дій нотаріуса незаконними, встановлення факту прийняття спадщини, постановив ухвалу, якою стягнув з ОСОБА_5 на його користь судові витрати в розмірі 46 011 рублів. Вказана ухвалу суду набрала законної сили 29 листопада 2016 року.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_4 просив надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення іноземного суду - ухвали Ленінського районного суду м. Єкатеринбурга Свердловської області Російської Федерації від 23 вересня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2017 року клопотання ОСОБА_4 задоволено. Визнано та дозволено примусове виконання на території України ухвали Ленінського районного суду м. Єкатеринбурга Свердловської області Російської Федерації від 23 вересня 2016 року за заявою ОСОБА_4 про стягнення судових витрат у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, нотаріуса Перова М. В. про визнання свідоцтва про право на спадкування недійсним, визнання дій нотаріуса незаконними, встановлення факту прийняття спадщини. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуті ухвалою Ленінського районного суду м. Єкатеринбурга Свердловської області Російської Федерації від 23 вересня 2016 року судові витрати у розмірі 20 076,90 грн та видано виконавчі листи із зазначенням реквізитів боржника та стягувача.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду відсутні, оскільки ОСОБА_5 будучи повідомлена через свого представника про розгляд заяви ОСОБА_4 про відшкодування судових витрат в судове засідання не з'явилася, ухвала про задоволення заяви ОСОБА_4 набрала законної сили 29 листопада 2016 року й до теперішнього часу не виконана, справу розглянуто компетентним судом, строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання не сплинув, а виконання цього рішення не суперечить інтересам України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2017 року - без змін.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення клопотання ОСОБА_4 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду та про видачу виконавчого документу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги і не надано належної оцінки її доводам щодо відсутності доказів її повідомлення про розгляд справи іноземним судом; подані стягувачем документи до клопотання оформлені неналежним чином, без перекладу на українську мову, без скріплення гербовими печатками.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Стягувач ОСОБА_4 не скористався своїм правом та не подавав до суду відзив на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що 23 вересня 2016 року Ленінський районний суд м. Єкатеринбурга Свердловської області Російської Федерації розглянув заяву ОСОБА_4 про відшкодування судових витрат по цивільній справі №2-653/2015 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, нотаріуса Перова М.В. про визнання свідоцтва про право на спадкування недійсним, визнання дій нотаріуса незаконними, встановлення факту прийняття спадщини, та постановив ухвалу, якою стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 46 011 рублів.

Ухвалою судової колегії по цивільним справам Свердловського обласного суду від 29 листопада 2016 року ухвалу Ленінського районного суду м. Єкатеринбурга Свердловської області від 23 вересня 2016 року залишено без змін, приватну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 без задоволення.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Розглядаючи клопотання про визнання виконання рішень іноземних судів (арбітражів), суд розглядає його в межах заявленого клопотання і не може входити в обговорення правильності рішень іноземних судів (арбітражів) по суті.

Законодавство України передбачає, що примусове виконання боржником грошового зобов'язання (примусова реалізація обов'язку) в частині сплати грошових коштів на підставі рішення іноземного суду в Україні можливо лише шляхом постановлення ухвали про надання дозволу на його примусове виконання відповідним судом на території України за місцезнаходженням боржника.

Відтак реалізація права стягувача на отримання грошових коштів з боржника (наділення правом вимоги майнового стягнення) можливе лише з моменту постановлення судом ухвали про надання дозволу на примусове виконання в Україні рішення іноземного суду, а у разі її оскарження - з моменту набрання відповідною ухвалою суду законної сили.

Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Частиною першою статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

За змістом частини першої статті 390 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципами взаємності.

Згідно із статтею 396 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України таких випадків не передбачено, то у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) в інших випадках, встановлених законами України.

Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду, суд не може оцінювати, чи законним є прийняте рішення, обговорювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.

Відповідно до частини восьмої статті 395 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку Українина день постановлення ухвали.

Встановивши, що ухвала Ленінського районного суду м. Єкатеринбурга Свердловської області від 23 вересня 2016 року набрала 29 листопада 2016 року законної сили, ОСОБА_5 було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог процесуального законодавства Російської Федерації, про що зазначено в ухвалах іноземного суду, справу розглянуто компетентним судом, строк пред'явлення рішення до примусового виконання не сплинув, а виконання цього рішення не суперечить інтересам України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання та надання дозволу на примусове виконання зазначеного рішення.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на засадах верховенства права, є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 щодо її неповідомлення про розгляд заяви ОСОБА_4 про відшкодування судових витрат, що позбавило її можливості взяти участь у судовому процесі не знайшли свого підтвердження і спростовуються встановленими судами обставинами. Крім того, ухвала районного суду, якою задоволена заява ОСОБА_4 була оскаржена представником ОСОБА_8 до обласного суду, що свідчить про обізнаність останньої про цивільну справу, у якій вона крім іншого є позивачем.

Доводи касаційної скарги про те, що подані стягувачем документи до клопотання оформлені неналежним чином є необґрунтованими, оскільки подані ОСОБА_4 рішення іноземного суду завірені належним чином, мають всі необхідні підписи та печатки.

Інші доводи касаційної скарги вже були предметом дослідження та судами попередніх інстанцій їм надана оцінка на підставі належних і допустимих доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК Українине здійснює переоцінку цих доказів.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик