Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2021 року у справі №466/5286/19

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 466/5286/19

провадження № 61-10493 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Львівська спеціалізована прокуратура у військовій

та оборонній сфері Західного регіону, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2020 року у складі судді Зими І. Є.

та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року

у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., Шандри М. М. ; касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2020 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової прокуратури Львівського гарнізону (нова назва - Львівська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), в якому, з урахуванням його уточнень, просив унаслідок незаконного повідомлення йому

про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного тримання під вартою та незаконного проведення відносно нього слідчих дій відшкодувати йому з Державного бюджету України втрачений ним заробіток

у розмірі 192 802,00 грн та 10 103 941,00 грн моральної шкоди, а також вирішити питання понесених ним судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відносно нього, як тимчасово виконуючого обов'язки заступника начальника Львівської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Львівська митниця ДФС), здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016140410000145 від 14 червня 2016 року, в якому йому оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

частиною 3 статті 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 21 вересня 2018 року

у справі № 461/3138/17, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 травня 2019 року, його було визнано невинуватим

у пред'явленому вище обвинуваченні та виправдано у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Зазначав, що внаслідок незаконних дій органів, які здійснювали оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування, його протягом усього цього часу незаконно звинувачували у вчиненні тяжкого злочину.

Крім того, відносно нього діяли відповідні обмеження прав.

Вказував, що 19 січня 2017 року службовими особами військової прокуратури Львівського гарнізону було проведено обшук у його службовому кабінеті, у ході якого вилучено його особисті грошові кошти

та мобільні телефони. Цього самого дня його затримано, а 20 січня

2017 року його було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та скеровано до суду клопотання про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

24 січня 2017 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.

Львова накладено арешт на належні йому земельні ділянки, садовий будинок та житловий будинок, а 03 лютого 2017 року - на грошові кошти

у розмірі 3 450 доларів США та 33 100,00 грн, два мобільні телефони. Крім того, 12 грудня 2016 року відносно нього під час досудового розслідування проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, зокрема: зняття інформації

з телекомунікаційних мереж. 28 квітня 2017 року було складено обвинувальний акт, який скеровано до суду.

Вважав, що внаслідок незаконного відсторонення від роботи з січня

2017 року по травень 2019 року він недоотримав 192 802,40 грн заробітної плати, яку просив відшкодувати з Державного бюджету України.

При цьому безпідставне притягнення його до кримінальної відповідальності завдало йому психологічної травми, яка викликала тривалі фізичні

та моральні страждання, що посилювалися постійним нервовим стресом, викликами до органу досудового розслідування, судовими викликами,

де він повинен був захищатися від незаконного обвинувачення, що також вплинуло на погіршення відносин із оточуючими людьми, втрату можливості на працевлаштування. Указував, що на нього неодноразово чинився тиск, шляхом примушування до визнання вини за вчинення злочину, якого він не вчиняв. Про його затримання із зазначенням його анкетних даних у засобах масової інформації поширювалися публікації,

що заподіяло шкоду його честі, гідності та діловій репутації, оскільки було висвітлено факт вчинення ним злочину, без доведення його вини.

Зазначав, що внаслідок таких неправомірних дій йому завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 10 103 941,00 грн, й просив стягнути з Державного бюджету України.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позов.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку ДКС України, спеціально визначеного

для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, у рахунок відшкодування: втраченого заробітку

у розмірі 192 802,00 грн, моральної шкоди у розмірі 3 700 000,00 грн

та судових витрат у розмірі 11 526,00 грн, а всього - 3 904 328,00 грн.

У решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин норми

Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР), виходив

із того, що вироком Галицького районного суду міста Львова від 21 вересня 2018 року у справі № 461/3138/17, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 травня 2019 року, позивача визнано невинуватим

у пред'явленому обвинуваченні за частиною 3 статті 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) та виправдано у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Вищевказана ухвала апеляційного суду залишена без змін постановою Верховного Суду у цій справі від 03 лютого 2020 року (провадження № 51-4332км19).

Разом із цим, у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016140410000145 позивача було затримано працівниками правоохоронних органів, допитано в якості підозрюваного, у його службовому кабінеті проведено обшук й вилучено грошові кошти та мобільні телефони, на його нерухоме майно накладено арешт, відносно нього проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, а 24 січня 2017 року

ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з посади тимчасово виконуючого обов'язки заступника начальника Львівської митниці ДФС.

Районний суд, обчислюючи розмір відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, у частині відшкодування неодержаного заробітку, виходив із середньомісячної заробітної плати позивача, яка станом на 24 січня 2017 року становила

6 885,80 грн, а також того, що позивач був відсторонений з посади протягом 2 років та 4 місяців (28 місяців), тобто з січня 2017 року (ухвала слідчого судді про відсторонення) по травень 2019 року (дата ухвалення судового рішення суду апеляційної інстанції у кримінальній справі № 461/3138/17), відтак розмір неотриманих ОСОБА_1 доходів склав 192 802,40 грн.

Крім того, суд першої інстанції, врахувавши відповідні положення

БК України, вказав, що ДКС України прямо не порушувала права позивача, але в силу передбаченого законодавством порядку кошти списуються

з Єдиного казначейського рахунку України.

Факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди органом досудового розслідування підтверджується безпідставним притягненням позивача

до кримінальної відповідальності, незаконними обшуками та накладенням арешту на його особисте майно, застосуванням до нього запобіжного заходу та передбаченими ним наслідками, що призвело до погіршення здоров'я, втрати соціальних зв'язків і роботи із достойним заробітком.

Ураховуючи фактичні обставини справи, керуючись принципами рівності, поміркованості, розумності та справедливості, районний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 3 700 000,00 грн, при визначенні якої враховано 37 місяців перебування позивача під слідством та судом, й 200 мінімальних заробітних плат в Україні на момент винесення рішення (з розрахунку однієї заробітної плати - 5 000,00 грн).

Крім того, на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати

на професійну правничу допомогу у розмірі 11 526,00 грн, який

є обґрунтованим, співмірним із складністю справи, виконаною адвокатом роботою (послугами), її обсягом, часом, витраченим на її виконання

(стаття 137 ЦПК України), а також підтверджено належними доказами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційні скарги військової прокуратури Львівського гарнізону

та ДКС України залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня

2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те,

що позивачу завдано шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідно

до статті 1176 ЦК України та норм Закону № 266/94-ВР. При цьому районним судом вірно визначено розмір неотриманих ОСОБА_1 доходів -

192 802,40 грн.

Розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди (3 700 000,00 грн)

суд першої інстанції обґрунтовано визначив із урахуванням глибини

та тривалості його моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, утримання його під вартою, обмеження його прав у період дії запобіжного заходу, що призвело

до порушення нормальних життєвих зв'язків та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а також із урахуванням засад розумності та справедливості.

Крім того, апеляційний суд, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), вказав, що залучення або ж незалучення

до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, яку представляє відповідний орган,

і вважав, що суд першої інстанції не порушив норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому правильними

є висновки районного суду про стягнення з Державного бюджету України

на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку

ДКС України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, у рахунок відшкодування втраченого заробітку - 192 802,00 грн, моральної шкоди -

3 700 000,00 грн, та судових витрат - 11 526,00 грн, а всього -

3 904 328,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заступник керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині вирішення питання про стягнення моральної шкоди та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині стягнення моральної шкоди у розмірі понад встановлений законодавством мінімальний розмір відповідного відшкодування.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ДКС України, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

Підставами касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду м.

Львова від 08 вересня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року заявники вказують те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду. Крім того, судами належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 01 липня 2021 року касаційну скаргу заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Шевченківського районного суду м. Львова

від 08 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 20 травня 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 19 липня 2021 року визнано наведені у клопотанні ДКС України підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ДКС України на рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 08 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, заявника попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 30 липня 2021 року заступнику керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги, указаних в ухвалі Верховного Суду від 01 липня 2021 року.

У наданий судом строк заступник керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 01 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 08 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року. Витребувано цивільну справу № 466/5286/19

із Шевченківського районного суду м. Львова. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У наданий судом строк ДКС України надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду

від 19 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року клопотання

ДКС України про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ДКС України строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2020 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ДКС України на рішення Шевченківського районного суду м. Львова

від 08 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 20 травня 2021 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року справу призначено

до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону мотивована тим, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 не довів наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідачів, виною останніх в її заподіянні, а також не зазначив чим він керувався при розрахунку завданої йому моральної шкоди. Указані обставини суди попередніх інстанцій встановили неправильно. Матеріали справи не містять доказів того, що між психоемоційним станом позивача

та діями органу досудового розслідування існує причинний зв'язок.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди виходили із того що позивач перебував під слідством і судом 37 місяців, урахувавши і період касаційного оскарження виправдувального вироку, хоча позивач у позові вказував про 28 місяців такого строку.

Вважає, що сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 700 000,00 грн є неспівмірною з фактичними обставинами цієї справи і не відповідає судовій практиці Верховного Суду у подібних справах.

При цьому розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив та які підлягають стягненню на його користь, повинен визначати суд, який ухвалив виправдувальний вирок, тобто Галицький районний суд

м. Львова, а не Шевченківський районний суд м. Львова.

Касаційна скарга ДКС України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів

на відшкодування шкоди шляхом списання з відповідного рахунку

ДКС України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, оскільки таке відшкодування здійснюється безпосередньо з Державного бюджету України. ДКС України у силу закону й своїх повноважень лише виконує судові рішення у даній категорії справ.

Процесуальний закон не встановлює необхідність визначення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися стягувачу.

Крім того, відповідачем у цій категорії справ є держава, яка бере участь

у справі через відповідний орган державної влади, діями якого завдано шкоду, а тому ДКС Українине є належним відповідачем у справі, і саме

з цієї підстави суди повинні були відмовити у задоволенні позову

ОСОБА_1 до ДКС України.

Вважає завищеним визначений судами розмір моральної шкоди, який

у даному спорі може становити 140 000,00 грн (28 місяців перебування

під слідством Х 5 000,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 вересня 2020 року). При цьому розмір грошового відшкодування моральної школи визначається лише судом, а не експертом чи будь-якою іншою особою. Також указує, що судами попередніх інстанцій безпідставно взято при розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди період перебування під слідством позивача 37 місяців, оскільки негласні слідчі дії проводилися відносно позивача до моменту проведення обшуку у його кабінеті 19 січня 2017 року, відсторонено позивача від посади 24 січня

2017 року, жорсткі запобіжні заходи до нього не застосовувалися.

Зазначає, що визначений судами розмір моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством і судом (3 700 000,00 грн / 37 місяців =

100 000,00 грн) значно перевищує середньомісячну заробітну плату позивача і встановлений законом мінімальний розмір такого відшкодування.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшли відзиви від представника ОСОБА_1 - адвоката Глинської-Кривонос С.

О., на касаційні скарги відповідачів, у яких вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а відповідні касаційні скарги -

без задоволення.

Зазначає, що розмір моральної шкоди визначено судами з урахуванням усіх фактичних обставин справи, поданих сторонами доказів, а висновки судів

у цій частині узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду

у подібних справах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 21 вересня 2018 року

у справі № 461/3138/17, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 травня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною третьою

статті 368 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Після набранням вироком законної сили:скасовано відсторонення ОСОБА_1 від посади головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням Львівської митниці ДФС; повернуто заставодавцю ОСОБА_2 суму внесеної нею застави, згідно

з квитанцією від 21 січня 2017 року № 135, отримувач ТУ ДСА

у Львівській області, у розмірі 400 000,00 грн.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року на майно ОСОБА_1.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 03 лютого 2017 року на грошові кошти

у розмірі 33 100,00 грн, 3 450,00 доларів США, два смартфони марки "Айфон".

Речові докази у справі - грошові кошти у розмірі: 500,00 доларів США,

33 100,00 грн, 3 450,00 доларів США, два смартфони марки "Айфон" повернуто ОСОБА_1, записник з чорновими записами, грошові кошти

у розмірі 10 000,00 доларів США та 1 650,00 доларів США повернуто

ОСОБА_3.

Судові витрати за проведення у справі криміналістичної судово-технічної експертизи друкарських форм від 11 квітня 2017 року № 1022 у розмірі

11 904,00 грн віднесено за рахунок держави (а. с. 8-33,34-47, т. 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 03 лютого 2020 року у вказаній справі ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 травня 2019 року залишено

без змін, касаційну скаргу прокурора - без задоволення (провадження № 51-4232км19) (а. с. 199-213, т. 1).

З вищевказаних судових рішень та інших письмових доказів судами встановлено наступне.

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 42016140410000145 від 14 червня 2016 року відносно ОСОБА_1,

19 січня 2017 року службовими особами військової прокуратури Львівського гарнізону було проведено обшук у службовому кабінеті ОСОБА_1 у приміщенні Львівської митниці ДФС та вилучено його особисті грошові кошти у розмірі 3
450,00 доларів США і 33 100,00 грн,

два смартфони "Iphone 5" та Iphone 7".

ОСОБА_1, перебуваючи на посаді тимчасово виконуючого обов'язки заступника начальника Львівської митниці ДФС, 19 січня 2017 року

був затриманий службовими особами військової прокуратури Львівського гарнізону та оперативними співробітниками управління захисту економіки

у Львівській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).

20 січня 2017 року ОСОБА_1 допитано у якості підозрюваного

і цього самого дня направлено клопотання слідчому судді Шевченківського районного суду м. Львова про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а. с. 52-54, т. 1).

28 квітня 2017 року відносно ОСОБА_1 складено обвинувальний акт

у порядку статті 291 КПК України у кримінальному провадженні № 42016140410000145 від 14 червня 2016 року.

Ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова

від 24 січня 2017 року та 02 лютого 2017 року за клопотанням органу досудового розслідування накладено арешт на майно ОСОБА_1

та грошові кошти.

Крім того, 12 грудня 2016 року відносно ОСОБА_1 проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, зокрема: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

Під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42016140410000145 від 14 червня 2016 року ОСОБА_1 у січні

2017 року був відсторонений від роботи з посади тимчасово виконуючого обов'язки заступника начальника Львівської митниці ДФС.

ОСОБА_1 був відсторонений від займаної посади протягом 2 років

та 4 місяців (28 місяців).

Відповідно до довідки Львівської митниці ДФС від 03 червня 2019 року № 13-70-05/38-126, виданої за підписом начальника митниці Прокіпчука Л., начальника УФБОтаЗ - головного бухгалтера Модної О., середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 станом на 24 січня 2017 року становила 6 885,80 грн (а. с. 49, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційні скарги заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону

та ДКС України підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають

не повною мірою.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених частина 1 статті 12 ЦПК України випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право

на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення

до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності

чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з положеннями статей 1,2 Закону № 266/94-ВРпідлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту

на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У наведених Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку

з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3

Закону № 266/94-ВР).

Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди

у випадках, передбачених Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум,

які передбачені Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі правильно встановлених фактичих обставин справи та належної оцінки поданих сторонами доказів, зробив вірний висновок про наявність підстав для відшкодування

на користь позивача заробітку, не одержаного за час відсторонення

від роботи (посади).

Обчислюючи розмір такого відшкодування, суди обґрунтовано виходили

із середньомісячної заробітної плати позивача, встановленої на підставі довідки від 03 червня 2019 року № 13-70-05/38-126, виданої за підписом начальника та головного бухгалтера Львівської митниці ДФС, а також

із того, що з часу відсторонення ОСОБА_1 до його поновлення минуло 2 роки та 4 місяці (з січня 2017 року по травень 2019 року).

Факт того, що суд апеляційної інстанції у тексті оскаржуваної постанови, погоджуючись з висновками районного суду у цій частині та розміром відповідного відшкодування, помилково зазначив інший розмір середньомісячної заробітної плати позивача, не є підставою для скасування законного і справедливого судового рішення, оскільки це не впливає на правильне вирішення спору (частина друга статті 410

ЦПК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю

та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної

або юридичної особи.

Положеннями частини 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості

їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина

є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають

від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята та шоста статті 4 Закону № 266/94-ВР).

Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно

до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи

в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України

у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно

до частини третьої статті 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру

не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць

на момент перебування під слідством чи судом. При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело

до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок

і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін

у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану,

і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості

і справедливості.

Cуди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, правильно встановивши наявність підстав для часткового задоволення позову у цій частині, виходили із того,

що позивач незаконно перебував під слідством та судом 37 місяців

і не визначили мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню на користь позивача у спірних правовідносинах,

і, як наслідок, стягнули на користь позивача суму такого відшкодування

у розмірі, який значно його перевищує й не відповідає вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Судами встановлено, що позивач фактично незаконно перебував

під слідством та судом з 14 червня 2016 року (дата реєстрації кримінального провадження № 42016140410000145) по 24 травня 2019 року (набрання законної сили вироку у справі № 461/3138/17, яким позивача визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у зв'язку

з відсутністю події кримінального правопорушення).

Таким чином, позивач фактично незаконно перебував під слідством

та судом 2 роки та 11 місяців, тобто 35 місяців.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України

на 2020 рік" у редакції, чинній на час розгляду даної справи у суді першої інстанції, установлено з 01 січня 2020 року мінімальну заробітну плату

на рівні 4 723,00 грн, з 01 вересня - 5000,00 гривень.

Отже, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж

175 000,00 грн (5 000,00 грн х 35 місяців).

Водночас колегія суддів зауважує, що встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за суму, яка визначається з урахуванням встановленого законодавцем розміру мінімальної заробітної плати, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі, враховуючи характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат та інші обставини.

Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду,

яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

З урахуванням наведеного, збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розглядаючи указаний спір, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та виходили із того,

що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку за недоведеністю його участі

у вчиненні злочину, інкримінованого органом досудового розслідування.

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 3 700
000,00 грн, суди попередніх інстанцій фактично збільшили мінімальний розмір для визначення моральної шкоди у спірних правовідносин, без попереднього його визначення та відповідного обґрунтування для такого збільшення. При цьому помилково виходили

з 37 місяців перебування позивача під слідством та судом й не 28 місяців, як вважають заявники касаційних скарг.

Отже, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність зміни оскаржуваних судових рішень у цій частині.

При визначенні розміру морального відшкодування колегія суддів, урахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом,

з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшла висновку

про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі

1 000 000,00 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та з урахуванням усіх встановлених обставин цієї справи.

Визначаючи розмір моральної шкоди саме у такому розмірі, який перевищує гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди станом на 2020 рік, Верховний Суд ураховує характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційних скарг щодо відмови у задоволенні позову у частині відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі норм статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги ДКС України про її помилкове залучення

до участі у справі в якості співвідповідача, оскільки вказаний державний орган не порушував прав позивача і не може відповідати за завдану йому шкоду, і, як наслідок, необхідності відмови у позові ОСОБА_1

до ДКС України саме з цих підстав, то вони є безпідставними з огляду

на таке.

Положеннями статті 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", провадиться за рахунок коштів державного бюджету (зокрема: заробітку

та інших грошових доходів, які громадянин втратила внаслідок незаконних дій; сум, сплачених громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральної шкоди).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває

і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,

що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема. і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19)

(пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року

у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про ДКС України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню зДержавного бюджету України.

Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави,

ні на обов'язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах:

від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19); від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).

Посилання касаційної скарги заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про те, що розмір заробітку та інших грошових доходів,

які громадянин втратив та які підлягають стягненню на його користь, повинен у спірних правовідносин визначати суд, який ухвалив виправдувальний вирок, тобто інший районний суд, є невірними, оскільки вказане стосується суду, як інституції, а не назви конкретного суду,

що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 03 жовтня 2018 року у справі № 713/216/17, провадження № 14-297цс18; від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження № 14-342цс18.

Касаційні скарги не містять доводів щодо неправильного розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що резолютивні частини оскаржуваних судових рішень підлягають зміні шляхом виключення визначення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися,

та виду рахунку, з якого має бути здійснено списання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення

у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково

і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення

є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати

в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задовольнити частково.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 вересня

2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня

2021 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення суду першої інстанції у такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України

на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування: втраченого заробітку - 192 802,00 (сто дев'яносто дві тисячі вісімсот

дві) грн, моральної шкоди - 1 000 000,00 (один мільйон) грн, судових

витрат - 11 526,00 (одинадцять тисяч п'ятсот двадцять шість) грн".

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець