Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.12.2018 року у справі №175/2747/15

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 175/2747/15

провадження № 61-23303св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Дніпропетровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

треті особи: Кіровська селищна рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, відділ Держкомзему в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року у складі судді Шабанова А. М. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - Дніпропетровська РДА), треті особи: Кіровська селищна рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, про скасування розпорядження голови Дніпропетровської РДА та визнання акту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він оформляючи паспорт на водний об'єкт, який розташований на його земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_2 не з'ясував що земельна ділянка, яка входить до складу водоохоронної зони, була передана у власність третій особі. Спірна земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 право власності, була зареєстрована за

ОСОБА_4, а також їй було видано державний акт серії НОМЕР_1, зареєстрований 29 грудня 2010 року з порушеннями земельного законодавства, без узгодження технічної документації, межі цієї земельної ділянки з ним та іншими сусідами не погоджувались, при приватизації спірної земельної ділянки ОСОБА_6, проект землеустрою не погоджувався, робіт щодо встановлення меж у натурі (на місцевості) не проводилось.

Ураховуючи вказане, ОСОБА_1 просив суд скасувати розпорядження голови Дніпропетровської РДА від 04 лютого 2010 року, визнати державний акт серії НОМЕР_2 зареєстрований 29 грудня 2010 року на ім'я ОСОБА_3 недійсним, застосувати до нього наслідки недійсності правочину, застосувати наслідки недійсності правочину - реституцію, до договорів купівлі-продажу земельних ділянок на ім'я ОСОБА_4 - від 28 вересня 2010 року,

ОСОБА_5-від 30 грудня 2010 року, застосувати наслідки недійсності правочину до державного акта НОМЕР_1 від 12 лютого 2010 року, виданого ОСОБА_4, скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку від 30 грудня 2010 року за ОСОБА_5 та повернути спірну земельну ділянку до земель резервного фонду.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 22 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що під час оформлення технічної документації права власності на земельну ділянку 0,6 га ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порушень діючого законодавства не допускалося, крім того зазначив, що ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження того, яким чином ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порушуються його права як землекористувача, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року змінено

в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_7 є неконкретними, оскільки, серед іншого, ставиться питання про застосування реституції, в тому числі, до договорів купівлі-продажу земельної ділянки, в той час, як самі договори не оспорюються, а позовні вимоги пред'явлені до фізичних осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Враховуючи зазначені обґрунтування позову, вказані фізичні особи мають бути залучені до участі у справі у якості відповідачів, однак вони були залучені третіми особами, у зв'язку з чим не можуть відповідати за заявленими вимогами. Зазначив, що розглядаючи цей спір, районний суд на вказане увагу не звернув та необґрунтовано розглянув спір по суті, позбавивши вказаних осіб користуватись правами, наданими відповідачу в процесі відповідно до статті 27 ЦПК України 2004 року, тому у позові має бути відмовлено не з підстав, зазначених районним судом у своєму рішенні, а у зв'язку з порушенням зазначених норм процесуального права.

У касаційнійскарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7, в особі представника - ОСОБА_2,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Висновки судів не відповідають обставинам, які мають значення для ухвалення рішення у справі. Зазначав, що предметом оскарження у цьому позові є саме розпорядження голови Дніпропетровської РДА, а всі інші вимоги ґрунтувалися саме на недійсності цього розпорядження і є похідними, тому і обґрунтування позову було направлено саме на порушення, що були допущені Дніпропетровською РДА при прийнятті нею оскаржуваного розпорядження, оскільки головою Дніпропетровської РДА, розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, було прийнято ним без висновку державної експертизи такого проекту, що суперечить вимогам частини шостої статті 123 ЗК України. Підчас розгляду справи суди не звернули уваги на те, що вказане розпорядження було видано до розроблення технічної документації із землеустрою, у додатку до нього відсутні відомості про площу земельних ділянок, які надаються особам, що свідчить про порушення встановленого законом порядку передачі земельних ділянок у власність.

У липні 2017 року доВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_3 та ОСОБА_5, було подано заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначено, що судами в повній мірі було з'ясовано всі обставини справи, а доводи касаційної скарги вказаних висновків судів не спростовують.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення не відповідають.

Судами установлено, що розпорядженням голови Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області № 4880-р від 01 грудня 2009 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки площею 0,6 га, яка передавалася для ведення особистого селянського господарства на території Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту.

Розпорядженням голови Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області

№ 5867-р від 31 грудня 2009 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель резервного фонду (рілля), за межами населеного пункту на території Кіровської сільської ради Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області.

Розпорядженням голови Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області

№ 322-р від 04 лютого 2010 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розроблений товариством з обмеженою відповідальністю «Земельні реформи», та передано у власність ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,6 га ріллі за рахунок земель резервного фонду (рілля) для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області.

На підставі розпорядження голови Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області № 322-р від 04 лютого 2010 року ОСОБА_3 було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2

від 12 лютого 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6 га (кадастровий номер НОМЕР_3) у межах, згідно з планом меж земельної ділянки, яка розташована на території Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

За договором купівлі-продажу від 28 вересня 2010 року зареєстрованим в реєстрі № 805, ОСОБА_3 продала вказану земельну ділянку ОСОБА_4 На підставі вищевказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1

від 16 грудня 2010 року, відповідно якого вона є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6 га (кадастровий номер НОМЕР_3), у межах, згідно з планом меж земельної ділянки, яка розташована на території Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2010 року продала вказану земельну ділянку ОСОБА_5

Згідно зі статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 125 3К України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 153 ЗК Українипередбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив скасувати розпорядження голови Дніпропетровської РДА № 322-р від 04 лютого 2010 року, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3, та про визнання недійснимдержавного акта, виданого на підставі вказаного розпорядження. Крім того, ОСОБА_1 також заявляв позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірної земельної від 28 вересня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та від 30 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, й про застосування щодо них реституції, наслідків їх недійсності.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції цих вимог не вирішив, не зробив висновку щодо їх обґрунтованості.

У порушення вимог статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд, визнавши некоректними заявлені позовні вимоги, не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах заявлених позовних вимог, а змінив мотиви відмови у задоволенні всіх заявлених позовних вимог, зазначивши підставою для таких висновків, незалучення районним судом до участі у справі третіх осіб відповідачами у справі, з посиланням на те, що треті особи не можуть відповідати за вимогами щодо застосування наслідків недійсності правочинів - реституції, у спірних правочинах, укладених з ними.

При цьому, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ці позовні вимоги районним судом не розглянуті і висновки щодо їх обґрунтованості у рішенні районного суду відсутні.

Отже, оскільки судами не розглянуті всі позовні вимоги, не перевірені доводи сторін та не встановлені фактичні обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, не визначено початку перебігу позовної давності, про яку зазначено у рішенні районного суду, та яка може бути застосована лише до обґрунтованого позову за наявності відповідної заяви, судові рішення не можуть залишатися без змін.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення у справі, неправильно застосували норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої

статті 411 ЦПК України є підставою для їхнього скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником -ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 22 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

С. Ф. Хопта