Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2019 року у справі №372/1990/18
Постанова КЦС ВП від 09.10.2024 року у справі №372/1990/18

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 372/1990/18

провадження № 61-13292св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бацай Вікторія Юріївна, Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті", Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бацай Вікторія Юріївна, Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, укладеного 14 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з підстав його фіктивності.

Позов обґрунтовано тим, що 22 грудня 2015 року заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/17078/15-ц з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 02 грудня 2013 року № 50011121 у розмірі 818 921,22 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року вказане рішення районного суду в частині вимог ТОВ "Порше Мобіліті" про стягнення інфляційних втрат за час прострочення платежів за кредитним договором в сумі 5 646,41 грн та збитків в розмірі 17 640,00 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. Пункт 2 резолютивної частини рішення районного суду викладено в іншій редакції. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" заборгованість за кредитним договором в розмірі 799 288,81 грн.

28 вересня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року, який звернуто до виконання та 26 квітня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А. В. відкрито виконавче провадження.

Позивач вказував на те, що ОСОБА_1, будучи ознайомленим із рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року у справі № 755/17078/15-ц та обізнаним про відкриття виконавчого провадження, здійснив відчуження об'єкта нерухомості, а саме земельної ділянки, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: житловий масив "Стожари", сектор ІІІ, квартал АДРЕСА_1, на користь своєї матері ОСОБА_2.

Позивач зазначав, що укладений між відповідачами договір дарування земельної ділянки є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, що призвело до фактичної неможливості виконання рішення суду ОСОБА_1 у іншій справі.

У листопаді 2018 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій, окрім вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 листопада 2016 року, яким право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2, та рішення про державну реєстрацію праві та їх обтяжень від 20 червня 2018 року, яким право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами того, що оспорюваний договір укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином, він є фіктивним та що є наявний умисел на укладення договору дарування земельної ділянки між близькими родичами з метою приховування цього майна від виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань перед кредитором.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 рокуапеляційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті" залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року - без змін. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2019 року у справі № 372/1990/18.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним у справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і у відповідності з вимогами закону дійшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним судового рішення не впливають та фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2019 року ТОВ "Порше Мобіліті" із застосуванням засобів поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- вирішили справу при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи;

- не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_1, завчасно, до укладення оспорюваного договору дарування, достовірно знав про наявність судового рішення у справі № 755/17078/15, що набрало законної сили, яким з нього на користь заявника стягнуто заборгованість;

- не звернули увагу на те, що 11 січня 2016 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві в межах виконавчого провадження № 47990371 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, а знято його лише 16 лютого 2017 року;

- взяли до уваги пояснення ОСОБА_1 щодо виконання судового рішення у справі № 755/17078/15 за рахунок продажу переданого в заставу позивачу автомобіля, хоча вони не підтверджені жодними доказами;

- не звернули увагу на те, що виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 21 червня 2015 року № 841 про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль ОСОБА_1, вчинено до звернення позивача до суду із позовом та відкриття провадження у справі № 755/17078/15;

- не врахували, що право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано тим же нотаріусом (Бацай В. Ю.), що посвідчувала оспорюваний договір дарування, та в той же день (14 листопада 2016 року) в який було укладено спорюваний договір дарування, тому ОСОБА_2 не вчиняла жодних розпорядчих дій по відношенню до земельної ділянки, що знаходиться за адресою: житловий масив "АДРЕСА_1;

- проігнорували те, що за результатом укладення оспорюваного договору дарування земельної ділянки у ОСОБА_2, окрім права власності на земельну ділянку, виникли інші права, ніж ті що випливають зі змісту договору дарування земельної ділянки, а саме права, пов'язані із об'єктом самочинного будівництва, яке згодом узаконено ОСОБА_2;

- не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року у справі № 200/5083/14-ц, постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц та постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 2/202/7607/14-ц щодо застосування норм права при вирішенні спорів пов'язаних з відчуженням майна до близького родича після набрання сили судовим рішенням про стягнення заборгованості з дарувальника;

У серпні 2019 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті" від ОСОБА_1, в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на безпідставність її доводів, а оскаржувані судові рішення без змін.

У грудні 2019 року від ТОВ "Порше Мобіліті" засобами поштового зв'язку надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких заявник просить суд касаційної інстанції під час розгляду справи врахувати висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та постанові від 17 липня 2019 року у справі № 239/396/17.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 липня 2019 року касаційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті" на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року поновлено ТОВ "Порше Мобіліті" строк на касаційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Порше Мобіліті" у справі, витребувано матеріали справи № 372/1990/18 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року матеріали цивільної справи № 372/1990/18 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року № 322/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кривцової Г. В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2020 року касаційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті" та матеріали справи № 372/1990/18 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І.

Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року справу № 372/1990/18 призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law25~).

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law26~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law27~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law28~.

Оскільки касаційна скарга ТОВ "Порше Мобіліті" подана до Верховного Суду у липні 2019 року, то вона підлягає розгляду у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 грудня 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50011121, за умовами якого товариство надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 321 555,00 грн.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу Volkswagen Touareg, 2013 року випуску, № НОМЕР_1, від 06 грудня 2013 року.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору ТОВ "Порше Мобіліті" звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М. з заявою про вчинення виконавчого напису.

21 червня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М., здійснив виконавчий напис № 841, яким визначив звернути стягнення на транспортний засіб Volkswagen Touareg, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу, задовольнити вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" за невиплачену заборгованість у розмірі 796 624,14 грн.

26 червня 2015 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Гаєвським С. М.
винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47990371 з примусового виконання виконавчого напису від 21 червня 2015 року № 841

На підставі виконавчого напису нотаріуса від 21 червня 2015 року належний ОСОБА_1 автомобіль Volkswagen Touareg, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, реалізовано на прилюдних торгах, кошти від реалізації якого спрямовано на погашення заборгованості перед ТОВ "Порше Мобіліті" на підставі кредитного договору від 02 грудня 2013 року № 50011121.

У вересні 2015 року ТОВ "Порше Мобіліті" звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02 грудня 2013 року № 50011121, яка станом 28 серпня 2015 року становила 883 232,22 грн та складається із простроченої заборгованості в сумі 95
520,68 грн, з яких: 64 892,38 грн - сума простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів за кредитом; 788,19 грн - 3 % річних за час прострочення платежів за кредитом; 5 646,41 грн - інфляційні втрати за час прострочення платежів за кредитом; 2 627,31 грн - пеня за час прострочення платежів за кредитом; 17 239,37 грн - сума простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів за додатковим кредитом; 105,37 грн - 3 % річних за час прострочення платежів за додатковим кредитом; 23,03 грн - інфляційні втрати за час прострочення платежів за додатковим кредитом; 351,22 грн - пеня за час прострочення платежів за додатковим кредитом; 3 847,40 грн - сума штрафу, нарахованого за пунктом 8.3 загальних умов; та із заборгованості з дострокового повернення кредиту в сумі 787 711,53 грн, з яких: 674 106,90 грн - сума заборгованості за кредитом; 13 530,16 грн - сума заборгованості за процентами; 4
182,34 грн - 3 % річних; 13 941,13 грн - пеня; 64 311,00 грн - сума штрафу, нарахованого за пунктом 8.2 загальних умов кредитування; 17 640,00 грн - сума збитків, нарахованих за пунктом 8.5 загальних умов кредитування.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року у справі № 755/17078/15-ц позов ТОВ "Порше Мобіліті" задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 02 грудня 2013 року № 50011121 в сумі 818 921,22 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року у справі № 755/17078/15-ц в частині вимог ТОВ "Порше Мобіліті" про стягнення інфляційних втрат за час прострочення платежів за кредитним договором в сумі 5 646,41 грн та збитків в розмірі 17
640,00 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в іншій редакції. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" заборгованість за кредитним договором в розмірі 799 288,81 грн.

28 вересня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року, який звернуто до виконання та 26 квітня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А. В. відкрито виконавче провадження ВП № 52582511 з примусового виконання виконавчого листа № 755/17078/15-ц від 28 вересня 2016 року.

До відкриття виконавчого провадження, а саме 14 листопада 2016 року, між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування земельної ділянки, за яким дарувальник передав безоплатно у власність обдарованої, а обдарована прийняла у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: житловий масив АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3223110100:01:019:0070).

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ "Порше Мобіліті" вказувало на те, що укладений між відповідачами договір дарування земельної ділянки є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, що призвело до фактичної неможливості виконання ОСОБА_1 рішення суду у іншій справі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у судовому засіданні стороною позивача не доведено належними та допустимими доказам того, що спірний договір укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним, та що є наявний умисел на укладання договору дарування земельної ділянки між близькими родичами з метою приховання цього майна від виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань перед кредитором.

Із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд повністю погодитись не може з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частин 1 , 3 та 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 , 3 та 5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

За змістом статті 89 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час перегляду цієї справи Верховний Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У оскаржуваних судових рішеннях, суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на матеріали справи та пояснення відповідача ОСОБА_1, встановили, що на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М. від 21 червня 2015 року, належний ОСОБА_1 автомобіль Volkswagen Touareg, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, реалізовано на прилюдних торгах.

Також суди зазначали, що кошти від реалізації вказаного транспортного засобу спрямовано на погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ "Порше Мобіліті" за кредитним договором від 02 грудня 2013 року № 50011121.

Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що указані обставини не були підтверджені належними доказами.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про факт реалізації транспортного засобу; експертна оцінка вартості транспортного засобу на момент продажу; докази, що підтверджують суму за яку було реалізовано транспортний засіб; докази, які підтверджують факт зарахування ТОВ "Порше Мобіліті" отриманих від продажу коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 грудня 2013 року № 5001112, докази, які свідчать про розмір залишку заборгованості за вказаним кредитним договором після продажу заставного майна.

Крім того, у процесі розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 11 січня 2016 року у виконавчому провадженні ВП № 47990371 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 21 червня 2015 року було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (а. с. 146,147). Та те, що знято такий арешт було лише постановою головного державного виконавця Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 16 лютого 2017 року (а. с. 148,149).

Суди не встановили, чи були зареєстровані такі обмеження державним виконавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", чи була направлена копія постанови про арешт майна ОСОБА_1, чи було взагалі відомо відповідачу про наявність даних обтяжень його прав на момент вчинення оспорюваного договору дарування земельної ділянки (14 листопада 2016 року).

Повнота встановлення зазначених обставин може підтвердити або спростувати наявність заборгованості у ОСОБА_1 за кредитним договором від 02 грудня 2013 року № 50011121, її розмір та наявність або відсутність у останнього умислу на укладення фіктивного правочину для подальшого уникнення від відповідальності за борговими зобов'язаннями перед ТОВ "Порше Мобіліті".

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України визначено, що у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко