Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 303/3973/17

провадження № 61-12505св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

третя особа - Мукачівська місцева прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та заступника прокурора Закарпатської області на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2018 року у складі судді Монича В. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г.

Г., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Мукачівська місцева прокуратура, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 20 листопада 2010 року працівниками Свалявського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - Свалявський РВ УМВС в Закарпатській області) було проведено обшук за адресою місцезнаходження її робочого місця - "Інтернет-кафе" у АДРЕСА_1, у ході якого вилучено шість системних блоків. Наступного дня вона втратила роботу.

17 січня 2011 року слідчим Свалявського РВ УМВС в Закарпатській області відносно неї порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 04 березня 2011 року їй оголошено про підозру у вчиненні зазначеного злочину та обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд, який скасовано лише у січні 2016 року. Незаконність та недоречність такого запобіжного заходу, на думку позивача, полягала у тому, що слідство та суд розташовані у місті Свалява Закарпатської області, а вона зареєстрована та постійно проживала у АДРЕСА_2.

05 травня 2011 року постановою слідчого Свалявського РВ УМВС в Закарпатській області її притягнуто як обвинувачену у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 176, частиною 1 статті 203 КК України. Унаслідок перенесеного стресу та застосованих до неї слідчим тортур, 06 травня 2011 року під кабінетом слідчого вона передчасно народила дитину з вадами зору.

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2011 року її визнано невинною у пред'явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 176 КК України та виправдано у цій частині за відсутністю в її діях складу злочину. У вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 203 КК України, її визнано винною та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 850,00 грн з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на один рік.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 05 квітня 2012 року вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2011 року скасовано, а кримінальну справу відносно неї направлено прокурору Свалявського району для організації проведення додаткового розслідування.

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 січня

2014 року її визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною

1 статті 176 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 3
400,00 грн з конфіскацією та знищенням матеріальних носіїв комп'ютерних програм - шести системних блоків.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня 2014 вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2014 року скасовано, а кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 лютого

2015 року її визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією та знищенням знарядь, які спеціально використовувалися для незаконного відтворення, розповсюдження комп'ютерних програм і баз даних. На підставі статей 49, 74 КК України її звільнено від призначеного покарання у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 травня 2015 року вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2015 року скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Постановою Салявського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2016 року кримінальну справу про її обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України повернуто прокурору на додаткове розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2016 року постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2016 скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 березня 2017 року кримінальну справу по її обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України, закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Зазначала, що на час проведення слідства та суду, вона була позбавлена можливості працевлаштуватися, оскільки жоден роботодавець не хотів брати на роботу особу, відносно якої здійснюється провадження у кримінальній справі, також вона не могла займатися підприємницькою діяльністю у зв'язку зі скасуванням свідоцтва на право зайняття нею. Вона особисто та її сім'я перебували у постійному стресі у зв'язку з можливим арештом їх майна та втрати житла.

Посилаючись на те, що унаслідок протиправних дій органу досудового слідства та прокуратури їй завданої майнової шкоди, яка полягає у: втраті заробітку за період з 20 листопада 2010 року по березень 2017 року, що виходячи з розміру середньої заробітної плати становить 236 184,00 грн; витрат на ліки -

6 443,00 грн; витрат на санаторно-курортне оздоровлення - 37 950,00 грн; витрат на відрядження у зв'язку з поїздками до Генеральної прокуратури України - 2
047,60 грн; витрат на паливно-мастильні матеріали - 5 911,00 грн; витрат на послуги зв'язку - 189,10 грн; витрат на харчування - 130,45 грн; витрат на правову допомогу у кримінальній справі - 25 000,00 грн, а також моральної шкоди, яка полягає у зміні звичного способу життя, погіршення стану здоров'я, у тому числі психо-емоційного стану, наслідком чого також стало народження дитини з вадами зору, інваліда з дитинства, що потребує постійного лікування та оздоровлення, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на відшкодування майнової шкоди 313 854,60 грн та 3 108 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 22 жовтня 2018 року, з урахуванням ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2018 року про виправлення описки у резолютивній частині рішення суду, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди

37 659,83 грн, з яких: втрати на бензин - 5 439,40 грн, витрати на медикаменти - 6 900,88 грн; витрати на послуги зв'язку - 189,10 грн; витрати на харчування - 130,45 грн; витрати на правову допомогу - 25 000,00 грн.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди

220 926,00 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач перебувала під слідством та судом починаючи з порушення відносно неї кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України. За цей час вона понесла майнові витрати у загальному розмірі 37 659,83 грн, з яких: витрати на бензин - 5 439,40 грн; витрати на медикаменти - 6900,88 грн, витрати на послуги зв'язку - 189,10 грн; витрати на харчування - 130,45 грн; витрати на правову допомогу - 25 000,00 грн, які підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України. Суд визнав обгрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд з урахуванням положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", а також відомостей Головного управління статистики у Закарпатській області щодо розміру середньої заробітної плати по регіону, вважав, що заподіяна позивачеві моральна шкода підлягає відшкодуванню за період з дня оголошення

ОСОБА_1 підозри і до винесення постанови про закриття кримінальної справи, тобто по 02 березня 2017 року, виходячи з розрахунку середньої заробітної плати по регіону за 10 місяців 2011 року, за 2012-2016 роки, а також за 2 місяці 2017 року, що загалом становить 220 926,00 грн.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1, заступника прокуратура Закарпатської області задоволено частково, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у розмірі 37 659,83 грн, з яких: втрати на бензин - 5 439,40 грн, витрати на медикаменти - 690,88 грн; витрати на послуги зв'язку - 189,10 грн; витрати на харчування - 130,45 грн, а також витрати на правову допомогу - 25 000,00 грн скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову у їх у задоволенні.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 220 926,00 грн змінено. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 369 600,00 грн, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

У решті рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 22 жовтня 2018 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат про правову допомогу у кримінальній справі, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування таких витрат, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження витрат по оплаті послуг адвоката Волосенка В. І. за договором про надання правової допомоги від 20 березня 2017 року, а також доказів укладення договору про надання правової допомоги від 04 травня

2011 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на пальне, послуги зв'язку та харчування, апеляційний суд вважав їх недоведеними, оскільки самі по собі надані ОСОБА_1 квитанції про оплату вартості пального, послуг зв'язку та обіду в закладі харчування не можуть свідчити про те, що такі витрати були понесені позивачем саме у зв'язку з проведенням досудового розслідування чи розгляду кримінальної справи в судах. Квитанції про придбання позивачем медикаментів на суму 6 900,88 грн не можуть слугувати безумовним підтвердженням того, що саме зазначені у ній лікарські препарати, були призначені позивачеві лікарем та були необхідні їй у такій кількості.

Перевіряючи обгрунтованість здійсненого судом першої інстанції розрахунку моральної шкоди, апеляційний суд вказав, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників. Починаючи з

01 січня 2017 року, до внесення змін до законів України щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року. З огляду на наведе, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про визначення розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи з мінімальної заробітної плати по регіону, та наявність підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди у кратному співвідношенні до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом

на 01 січня 2017 року, що становить 1 600,00 грн. Посилаючись на положення Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР), відповідно до якого відшкодуванню підлягає моральна шкода, завдана громадянинові, у тому числі унаслідок незаконного проведення обшуку, апеляційний суд вважав наявними підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та суду за 77 місяців, починаючи з дати проведення незаконного обшуку та виїмки (20 листопада 2010 року) по березень 2017 року у розмірі 123 200,00 грн (77 місяців х 1 600,00 грн), що із застосуванням коефіцієнту кратності 3 становить 369 600,00 грн.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій він просив скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня

2018 року і постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 травня

2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про відмову у їх задоволенні, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 56 Конституції України та статтю 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими гарантовано відшкодування за рахунок держави майнової та моральної шкоди у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Апеляційний суд не урахував, що після обшуку у приміщенні "Інтернет-кафе", у ході якого було вилучено комп'ютерну техніку, яка використовувалася ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності, позивач як приватний підприємець, втратила можливість заробляти собі на життя, про що свідчать податкові декларації за 2011-2016 роки.

Поза оцінкою суду апеляційної інстанції залишився і той факт, що місце проживання позивача (село Клячанове Мукачівського району Закарпатської області) є відмінним від місця проведення попереднього розслідування, а згодом і розгляду кримінальної справи судами (місто Свалява Закарпатської області), що на думку заявника, очевидно свідчить про те, що ОСОБА_1 змушена була нести витрати на проїзд до місця проведення досудового та судового розслідування. Позивач надала понад 95 судових повісток з викликом до суду, нескладні арифметичні підрахунки, з урахування віддаленості села Клячанове від міста Свалява, дозволяють дійти висновку, що витрати позивача на пальне становили щонайменше 27 000,00 грн, а тому апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні її вимог про відшкодування витрат на пальне у значно меншому розмірі - 5 911,00 грн.

Натомість, суд першої інстанції правильно вказав про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування витрат на медикаменти (6 900,88 грн), послуги зв'язку (189,10 грн), харчування

(130,45 грн), розмір яких є розумним та в рази меншим від реально понесених позивачем витрат.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про не укладеність договору про надання правової допомоги від 04 травня 2011 року між адвокатом Волосенком В. І. та ОСОБА_1, оскільки інтереси позивача у кримінальній справі з 25 квітня 2011 року представляв виключно адвокат Волосенко В. І., а укладений між ними договір про надання правової допомоги неодноразово продовжувався. Загальна тривалість роботи адвоката з надання правової допомоги ОСОБА_1 у кримінальній справі склала близько 208 робочих днів. Факт розрахунку позивача, за надану їй правову допомогу, підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями до прибуткового касового ордера від 22 січня 2013 року № 1, від 27 серпня 2011 року № 4,

від 05 травня 2011 року № 2, від 20 лютого 2017 року № 01, від 12 лютого

2016 року № 01, від 26 квітня 2014 року № 1, які апеляційний суд необгрунтовано не взяв до уваги.

Зважаючи на тривалість та глибину, заподіяних позивачці душевних страждань, апеляційний суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, повинен був застосувати коефіцієнт кратності не "3 ", а "10".

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Закарпатської області, у якій заявник просив скасувати частково рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 22 жовтня 2018 року і постанову Закарпатського апеляційного суду

від 29 травня 2019 року в частині відшкодування моральної шкоди, та ухвалити у цій частині нове судове рішення, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 110 239,91 грн, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що для визначення розміру відшкодування моральної шкоди необхідно брати як розрахункову величину розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, тобто 1600,00
грн на місяць. Разом з тим, суд неправильно визначив строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом тривалістю у 77 місяців, починаючи з 20 листопада 2010 року, оскільки відповідно до Закону України

від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР у редакції, чинній станом на 2011 року, відшкодуванню підлягає заподіяна громадянинові шкода унаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, а тому саме з дати винесення слідчим Свалявського РВ УМВС в Закарпатській області постанови від 05 травня

2011 року про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченої, вона має право вимагати відшкодування моральної шкоди.

Відзиви на касаційні скарги не надійшли.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що з метою здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 орендувала приміщення "Інтернет-кафе" у АДРЕСА_1.20 листопада 2010 року працівниками Свалявського РВ УМВС в Закарпатській області у зазначеному приміщенні проведено обшук, у ході якого вилучено шість системних блоків.

17 січня 2011 року слідчим Свалявського РВ УМВС в Закарпатській області порушено кримінальну справу № 2321610 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України.

04 березня 2011 року ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України та обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд.

05 травня 2011 року постановою слідчого Свалявського РВ УМВС в Закарпатській області Корчняву Ю. В. притягнуто у кримінальній справі

як обвинувачену у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 176, частиною 1 статті 203 КК України.

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2011 року ОСОБА_1 визнано невинною у пред'явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 176 КК України та виправдано у цій частині за відсутністю в її діях складу злочину. У вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 203 КК України, ОСОБА_1 визнано винною та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 850,00 грн з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на один рік.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 05 квітня 2012 року вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2011 року скасовано, кримінальну справу відносно ОСОБА_1 направлено прокурору Свалявського району для організації проведення додаткового розслідування.

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 січня

2014 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 3
400,00 грн з конфіскацією та знищенням матеріальних носіїв комп'ютерних програм - шести системних блоків.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня 2014 вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2014 року скасовано, а кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 лютого

2015 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією та знищенням знарядь, які спеціально використовувалися для незаконного відтворення, розповсюдження комп'ютерних програм і баз даних. На підставі статей 49, 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 травня 2015 року вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2015 року скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Постановою Салявського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2016 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України повернуто прокурору на додаткове розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2016 року постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2016 скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 березня 2017 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України, закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 та заступника прокурора Закарпатської області підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина 7 статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР).

Статтею 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР передбачено, що відповідно до положень Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У наведених у статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

У справі, що переглядається, суди дійшли обгрунтованих висновків, що унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачці завдано моральної шкоди, оскільки постановою Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 березня 2017 року провадження у кримінальній справі по обвинуваченню її у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України закрито, у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Частиною третьою статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР передбачено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Саме такий правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Оскільки відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачці, не є її посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, апеляційний суд не мав підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

Ураховуючи наведене, не є таким, що грунтується на вимогах закону і висновок суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно брати за основу як розмір середньої заробітної плати по регіону (місто Мукачево).

Доводи касаційної скарги прокуратури Закарпатської області щодо неправильного встановлення судами попередніх інстанцій періоду перебування позивачки під слідством і судом, за який вона має право на відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд вважає їх частково обгрунтованими, оскільки моментом початку перебігу такого періоду є винесення слідчим постанови

від 17 січня 2011 року про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 176 КК України, а моментом закінчення - закриття кримінальної справи у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення (постанова Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 березня 2017 року), а тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди за повних 73 місяці, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати встановленої на час розгляду справи, що становить 344 779,00 грн. (73 місяці х 4 723 грн (мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2020 року).

За таких обставин, постанова апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягає зміні шляхом зменшення її розміру з 369 600,00 грн до 344 779,00 грн, з мотивів, викладених у мотивувальній частині зазначеного судового рішення.

Щодо вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальній справі

Пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги, віднесено до тих, відшкодування яких відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Вирішуючи питання обгрунтованості вимог позивачки про відшкодування їй витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дослідив надані позивачем докази (копію договору про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом Волосенком В. І. від 04 травня 2011 року, копії квитанцій до прибуткового касового ордера від 22 січня 2013 року № 1, від 27 серпня 2011 року № 4, від 05 травня 2011 року № 2, від 20 лютого 2017 року № 01, від 12 лютого 2016 року № 01, від 26 квітня 2014 року № 1), та надавши їм належну оцінку щодо допустимості та достатності, дійшов правильного висновку про доведеність вимоги позивача про відшкодування понесених нею витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 25 000,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у зазначеній частині, апеляційний суд без належного обгрунтування вдався до оцінки договору про надання правової допомоги від 04 травня 2011 року між адвокатом Волосенком В. І. та

ОСОБА_1, та дійшов помилкового висновку про його неукладеність, посилаючись на відсутність чітко закріпленого у договорі розміру гонорару адвоката та відомостей про його попередню оплату клієнтом у повному обсязі, а тому постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу підлягає скасуванню, із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про необгрунтовану відмову судів попередніх інстанцій у задоволенні вимог про відшкодування втраченого заробітку, витрат на медикаменти, санаторно-курортне лікування, відрядження до міста Києва, паливно-мастильні матеріали, послуги зв'язку, харчування.

Перевіряючи доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 в частині вирішення судами попередніх інстанцій позовних вимог про відшкодування позивачці втраченого заробітку, витрат на санаторно-курортне оздоровлення, відрядження до міста Києва, а також відшкодування їй витрат на паливно-мастильні матеріали, медикаменти, послуги зв'язку, харчування, Верховний Суд ураховує, що вони зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою наявних у справі доказів та їх переоцінки.

Аналізуючи питання повноти дослідження судами доводів заявника щодо відшкодування ОСОБА_1 зазначених витрат, Верховний Суд ураховує, що підставою для відмови у задоволенні зазначених вимог є невиконання нею в особі представника - адвоката Волосенка В. І. обов'язку доведення наявності причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною майновою шкодою та проведенням органами досудового розслідування, прокуратури та суду провадження у кримінальній справі щодо ОСОБА_1.

Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Таким чином, переглядаючи законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанції у цій частині, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень визначених статткю 400 України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), не вправі здійснювати переоцінку доказів.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про стягнення заподіяної ОСОБА_1 шкоди з Державної казначейської служби України, а тому резолютивні частини оскаржуваних судових рішень у відповідній частині підлягають зміні шляхом зазначення про стягнення на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат з надання правової допомоги у розмірі 25 000,00 грн та на відшкодування моральної шкоди 344 779,00 грн - з Державного бюджету України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу, апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у цій частині підлягає скасуванню, із залишенням у силі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2019 року, яке підлягає зміні шляхом зазначення про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 25 000,00 грн з Державного бюджету України.

У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права. Оскільки у справі немає потреби збирання додаткових доказів та їх оцінки, зазначене відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для зміни постанови апеляційного суду шляхом зменшення суми такого відшкодування з 369 600,00 грн до 344 779,00 грн, та зазначення про стягнення зазначеної суми на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та заступника прокурора Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2019 року в частині вирішених позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінити виклавши абзац третій її резолютивної частини у наступній редакції:

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 344 779,00 грн.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у частині вирішених позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу скасувати.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 22 жовтня 2018 року у частині вирішених позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу, змінити, виклавши його у наступній редакції:

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правову допомогу 25 000,00 грн.

В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 травня

2019 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко