Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №369/8695/17

Постанова

Іменем України

12 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 369/8695/17

провадження № 61-32888св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в складі судді Дубас Т. В. від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області в складі колегії суддів: Іванової І. В., Таргоній Д. В., Савченко С. І. від 31 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що починаючи з 21 квітня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, у період якого у них народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу у липні 2012 року рішенням Фастівського міськрайонного суду від 12 березня 2013 року, з нього стягнуто аліменти на користь ОСОБА_5 в розмірі ? частини з усіх видів його заробітку, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 лютого 2013 року і до повноліття дитини. З моменту винесення судом рішення про стягнення аліментів, його сімейний стан суттєво змінився. Так, 21 березня 2013 року він одружився з ОСОБА_12, у період шлюбу з якою у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3. Після народження другої дитини, його дружина ОСОБА_12 після закінчення лікарняного піде у декретну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тому на його утриманні, окрім сина від першого шлюбу, також перебуває ще двоє малолітніх дітей та дружина у зв'язку з чим погіршився його майновий стан, до того ж, свого власного житла він немає, унаслідок чого винаймає однокімнатну квартиру. Вважає, що вищезазначене є підставою для зменшення розміру аліментів, тому просив суд зменшити розмір аліментів стягуваних з нього на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 до 1/6 частини з усіх видів заробітку, починаючи з дня ухвалення судом рішення і до повноліття дитини.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для зменшення розміру аліментів на утримання дитини відсутні підстави.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду зазначив про те, що суд першої інстанції дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалено незаконні та необґрунтовані судові рішення. Так. Судами проігноровано норми сімейного кодексу в якому зазначається що, підставою для зменшення розміру аліментів може бути або погіршення майнового стану або зміна сімейного стану. Судами не взято до уваги, що його доходи розподіляються на утримання 5 осіб, разом з ним, тому вважає, що визначений судом розмір аліментів порушує право інших двох дітей на рівне забезпечення, так як ОСОБА_6 виходить 25% його доходів, а на утримання ще 4 осіб - 18,75% на кожного. Крім того, не взято до уваги договір оренди, згідно з яким він виплачує орендну плату щомісяця та той факт, що його дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що рішенням Фастівського районного суду Київської області від 12 березня 2013 року з позивача ОСОБА_4 на користь відповідача ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_6 в розмірі ? частини з усіх видів його заробітку, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 лютого 2013 року і до повноліття дитини.

З моменту винесення рішення про стягнення аліментів на користь відповідача ОСОБА_5 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_11, змінився сімейний стан позивача - платника аліментів.

Так, 23 березня 2013 року між позивачем та ОСОБА_12 зареєстровано шлюб, у період якого у них народилася донька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

На даний час ОСОБА_12 знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

Позивач працює у Відділі забезпечення представництва в вищих судах Генеральної прокуратури України на посаді начальника відділу та має стабільний офіційний дохід, його заробітна плата (за період з січня по липень 2017 року становила 240 026,79.

Дружина позивача ОСОБА_12 також працює в Департаментів підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадян або держави в судах Генеральної прокуратури України на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів громадян або держави в суді та отримує відповідні виплати у зв'язку з пологами та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку для пропорційного з позивачем утримання їх спільних дітей.

У статті 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, чина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із частиною першою статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, встановивши, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували зміну в бік погіршення матеріального становища на час його звернення до суду з позовними вимогами про зменшення розміру аліментів, при цьому дитина сторін підросла і витрати на її утримання значно збільшилися, а матеріальне становище одержувача аліментів - матері дитини, з якою вона проживає, не поліпшилося, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки зменшення розміру аліментів суперечить інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги договір оренди житла, згідно з яким він виплачує орендну плату щомісяця та той факт що його дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку не заслуговують на увагу, оскільки не є підтвердженням того, що позивач не спроможний утримувати дитину, надаючи матеріальну допомогу в попередньо визначеному розмірі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило