Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №202/712/17

Постанова

Іменем України

12 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 202/712/17

провадження № 61-28943св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЧервинськоїМ. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Слюсар Л. П. від 24 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І. від 08 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом до ОСОБА_6, у якому просила стягнути на її користь аліменти на малолітню дитину в розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також аліменти на неї у розмірі одного прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, затвердженого Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, до досягнення дитиною шести років, тобто 09 жовтня 2022 року.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач зареєструвала шлюб з відповідачем, у період якого у них народився син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 указувала, що на час звернення до суду з позовом, шлюб між сторонами не розірвано, проте спільно з ОСОБА_6 вона не проживає з серпня 2016 року. Син ОСОБА_7, який з 12 січня 2017 року визнаний інвалідом дитинства, проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Посилаючись на складний матеріальний стан, а також те, що відповідач, хоча й має стабільний дохід, у добровільному порядку матеріального допомоги на утримання сина не надає, ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто щомісячно з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 аліменти на малолітнього сина ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 січня 2017 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто щомісячно з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 аліменти на неї у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), починаючи з 31 січня 2017 року до досягнення сином ОСОБА_7 шести років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував дохід ОСОБА_6, який є батьком дитини, у зв'язку з чим дійшов висновку про обов'язок відповідача приймати участь у матеріальному забезпеченні своєї дружини та дитини.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що встановлений судом розмір доходу ОСОБА_6 не відповідає дійсності, оскільки суд формально обмежився наявністю трудових правовідносин відповідача з товариством з обмеженою відповідальністю «Логос» (далі - ТОВ ««Логос»); довідка про доходи ОСОБА_6 не є належним та допустимим доказом, а тому не могла бути врахована під час ухвалення судового рішення.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з 13 квітня 2016 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

У період шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_7 встановлений діагноз «вроджена повна ущелина м'якого піднебіння, з порушенням акту ковтання та смоктання», а з 12 січня 2017 року він визнаний інвалідом дитинства.

Частинами першою, другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визначає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 182 СК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У роз'ясненнях, викладених у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та статті 182 СК України зазначено, що при вирішенні питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Згідно довідки ТОВ ««Логос» від 20 серпня 2017 року № 20 ОСОБА_6 є працівником товариства з 08 серпня 2016 року та йому нараховано 4 636 грн 42 коп. за період з 08 серпня 2016 року по 31 січня 2017 року.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач має нерегулярний, мінливий дохід, тому у апеляційного суду не було підстав для застосування положень частини першої статті 184 СК України.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши матеріальне становище ОСОБА_6, а також те, що відповідач є працездатним та інших дітей немає, зважаючи на рівність не лише прав, а й обов'язку батьків утримувати малолітніх дітей, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу).

Згідно з частиною третьою статті 84 СК України, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років.

За положеннями частини четвертої статті 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Отже, за змістом вказаної норм права, розмір утримання не пов'язаний з розміром доходу дружини, а залежить від можливості чоловіка надавати матеріальну допомогу.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач має нерегулярний, мінливий дохід, тому у судів не було підстав для застосування положень частини першої статті 184 СК України.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення аліментів на неї, суди попередніх інстанції, врахувавши можливість надання ОСОБА_6 матеріальної допомоги, наявність у малолітнього сина сторін, який проживає з позивачем, захворювання та визнання його інвалідом дитинства, дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною шестирічного віку, що відповідає положенням частини третьої статті 84 СК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. від 24 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. М. Коротун В. П. Курило