Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.09.2023 року у справі №303/9043/21
Постанова КЦС ВП від 12.09.2023 року у справі №303/9043/21

Постанова

Іменем України

12 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 303/9043/21

провадження № 61-3840св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Когута Михайла Михайловича на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року у складі судді Костя В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати відповідачку усунути перешкоди у володінні та користуванні належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером 2122786809:00:000:0025 шляхом знесення самочинного будівництва - будівлі, вказаної на схемі будівельного паспорта під № НОМЕР_1 як запланований об`єкт реконструкції та будівництва, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що йому на праві власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,1716 га, кадастровий номер 2122786809:00:000:0025, для будівництва та обслуговування житлового будинку за цією ж адресою.

ОСОБА_2 є власником сусіднього домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 2122786800:14:000:0262.

У 2019 році відповідачка самовільно, без належного погодження, без дозвільних документів в глибині свого двору побудувала будівлю, яка є самочинним будівництвом. 05 серпня 2020 року ОСОБА_2 видано будівельний паспорт, де у схемі забудови вказано розмір відступу від межі земельної ділянки в 1 м. Однак відповідачка збудувала спірну будівлю з відступом 0,40 см від межі його земельної ділянки, а покрівля будівлі знаходиться на його земельній ділянці.

Згідно з висновком експерта від 12 жовтня 2021 року № 509/10-21 будівництво цієї прибудови є самочинним унаслідок недотримання протипожежних розривів між тією частиною прибудови ОСОБА_2 , що здійснювалася в межах реконструкції на не забудованій раніше частині земельної ділянки, та фактично існуючою нежилою будівлею позивача; ОСОБА_2 на раніше не забудованій частині земельної ділянки не зробила відступ від межі домоволодінь на 1 м. Також мають місце 3 накладення: одне - внаслідок улаштування відповідачкою огорожі та ще два - внаслідок звисання даху будівель ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Тому позивач вважає, що самочинне будівництво, яким відповідачка захопила частину належної йому земельної ділянки, має бути знесене за рахунок забудовника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 22 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є співмірним змісту порушеного права, оскільки з наданого позивачем висновку встановлено можливість виконання перебудови самочинної будівлі. Водночас позивач не надав доказів неможливості здійснення перебудови будівлі відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, чи доказів того, що ОСОБА_2 , відмовляється від такої перебудови.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Закарпатський апеляційний суд постановою від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Когут М. М., залишив без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, оскільки ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що площа його земельної ділянки зменшилася за рахунок захоплення відповідачкою земельної ділянки внаслідок зведення саме спірного об`єкта будівництва. Крім того позивач не довів, які саме перешкоди у володінні та користуванні своєю земельною ділянкою є у нього внаслідок будівництва відповідачкою спірного об`єкта, а також не довів обґрунтованості захисту його прав у такий спосіб, як знесення цієї будівлі, та що обраний ним спосіб захисту має відновити права на володіння та користування належною йому земельною ділянкою. Також суд дійшов висновку, що порушення прав позивача, зокрема, може бути усунуте в інший спосіб, ніж знесення.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Когут М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 січня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15 та постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 350/455/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень про відмову в задоволенні позову. Суди не врахували, що відповідачка без належного погодження, самочинно збудувала на належній їй земельній ділянці будівлю з відступом від межі належної позивачу земельної ділянки в розмірі 0,57 м, чим порушила вимоги ДНБ в частині незабезпечення відступу на 1,0 м, а частина покрівлі самочинно спорудженої будівлі знаходиться на земельній ділянці позивача. Помилковим є висновок апеляційного суду про достатність здійснення необхідних інженерно-технічних заходів для відновлення права позивача на свою власність, адже це не вирішить питання про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою позивача. Апеляційний суд, неповно з`ясувавши обставини справи, зокрема щодо зайняття відповідачкою частини суміжної земельної ділянки у зв`язку із самочинним будівництвом, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик експерта для надання пояснень з приводу звисання даху спірної будівлі та його конструкцій на земельну ділянку позивача; відхилив висновок експерта про наявність факту недотримання нормативних протипожежних розривів (що є істотним порушенням будівельних норм і правил та однією з ознак самочинності будівництва).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 травня 2003 року серії НОМЕР_2 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17 жовтня 2003 року № 1755192.

ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки площею 0,1716 га за цією ж адресою з кадастровим номером 2122786809:00:000:0025 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 30 березня 2009 року серії ЯЕ № 429586.

ОСОБА_2 є власником суміжної з позивачем земельної ділянки площею 0,2038 га, кадастровий номер 2122786800:14:000:0262, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 грудня 2018 року № 151449067.

ОСОБА_2 також є власником сусіднього з позивачем домоволодіння за цією ж адресою, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, спадкова справа від 24 листопада 2017 року № 427/2017.

На замовлення ОСОБА_3 судовий експерт Колчар В. Д. провів будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу і склав висновок від 12 жовтня 2021 року № 509/10-21, який надано суду в порядку статті 106 ЦПК України.

Із зазначеного висновку відомо, що згідно із схематичним планом земельної ділянки ОСОБА_2 , що є складовою інвентаризаційної справи та технічного паспорта, який виготовлений Мукачівським міським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 14 липня 2017 року (додаток 1 до висновку), домоволодіння на АДРЕСА_1 складалося з таких будівель та споруд: житловий будинок під літерою «А»; житловий будинок під літерою «Б»; літня кухня під літерою «В»; сарай під літерою «Г»; сарай під літерою «Д»; вбиральня під літерою «Е».

Станом на липень 2017 року у домоволодінні ОСОБА_2 були два житлові будинки - «А» і «Б» , між ними - літня кухня «В» (ці три приміщення розміщені впритул один до одного вздовж межі земельної ділянки), та окремо були розміщені сараї «Д» і «Г» (також впритул один до одного - впоперек земельної ділянки)

З листа Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області від 03 лютого 2020 року № 43/1007/120-20 відомо, що в ході перевірки за зверненням ОСОБА_1 управління виявило новозбудовану будівлю в глибині двору ОСОБА_2 , будівництво якої здійснено без документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та посвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, у зв`язку з чим факт самочинного будівництва підтвердився.

За результатами проведеної перевірки посадова особа Управління державної архітектурно-будівельної інспекції склала відповідний акт від 30 січня 2020 року № 13/1007, протокол про адміністративне правопорушення та видала припис від 30 січня 2020 року №12-П/1007 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів та правил.

Водночас позивач не надав суду акта від 30 січня 2020 року № 13/1007, протоколу про адміністративне правопорушення та припису від 30 січня 2020 року № 12-П/1007 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (стаття 376 ЦК України).

Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) та постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц (провадження № 61-33103св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17 (провадження № 61-9290св21), від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).

Знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18).

У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 369/8792/16-ц (провадження № 61-21385св18) зроблено висновок, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Апеляційний суд встановив, що в судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що його права порушені саме спорудженням будівлі на місці господарських будівель «Г» і «Д» (сараїв), які відповідачка зруйнувала та перебудувала, сполучила із житловим будинком під літ. «Б» (саме це будівництво позивач вважає самочинним), і він не ставить вимогу про знесення будівлі відповідача під літ. «Б» (житлового будинку під літ. «Б»). Також ОСОБА_1 зазначив, що відповідачка мала право здійснити перебудову (реконструкцію) будівель «Г» і «Д» (сараїв) у раніше існуючих межах цих будівель, однак вийшла за їх межі на раніше не забудований простір між будівлями сараїв «Г» і «Д» та житловим будинком під літ. «Б», а тому вона мала дотримати на цій частині прибудови протипожежні відстані до нежилої будівлі позивача. ОСОБА_1 безпосередньо вказав на план-схему АДРЕСА_3 , яку додано як додаток 6 до висновку експерта, зазначаючи, що саме зображена на цій схемі будівля є спірною і має бути знесена як самочинна.

Тобто ОСОБА_1 наполягав на усунення йому перешкод в користуванні земельною ділянкою саме шляхом знесення будівлі, що є крайнім заходом.

Встановивши зазначені обставини, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не довів, які саме перешкоди у володінні та користуванні своєю земельною ділянкою є у нього внаслідок будівництва відповідачкою саме спірного об`єкта, а також не довів обґрунтованості захисту його прав у такий спосіб, як знесення цієї будівлі. При цьому суд виходив з того, що порушення прав позивача, зокрема, може бути усунуте в інший спосіб, ніж знесення.

З огляду на наведене місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що знесення об`єкта самочинного будівництва є крайнім заходом.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційний судом норм процесуального права, зокрема про відмову в задоволення клопотання про виклик експерта, не заслуговують на увагу, оскільки, як відомо з протоколу судового засідання від 24 листопада 2023 року, експерт Колчар В. Д. надавав пояснення в судовому засіданні.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Когута Михайла Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов