Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.04.2021 року у справі №756/14542/19

Постанова

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа №756/14542/19

провадження №61-6976св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

третя особа - державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.

Києві Ярмоленко Катерина Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів Кулікової С.

В., Желепи О. В., Рубан С. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Оболонський РВДВС у м. Києві, державна виконавча служба), третя особа - державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ярмоленко К. Ю., з позовом, в якому просила:

зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, накладений на підставі: постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та

номер: 45694108, виданий 28 листопада 2014 року, видавник: ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві, державний виконавець Корольов М. А., за номером запису про обтяження: 7930968 від 03 грудня 2014 року;

скасувати запис про обтяження № 7930968 від 03 грудня 2014 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пилипчуком В. А.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником квартири

АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 15 жовтня 2019 року.

Із вказаної інформаційної довідки вбачається, що на квартирі наявне обтяження, а саме - арешт, а підставою його виникнення вказано постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45694108, виданий 28 листопада 2014 року, видавник: ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві, державний виконавець Корольов М. А.

Позивач посилається на те, що право власності на вказану квартиру набуто нею на підставі судового рішення та станом на дату звернення до суду з цим позовом вона є єдиним законним власником зазначеної квартири.

Наявне обтяження на квартирі позбавляє позивача права у здійсненні розпорядження своїм майном, що є підставою для задоволення позову та скасування арешту.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивач звернувся до суду з даним позовом до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Належними відповідачами у даній справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а орган державної виконавчої служби залучається до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Оболонський РВДВС м. Києва не є належним відповідачем у даній справі, що має наслідком відмови в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодились з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального

та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що позов про зняття арештуподано до неналежного відповідача.

Суди не врахували, що позивач не потребує встановлення чи визнання за нею права власності на квартиру, оскільки безпосередньо таке право не оспорюється жодною особою.

Єдиною особою, чиї дії, зокрема - постанова про накладення арешту, не надають можливість позивачу повноцінно реалізовувати своє право власності на квартиру є Оболонський відділ ДВС, а отже позов пред'явлено до належного відповідача.

Суд першої інстанції послався на неіснуючі норми закону, а апеляційний суд цих помилок не виправив.

Під час вирішення справи судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17.

Апеляційний суд не здійснив юридичної оцінки усіх фактичних обставин справи та доводів позивача та обмежився лише формальними висновками про те, що позивач не подав суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Крім того, у якості підстави касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 521/17712/15 та від 13 листопада 2019 року у справі № 745/691/18, у яких визначено суб'єктний склад учасників справ про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

В обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження заявник посилається на те, що у межах даної справи, а також у подібних до неї справах, доцільним є відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Так, в межах даної справи недоцільним є звернення до суду з вимогою про визнання права власності на квартиру, оскільки право власності на неї не оспорюється.

Крім цього, залучення до розгляду справи усіх учасників відповідного зведеного виконавчого провадження є також недоцільним, оскільки, за рахунок майна позивача неможливо виконати зобов'язання боржника перед стягувачами у виконавчому провадженні, адже позивач не була і не є учасником жодних зобов'язальних правовідносин із стягувачами у такому виконавчому провадженні, а усі договірні відносини із боржником припинено виконанням. Залучення до участі у справі усіх учасників виконавчого провадження невиправдано та надмірно затягуватиме розгляд подібних справ, адже, у даному випадку, стягувачів у зведеному виконавчому провадженні понад десять осіб, а на їх права та обов'язки у будь-якому випадку не впливає наявність обтяжень майна позивача.

В межах даної справи доцільним є встановлення відсутності впливу обтяження майна позивача на права та обов'язки учасників відповідного зведеного виконавчого провадження, оскільки єдиним власником квартири, чиє право власності не оспорюється є виключно позивач, з огляду на що єдиною обставиною, якою порушується право власності позивача є безпідставно існуючий арешт, накладений в межах відповідного виконавчого провадження.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 15 жовтня 2019 року, 02 листопада 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1. Підстава виникнення права власності - мирова угода, затверджена ухвалою суду від 30 липня 2015 року у справі № 756/13473/14.

Квартира АДРЕСА_1 перебуває в обтяженні, зокрема, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45694108 від 28 листопада 2014 року; обтяжувач: відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві; номер запису обтяження: 7253266; особа, майно/права якої обтяжуються: Українська спеціальна науково-реєстраційна проектно-будівельна-виробнича корпорація "Укррестраврація".

Постановою відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві ВП № 45694108 від 28 листопада 2014 року накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження. Боржником у вказаному виконавчому провадженні є Українська спеціальна науково-реєстраційна проектно-будівельна-виробнича корпорація "Укррестраврація".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з даним позовом до Оболонського РВДВС м. Києва про зняття арешту з нерухомого майна, позивач посилається на порушення її права власності, зокрема права розпорядження, на належну їй квартиру у зв'язку з наявністю арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, боржником у якому є Українська спеціальна науково-реєстраційна проектно-будівельна-виробнича корпорація "Укррестраврація".

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позовом є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Згідно з частиною 1 статті 48 ЦПК Українисторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Згідно частини 1 -2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача (або непред'явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18).

Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Разом з тим відповідачами у такій справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 521/17712/15 (провадження № 61-11321св18) та від 13 листопада 2019 року у справі № 745/691/18 (провадження №61-7248св19), на які послався апеляційний суд під час вирішення справи, що переглядається.

Установивши, що позивач просить зняти арешт із належного їй нерухомого майна, що накладений постановою державного виконавця ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві від 28 листопада 2014 року в межах виконавчого провадження, проте вказані вимоги пред'явлені до неналежного відповідача - Оболонського ВДВС м. Києва, а боржник та особа, в інтересах якої накладено вказаний арешт не залучено до участі у справі у якості відповідачів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з неналежністю складу учасників справи.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на наявність підстав для відступу від висновків, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 521/17712/15 (провадження № 61-11321св18) та від 13 листопада 2019 року у справі № 745/691/18 (провадження № 61-7248св19), які застосовано апеляційним судом у справі, що переглядається, оскільки таке застосування, за установлених у цій справі конкретних обставин, відповідає сталій практиці Верховного Суду щодо кола осіб, які мають відповідати за позовом про зняття арешту з майна.

З таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі справа № 469/899/16 (провадження № 61-12931св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 461/5308/16 (провадження № 61-30161св18), від 10 червня 2020 року у справі № 183/59/17 (провадження № 61-42510св18), від 03 липня 2019 року у справі № 461/7265/16 (провадження № 61-17055св18).

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 березня 2021 року у справі № 476/112/19 (провадження № 61-20821св19), від 17 червня 2020 року у справі № 161/4786/19 (провадження № 61-2546св20).

Колегія суддів не приймає до уваги та не надає правової оцінки доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку з неналежністю складу учасників справи. Розгляд справи по суті спору судами фактично не проведено, як не було й надано однозначного правового висновку щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог про скасування арешту.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 (провадження № 61-22164св18) про визнання електронних торів недійсними, оскільки у цій справі відсутні ознаки подібності зі справою, що переглядається. У цих справах є різними підстави звернення до суду, предмет позову, нормативно-правове регулювання, а також встановлені судами обставини, які формують зміст правовідносин.

Як вже зазначалось вище, у задоволенні позовних вимог про зняття арешту з майна відмовлено з підстав пред'явлення цих вимог до неналежного відповідача, що не позбавляє особу права звернутись до суду з позовом з правильно визначеним суб'єктним складом, зокрема до осіб, які мають відповідати за позовом.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко