ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 390/1449/19

провадження № 61-7087св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВВ-В",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Глазков Андрій Сергійович, на заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Пасічника Д. І., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів:

Кіселика С. А., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ-В" (далі - ТОВ "ВВВ-В") про визнання припиненими трудових відносин.

Позов мотивував тим, що наказом ТОВ "ВВВ-В" від 1 вересня 2010 року на підставі протоколу загальних зборів товариства від 5 серпня 2010 року його призначено на посаду директора ТОВ "ВВВ-В" за сумісництвом.

Протягом тривалого часу ТОВ "ВВВ-В" фактично не здійснює господарську діяльність, учасники не цікавляться долею юридичної особи, тому позивач прийняв рішення про розірвання трудового договору з ТОВ "ВВВ-В" за власним бажанням.

9 серпня 2019 року він звернувся до ТОВ "ВВВ-В" із заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням з 23 серпня 2019 року. У зв'язку з тим, що згідно з пунктом 7 частини 2 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вирішення питання про зміну керівника належить до компетенції загальних зборів учасників, директором прийнято рішення про скликання загальних зборів учасників, про що видано наказ № 1

від 9 серпня 2019 року. Учасникам ТОВ "ВВВ-В" - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 -надіслані повідомлення про проведення загальних зборів учасників 16 вересня 2019 року з питанням порядку денного щодо зміни директора товариства.

Вказував, що учасники товариства на збори не з'явились, що підтверджується протоколом засідання реєстраційної комісії № 1 від 16 вересня 2019 року.

Позивач вважає, що невиконання ТОВ "ВВВ-В" порядку звільнення його з посади директора цього товариства, передбаченого чинним законодавством України є порушенням його конституційних прав та позбавляє його можливості припинити трудові правовідносини із товариством.

За таких обставин просив визнати трудовий договір між ним і ТОВ "ВВВ-В" розірваним за ініціативою працівника з 23 серпня 2019 року на підставі

статті 38 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 17 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з ненадання позивачем доказів отримання учасниками (засновниками) товариства оригінала заяви позивача про звільнення та повідомлення про скликання загальних зборів. Суд зазначив, що позивач не вчинив усіх необхідних дій щодо звільнення його з посади директора, тому звернення з таким позовом є безпідставним і передчасним.

Також суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся з позовом до

ТОВ "ВВВ-В", а вимоги позову стосуються учасників (засновників), з яким у позивача існують трудові відносини, тому позов пред'явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2020 року апеляційну скаргу Глазкова А. С., який діяв в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення, а заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2019 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що процедура звільнення позивача із займаної посади не може вважатись завершеною внаслідок припинення лише трудових відносин з товариством, оскільки повноваження директора як посадової особи припиняються з моменту прийняття відповідного рішення засновниками та внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у випадку відсутності можливості зібрати та провести загальні збори, директор товариства, який звільняється, повинен:

- надіслати на адресу засновників заяву про звільнення за власним бажанням з дотриманням строку, передбаченого статтею 38 КЗпП України, з супровідним листом, в якому директор ініціює проведення позачергових загальних зборів з винесенням питання звільнення директора на порядок денний. Поштове відправлення необхідно надіслати з повідомленням про вручення та описом вкладення;

- забезпечити передачу справ, печатки, ввірених директору матеріальних цінностей;

- у випадку наявності майна, за яке директор несе матеріальну відповідальність, необхідно провести інвентаризацію, опечатати майно у складі комісії (або свідків), відповідний акт надіслати засновникам;

- підписати наказ про звільнення директора на підставі статті 38 КЗпП України та занести запис про звільнення у трудову книжку.

- надати державному реєстратору заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу та наказ про звільнення.

Апеляційний суд зазначив, що, виконавши вказані дії, директор у випадку, якщо державний реєстратор відмовляє у внесенні запису до ЄДР у зв'язку з відсутністю рішення засновників про звільнення директора, має право звернутись до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими. На підставі рішення суду вносяться зміни до ЄДР.

Зазначивши, що ОСОБА_1 не надав доказів вчинення дій щодо припинення трудових відносин, суд апеляційної інстанції погодився із висновком першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Глазков А. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня

2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня

2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована застосуванням судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 3 липня

2019 року у справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18) та

від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 (провадження № 61-49113св18).

У вказаних постановах суд касаційної інстанцій дійшов висновку про те, що невирішення загальними зборами учасників товариства питання про звільнення працівника з посади директора є порушенням його права щодо вільного вибору праці. Разом з тим, у вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що належним відповідачем у подібних справах є саме особа, з якою у керівника існують трудові відносини, а не засновники цієї особи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 3 липня

2019 року у справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18) та

від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 1 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом ТОВ "ВВВ-В" № 1 від 1 вересня 2010 року на підставі протоколу загальних зборів від 5 серпня 2010 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора за сумісництвом. Відомості про ОСОБА_1 як керівника ТОВ "ВВВ-В" містяться в ЄДР.

9 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "ВВВ-В" із заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням з 23 серпня 2019 року.

ОСОБА_1 скликав загальні збори учасників, про що видав наказ № 1

від 9 серпня 2019 року. Учасникам ТОВ "ВВВ-В" ОСОБА_2, ОСОБА_3 і

ОСОБА_4 надіслано повідомлення про проведення 16 вересня 2019 року загальних зборів учасників з питанням порядку денного щодо зміни директора.

Судами встановлено, що учасники товариства для участі у зборах не з'явились, що підтверджується протоколом засідання реєстраційної комісії № 1

від 16 вересня 2019 року, який, крім члена реєстраційної комісії - ОСОБА_5, також підписаний головою реєстраційної комісії - ОСОБА_6 Учасники

ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не отримали повідомлення про проведення зборів (листи повернулись у зв'язку із закінченням терміну зберігання), ОСОБА_3 отримав вказане повідомленням, але на збори не з'явився.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв'язку з неявкою учасників ТОВ "ВВВ-В" на загальні збори він позбавлений можливості реалізувати передбачене частиною 1 статті 38 КЗпП України право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Посилаючись на передбачену статтею 22 КЗпП України заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, просив у судовому порядку припинити його трудові відносини з ТОВ "ВВВ-В" на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Судом установлено, що ТОВ "ВВВ-В" не виконало вимоги трудового законодавства, не здійснило будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У пункті 1 частини 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом". Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям "приватне життя".

У пункті 4 частини 1 статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004,

від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною 1 статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав в обраний ним спосіб.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 10 ЦПК України.

Колегія судів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач як директор ТОВ "ВВВ-В" не вчинив необхідних дій щодо свого звільнення.

Встановлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, направлення цієї заяви товариству, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора товариства.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 3 липня

2019 року у справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18) та

від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 (провадження № 61-49113св18).

Разом з тим, касаційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ "ВВВ-В" є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки трудові відносини у ОСОБА_1 виникли саме з цим товариством, а не з його засновниками.

Аналогічні по суті висновки щодо належності відповідача у подібних правовідносинах викладені у вказаних постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку із задоволенням касаційної скарги з ТОВ "ВВВ-В" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн, апеляційної скарги у розмірі 1 261,20 грн та касаційної скарги у розмірі 1 680 грн.

Керуючись статтями 400, 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Глазков Андрій Сергійович, задовольнити.

Заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 17 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 19 березня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВВ-В" на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України з 23 серпня 2019 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ-В" на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3 709,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук