Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.08.2019 року у справі №415/2084/15

Постанова

Іменем України

12 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 415/2084/15

провадження № 61-34899св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Луганської області від 30 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Авалян Н. М.,

Лозко Ю. П., Назарової М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 14 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 126 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14 березня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

14 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , яка належить відповідачам на праві власності на підставі договору дарування. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмета іпотеки дорівнює 168 000 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 06 березня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 178 544 грн: з яких: заборгованість за кредитом - 122 640,62 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 39 665,93 грн; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 6,18 грн; штраф (процентна складова) - 16 231,27 грн.

На підставі вищевказаного ПАТ КБ «ПриватБанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 ; виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зі спірної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2017 року (у складі судді Чернобривко Л. Б.) позов Пат КБ «ПриватБанк» задоволено.

Звернуто стягнення на квартирку АДРЕСА_3 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 березня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у розмірі 178 544 грн шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки

від 14 березня 2008 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_2 (предмет іпотеки).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої мотивоване тим, що ОСОБА_1 порушив взяті на себе кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим застосував правові наслідки, встановлені кредитним договором та договором іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 30 серпня 2017 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 серпня

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що не тільки Законом України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), але й укладеним сторонами договором передбачено право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу належного відповідачам нерухомого майна - предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві в позасудовому порядку. Тому підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно. Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі № 415/2084/15 (провадження № 61-34899св18) призначено повторний автоматизований розподіл.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 126 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14 березня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит 14 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , яка належить відповідачам на праві власності на підставі договору дарування. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмета іпотеки дорівнює 168 000 грн.

Відповідно пункту 3.2 іпотечного договору у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцями зобов`язання в цілому або в частині, а також у інших випадках, передбачених цим договором, договором про іпотечний кредит або чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством.

Згідно з пунктом 3.3 договору іпотеки іпотекодержатель вправі задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги, передбачені договором про іпотечний кредит, у повному обсязі.

Пунктом 4.3 вказаного договору передбачено, що даний пункт договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки, на підставі цього договору, шляхом: продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». При цьому це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іотекодержателя.

16 грудня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслало ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 повідомлення про прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 305,14 грн та заявив вимогу про дострокове повернення кредиту протягом 30 днів з дня отримання вимоги. Одночасно було запропоновано звільнити квартиру, передану в іпотеку. Вказаний лист надісланий рекомендованим поштовим відправленням та вручений

25 грудня 2014 року.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 06 березня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 178 544 грн: з яких: заборгованість за кредитом - 122 640,62 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 39 665,93 грн; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 6,18 грн; штраф (процентна складова) - 16 231,27 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку»

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» » (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що пункт 4.3 іпотечного договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки, на підставі цього договору, шляхом: продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». При цьому це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, сторони погодили іпотечне застереження, а саме: визначили у договорі іпотеки обидва передбачені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» способи задоволення вимог іпотекодержателя: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем; звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі.

Тобто, процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону України «Про іпотеку», може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, якщо сторони договором іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження №14-112цс19)

З урахуванням викладеного, іпотекодержатель має у позасудовому порядку здійснювати захист свого цивільного права та інтересу, оскільки з приводу реалізації цього способу захисту сторони досягли домовленості у договорі іпотеки, та обрав неналежний спосіб захисту його прав.

Апеляційний суд, встановивши, що сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, згідно з яким позивач має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону задоволенню не підлягає.

Доводи касаційної скарги про те, що наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження №14-112цс19)

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого

2010 року).

Рішення апеляційного суду є достатньо мотивованим та таким, що відповідає нормам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Луганської області від 30 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк