Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.03.2018 року у справі №212/10257/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 212/10257/14

провадження № 61-7347св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Обласний комунальний заклад «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 серпня 2016 року, ухвалене у складі судді Чайкіна І. Б., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточеним у грудні 2014 року, до Обласного комунального закладу «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг» (далі - ОКЗ «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг») про зобов`язання внести до медичної карти запис про відсутність у нього психічної хвороби, заборонити відповідачу поширювати будь-яким шляхом відомості про те, що він має обмеження у праці у зв`язку з психічною хворобою, а також спростувати відомості про те, що він страждає на психічну хворобу, через яку має обмеження у праці.

В обґрунтування позову зазначив, що має декілька робочих спеціальностей: свердлувальника 4 розряду, слюсаря-збиральника металевих конструкцій, слюсаря з ремонту гірничого обладнання 4 розряду та інші.

Робота за всіма вказаними професіями фактично пов`язана з працею на висоті та/або працею з механізмами, яки рухаються, та/або високою напругою, тому роботодавець завжди вимагає від працівника проходження попереднього медичного огляду, у тому числі психіатричного.

Психіатричний огляд у м. Кривому Розі завжди проводять працівники ОКЗ «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг», тому він не має можливості отримати погоджувальний висновок психіатра про проходження медичного огляду при працевлаштуванні за фахом.

Позивач зазначає, що 4 червня 2014 року звернувся до завідуючого відділенням професійних оглядів ОКЗ «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг» щодо отримання сертифіката про проходження психіатричного огляду для оформлення у подальшому посвідчення водія, наявність якого є необхідною передумовою для влаштування на роботу.

Проте у видачі сертифікату відмовлено з посиланням на те, що він страждає на тяжкий психічний розлад, та рекомендовано звернутись до лікарсько-консультативної комісії для отримання висновку про придатність до відповідної роботи. Такий висновок позивач уже має і згідно з ним йому встановлені протипоказання до виконання таких видів робіт як робота на висоті, робота з рухомими механізмами і з високою напругою.

ОСОБА_1 вказує, що через відмову у видачі сертифіката втратив можливість працевлаштування. Вважає, що попередні записи у його медичній карті не відображають об`єктивно дійсний стан здоров`я, так як у 1999 році у ході розслідування порушеної щодо нього кримінальної справи № 1-14/1999р він дійсно обстежувався психіатрами, проте на час обстеження перебував у хворобливому стані після тривалих побоїв та у зв`язку із застосуванням медичних препаратів, що на цей час в психіатричної медичній практиці вже не використовуються.

Вважає висновок стаціонарної судово-психіатричної експертизи № 139 від 25 березня 1999 року, проведеної у кримінальній справі, щодо наявності у нього важкого психіатричного захворювання помилковим, оскільки 10 червня 2005 року зареєстрував шлюб, з 2002 року постійно працює, має позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, у 2005 році йому знято встановлену раніше на підставі помилкового психіатричного діагнозу інвалідність, жодного разу після звільнення він не був госпіталізований і не виявляв симптомів важкої психічної хвороби.

За таких обставин позивач просив зобов`язати ОКЗ «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг» внести до медичної карти запис про відсутність у нього психічної хвороби, заборонити відповідачу поширювати будь-яким шляхом відомості про те, що він має обмеження у праці в зв`язку з психічною хворобою, а також спростувати відомості про те, що він страждає на психічну хворобу, через яку має обмеження у праці.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 серпня 2016 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позивач не спростував наявність у нього психічного розладу, який унеможливлює виконання певних видів робіт, та не довів поширення ОКЗ «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг» інформації щодо наявності у нього такого розладу стороннім особам у непередбачений законодавством спосіб.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 серпня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не спростував правильність внесеної до його медичної карти інформації щодо наявності у нього психічного розладу і обмеження у зв`язку з цим у праві виконувати певні види робіт, що свідчить про безпідставність позовних вимог. Також суд погодився із висновком суду першої інстанції про недоведеність поширення відповідачем інформації про наявний у ОСОБА_1 психічний розлад, оскільки повідомлення такої інформації тій особі, якої вона стосується, не є її поширенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 серпня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

На думку заявника, суди неналежно і не у повному обсязі вирішили подані ним клопотання щодо витребування доказів і призначення експертизи, не мотивували причини відхилення тих питань, які він просив винести на розгляд експертів, що призвело до неповноти судового розгляду справи.

Вважає, що прояви психічного захворювання, діагностовані у нього у 1999 році, зумовлені примусовим лікуванням нейролептичними препаратами, тому, у зв`язку з припиненням цього лікування, у подальшому ці прояви зникли, що свідчить про відсутність у нього невиліковного психічного розладу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році касаційну скаргу ОСОБА_1 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з медичною картою стаціонарного хворого № 48/91 у період з 10 квітня 1991 року по 20 травня 1991 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Криворізькому спеціалізованому психоневрологічному диспансері із встановленим діагнозом «патохарактерологічний розвиток особистості з емоційно-вольовою нестійкістю, психічні транзиторні розлади, нестійка соціальна адаптація».

У період з 23 червня по 8 липня 1994 року перебував на військовій експертизі і на обліку із діагнозом «психопатія шизоїдного кола».

З копії акта судово-психіатричної експертизи від 17 квітня 1996 року № 97 суди встановили, що ОСОБА_1 підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 81 КК України (крадіжка державного майна). Щодо психічного стану ОСОБА_1 зазначено, що він доступний контакту, орієнтований. На запитання відповідав по суті, дещо манірний/демонстративний, говорив, нібито роблячи послугу. Розумів мету скерування на експертизу. Мислення логічне, послідовне, зухвалий, мова з манірною жестикуляцією. Продуктивних розладів мислення не виявляв. Вважав себе здоровим. Розумів правопорушення та наказовість вчиненого; шкодував з приводу вчиненого. У результаті комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 виявляв психопатію шизоїдного кола, проте психічним захворюванням не страждав, є осудним і примусових заходів медичного характеру не потребував.

Відповідно до акта судово-психіатричної експертизи від 16 грудня 1996 року № 340 ОСОБА_1 підозрювався у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 140, частиною другою статті 141 КК України (грабіж, крадіжка майна). У результаті дослідження комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 виявляв психопатію шизоїдного кола в стані компенсації та є осудним, примусових заходів медичного характеру не потребував.

Згідно з висновком стаціонарної судово-психіатричної експертизи № 139 від 25 березня 1999 року, проведеної у кримінальній справі № 1-4/1999р за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 81, частинами другою, третьою статті 140, частиною другою статті 141 КК України, ОСОБА_1 страждав хронічним психічним захворюванням у формі параноїдної шизофренії. Стосовно інкримінованих йому дій визнаний неосудним, потребував застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричній лікарні із звичайним наглядом.

Постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 1999 року щодо ОСОБА_1 , 1975 року народження, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації у психіатричну лікарню із звичайним наглядом.

З епікризу виписки з історії хвороби № 45/99 суди встановили, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 29 січня 1999 року по 6 липня 1999 року і проходив судово-медичну експертизу. У епікризі вказано, що у липні 1997 року підекспертний оглядався амбулаторною судово-психіатричною експертною комісією лікарсько-профілактичної організації. Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 виявляв ознаки реактивного психозу, який виник в умовах психогенно-травмуючої судово-слідчої ситуації. Рекомендовано примусове лікування в республіканській психіатричній лікарні з суворим наглядом до виходу з хворобливого стану. 25 березня 1999 року ОСОБА_1 оглядався комісією, яка встановила діагноз «шизофренія параноїдна»; визнаний неосудним. Після призначенняпостановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 1999 року примусового лікування на фоні терапії став спокійнішим, більш впорядкованим, продуктивної симптоматики не було. 6 липня 1999 року переведений для подальшого лікування в Гейківську обласну психіатричну лікарню; діагноз при виписці «шизофренія, параноїдна форма, безперервний перебіг».

Відповідно до епікризу з історії хвороби № 1130/99 ОСОБА_1 з 7 липня 1999 року по 16 червня 2000 року перебував на стаціонарному лікуванні в Гейківській обласній психіатричній лікарні.

Постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2000 року ОСОБА_1 примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації у психіатричну лікарню із звичайним наглядом, застосований постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 1999 року, скасовано.

При виписці ОСОБА_1 рекомендовано спостереження районного психіатра за місцем проживання; діагноз - «шизофренія, параноїдна форма, параноїдний синдром, ремісія «С». Зазначено, що його працездатність відновлена, проте має інвалідність III групи, встановлену до березня 2001 року.

14 липня 2002 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво свердлувальника 4 розряду; 8 лютого 2004 року - посвідчення слюсаря-збиральника металоконструкцій, а 11 березня 2005 року - свідоцтво слюсаря з ремонту гірського обладнання.

25 березня 2005 позивач оглядався міжрайонною психіатричною МСЕК № 3 м. Кривого Рогу Дніпропетровської області і за результатами такого огляду комісія дійшла висновку про відсутність у нього інвалідності та про наявність лише обмежень по лінії лікарсько-консультативної комісії щодо виконання певних видів праці.

Оцінивши подані позивачем докази, суди встановили, що у період з 2002 по 2008 роки ОСОБА_1 працював слюсарем та слюсарем-збиральником металоконструкцій; у 2010 році працював у Приватному підприємстві «Комфорт Сіті» слюсарем-збиральником металоконструкцій.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року у справі призначено судову психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлені питання, чи хворіє ОСОБА_1 на психічну хворобу, наявність якої стверджується у медичній документації, та чи має він обмеження у праці у зв`язку з психічним станом здоров'я.

Відповідно висновку судово-психіатричного експерта № 910 від 4 грудня 2015 року ОСОБА_1 на даний час хронічним чи затяжним психічним розладом (захворюванням) не страждає. Виявляє ознаки резидуальної (залишкової) шизофренії з нерізко вираженими змінами особистості, достатньою соціально-трудовою адаптацією та ремісією понад 15 років. Даний психічний розлад виражається лише специфічними змінами особистості та не відноситься до тяжкого психічного захворювання.

Згідно з Переліком медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1465, наявний у ОСОБА_1 психічний розлад є протипоказаним для виконання наступних видів робіт:

пункт 4 Переліку - працівники, які для виконання своїх професійних завдань і обов`язків повинні мати дозвіл на право придбання, зберігання, носіння, перевезення і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів;

пункт 5 Переліку - працівники пожежної охорони, рятувальних, гірничорятувальних, газорятувальних служб, служб запобігання виникненню відкритих газових і нафтових фонтанів, екстреної медичної допомоги та спеціалізованих медичних бригад;

пункт 6 Переліку - працівники, зайняті на підприємствах атомної енергетики та атомної промисловості;

пункт 8 Переліку - водії транспортних засобів, у тому числі категорії D1, D, D1E, DE, Т;

пункт 9 Переліку - працівники залізничного транспорту та метрополітену;

пункт 11 Переліку - авіаційний персонал, який підлягає медичній сертифікації в лікарсько-льотних сертифікаційних комісіях закладів цивільної авіації.

Відповідно пункту 6 Порядку проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1465, враховуючи наявність у ОСОБА_1 ремісії більше 5 років, рішення про допуск до виконання цих окремих видів діяльності може бути прийняте індивідуально лікарсько-консультативною комісією.

ОСОБА_1 з таким висновком судово-психіатричного експерта не погодився, тому ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року призначено у справі стаціонарну комісійну судово-психіатричну експертизу із залученням працівників кафедри психіатрії та психотерапії, на вирішення якої поставлено питання, чи хворіє ОСОБА_1 на психічну хворобу, наявність якої стверджується у медичній документації, та чи має він обмеження у праці у зв`язку з психічним станом здоров'я.

Проведення експертизи доручено експертам Львівської обласної психіатричної лікарні. ОСОБА_1 роз`яснено положення статті 146 ЦПК України щодо наслідків ухилення від участі у проведенні експертизи.

Ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року повернулася до суду без виконання у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від проходження експертизи. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 10 жовтня 2017 року ОСОБА_1 підтвердив свою відмову прибути до Львівської обласної психіатричної лікарні, посилаючись на те, що, на його думку, проведення експертизи з використанням усієї медичної документації стосовно нього є неправильним, оскільки він бажає, щоб експерти вирішували питання щодо його психічного стану та наявності або відсутності протипоказань до виконання певних видів робіт станом на теперішній час без урахування його історії хвороби та анамнезу.

Заявлене у цьому судовому засіданні клопотання про проведення повторної експертизи апеляційний суд відхилив, так як ОСОБА_1 наполягав на проведенні судово-психіатричної експертизи без використання наявних у справі медичних документів та за умови витребування з Пенсійного фонду України довідки про стаж роботи його матері ОСОБА_3 , а у разі нездійснення таких дій повідомив, що не з`явиться для проведення експертизи.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Стаття 286 ЦК України встановила, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Повідомлення інформації лише тій особі, якої вона стосується, не вважається її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Оскільки обставин, які б свідчили про поширення ОКЗ «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг» інформації щодо наявного у ОСОБА_1 психічного розладу будь-яким чином стороннім особам у цій справі не встановлено, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність позовної вимоги щодо заборони відповідачу поширювати будь-яким шляхом відомості про те, що ОСОБА_1 має обмеження у праці у зв`язку з психічним захворюванням.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Закон України «Про психіатричну допомогу» визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою, виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги,

Відповідно до статті 1 цього Закону психічні розлади - це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті. Під психіатричною допомогою Закон розуміє комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа може бути визнана тимчасово (на строк до п`яти років) або постійно непридатною внаслідок психічного розладу до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для неї або оточуючих.

З метою встановлення придатності особи до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби) з особливими вимогами до стану її психічного здоров`я вона підлягає обов`язковому попередньому (перед початком діяльності) та періодичним (у процесі діяльності) психіатричним оглядам. Порядок проведення попередніх і періодичних психіатричних оглядів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Рішення про визнання особи внаслідок психічного розладу тимчасово або постійно непридатною до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для неї або оточуючих, приймається відповідною лікарською комісією за участю лікаря-психіатра на підставі оцінки стану психічного здоров`я особи відповідно до переліку медичних психіатричних протипоказань і може бути оскаржено до суду.

Перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи або оточуючих, затверджується Кабінетом Міністрів України і підлягає періодичному (не рідше одного разу на п`ять років) перегляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1465 затверджено Порядок проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих (далі - Порядок).

У цьому Порядку визначено перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих (далі - Перелік).

Загальними медичними психіатричними протипоказаннями для зазначених у цьому переліку видів діяльності (в тому числі медичних працівників закладів охорони здоров`я, які здійснюють безпосереднє обслуговування хворих), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить таку діяльність, або оточуючих, є хронічні та затяжні психічні розлади (захворювання), що супроводжуються затьмаренням свідомості, порушенням сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті, який позбавляє або істотно обмежує здатність особи адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.

Згідно з приміткою до Переліку працівники, які провадять види діяльності, зазначені у графі «Категорія працівників та види діяльності» цього Переліку, в тому числі медичні працівники закладів охорони здоров`я, які здійснюють безпосереднє обслуговування хворих, перед влаштуванням на роботу проходять обов`язковий попередній психіатричний огляд.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4, 6, 7 Порядку проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих, метою проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів є встановлення придатності особи до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби) з особливими вимогами до стану її психічного здоров`я.

Обов`язковий попередній психіатричний огляд проводиться перед початком діяльності (влаштуванням на роботу), а обов`язковий періодичний - у процесі діяльності. Періодичність проведення цих психіатричних оглядів визначається переліком медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих.

Обов`язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров`я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети, за місцем постійного проживання громадянина.

Обов`язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться за програмою, яка передбачає обов`язкове та у разі потреби додаткове обстеження. Обсяги обов`язкового обстеження встановлюються Міністерством охорони здоров`я.

У разі виявлення в особи ознак психічного захворювання (розладу), зазначеного у Переліку, яке є протипоказанням для виконання окремих видів діяльності, або якщо вона страждала на тяжкий психічний розлад в минулому (не менш як 5 років тому), а також у разі незгоди особи з результатами психіатричного огляду, вона повинна пройти додаткове психіатричне обстеження амбулаторне або в умовах стаціонару. Рішення про наявність психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності після додаткового психіатричного обстеження приймається лікарсько-консультативною комісією.

Після проведення обов`язкових попереднього або періодичного психіатричних оглядів, а у разі потреби - додаткового психіатричного обстеження особі видається довідка про проходження обов`язкових попереднього або періодичного психіатричних оглядів (зразок додається), в якій зазначається наявність чи відсутність у неї психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності. Термін дії довідки встановлюється відповідно до періодичності психіатричних оглядів.

Відповідно до пунктів 12, 13 Інструкції про проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 2002 року № 12, після додаткового психіатричного обстеження особи амбулаторно або в умовах стаціонару рішення про наявність або відсутність психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності приймає лікарсько-консультативна комісія психоневрологічного закладу з відповідним письмовим висновком у медичній документації та подальшим заповненням протоколу.

Після проведення обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, а при потребі - додаткового амбулаторного чи стаціонарного обстежень та огляду лікарсько-консультативною комісією, особі видається медична довідка про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, засвідчена круглою печаткою психоневрологічного закладу, в якій зазначається наявність чи відсутність у неї психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), згідно з Переліком протипоказань.

Виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом.

Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів несуть відповідальність за прийняті ними рішення відповідно до закону.

Встановивши, що на час розгляду справи ОСОБА_1 має психічний розлад, який не відноситься до тяжкого психічного захворювання, проте є протипоказаним при виконанні певних видів робіт (пункти 4, 5, 6, 8, 9, 11 Переліку), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про зобов`язання ОКЗ «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг» внести до медичної карти позивача запис про відсутність у нього психічної хвороби і відсутність у зв`язку з цим будь-яких обмежень у праці, не підлягають задоволенню.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що суди першої і апеляційної інстанцій не у повному обсязі вирішили подані ним клопотання щодо витребування доказів і призначення експертизи, зокрема не мотивували причини відхилення тих питань, які він просив винести на розгляд експертів, що призвело до неповноти судового розгляду справи.

Заявник у ході розгляду справи у суді першої інстанції заявив клопотання про витребування із Пенсійного фонду України інформації про трудовий стаж його батьків для спростування обставин, викладених у виписці із медичної картки № 48/91, та встановленого діагнозу.

Суд першої інстанції у встановленому статтями 135, 137 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, порядку розглянув дане клопотання і ухвалою від 17 серпня 2016 року відмовив у його задоволенні з тих підстав, що запитувані докази не містять даних, які стосуються предмета доказування.

Суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 18 січня 2017 року відхилив повторно подане ОСОБА_1 клопотання про витребування доказів із Пенсійного фонду України з тих підстав, що таке клопотання належним чином вирішене судом першої інстанції.

У судовому засіданні 8 лютого 2017 року заявник знову заявив клопотання про витребування документів від Пенсійного фонду України, у задоволенні якого суд апеляційної інстанції відмовив у зв`язку з тим, що дані документи стосуються періоду 1990-1999 років, а встановити відсутність у нього психічної хвороби заявник просить станом на час розгляду справи.

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції при призначенні стаціонарної комісійної судово-психіатричної експертизи не мотивував причини відхилення тих питань, які він просив винести на розгляд експертів, касаційний суд вважає безпідставними.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року відмовлено у винесенні на вирішення експертизи викладених ОСОБА_1 у клопотанні від 8 лютого 2017 року питань, оскільки ці питання виходять за межі позовних вимог та не стосуються прямо тих обставин, якими обґрунтований позов.

За таких обставин касаційний суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку розглянули подані ОСОБА_1 клопотання; порушень судами вимог процесуального закону, які унеможливили з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено і заявником не наведено.

Твердження заявника про те, що прояви психічного захворювання, діагностованого у нього у 1999 році, зумовлені примусовим лікуванням нейролептичними препаратами, тому, у зв`язку з припиненням цього лікування, у подальшому ці прояви зникли, що свідчить про відсутність в нього психічного розладу, касаційний суд відхиляє.

Висновкомсудово-психіатричного експерта № 910 від 4 грудня 2015 року встановлено, що ОСОБА_1 на час обстеження хронічним чи затяжним психічним розладом (захворюванням) не страждає, проте виявляє ознаки резидуальної (залишкової) шизофренії з нерізко вираженими змінами особистості, достатньою соціально-трудовою адаптацією та ремісією понад 15 років. Даний психічний розлад виражається лише специфічними змінами особистості та не відноситься до тяжкого психічного захворювання.

Вказаний висновок свідчить про те, що заявник страждає на психічний розлад, який не відноситься до тяжкого психічного захворювання, проте є протипоказанням до виконання певних видів робіт.

ОСОБА_1 достовірність цього висновку експерта не спростував, від участі у призначеній апеляційним судом стаціонарній комісійнійсудово-психіатричній експертизі ухилився та повідомив про те, що не буде приймати участь у її проведенні у разі, якщо експертам надаватимуться для вивчення його медичні документи за попередні роки.

Відповідно до Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерством охорони здоров`я України 8 жовтня 2001 року № 397, досліджувальна частина акта експертизи повинна містити факти, які отримані при дослідженні поданих на експертизу документів, що стосуються психічного стану особи у різні періоди часу, її пояснень, а також дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи (психічний, соматичний, неврологічний стани тощо).

Суд апеляційної інстанції, врахувавши відмову заявника в участі у судовій експертизі у разі дослідження експертами документів, що стосуються його психічного стану у різні періоди часу, обґрунтовано послався на зазначений Порядок та відмовив у призначенні судової експертизи на таких умовах.

При цьому апеляційний суд, приймаючи до уваги предмет спору і його значення для позивача, виходив з наявності у ОСОБА_1 гарантованого права на отримання висновку незалежних експертів-психіатрів, що узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини у справах «Х. проти Фінляндії» і «М. проти України». Тому суд двічі ставив на обговорення питання щодо призначення судової експертизи і отримання висновку експертів-психіатрів за межами м. Кривого Рогу, що унеможливлюватиме їх будь-яку упередженість, проте заявник, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, від участі у стаціонарній комісійній судово-психіатричній експертизі відмовився.

За таких обставин твердження заявника про те, що він у дійсності не страждає на психічний розлад, недоведені, а його посилання на прояви психічного захворювання у зв`язку з примусовим лікуванням нейролептичними препаратами, а не через психічне захворювання, ґрунтуються на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у склад колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов