Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 335/10173/19

провадження № 61-5223св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: прокуратура Київської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З., від 23 лютого 2021 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до прокуратури Київської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 жовтня 2013 року слідчим відділом Обухівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Київській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013100230001472 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 190 КК України. Постановою прокурора прокуратури Обухівського району Київської області від 12 квітня 2014 року перекваліфіковано склад кримінального правопорушення у вищевказаному кримінальному провадженні на частину 4 статті 190 КК України, з подальшим внесенням відомостей про перекваліфікацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Позивач вказував, що 23 квітня 2014 року відносно нього було складено повідомлення про підозру у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України. 01 липня

2014 року його було затримано в порядку частини 2 статті 208 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 було задоволено, застосовано до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 200 мінімальних заробітних плат (243 600 грн), яка того ж дня була внесена. 13 листопада 2015 року слідчим Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013100230001472 від 01 жовтня 2013 року у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України. Враховуючи, що він перебував під досудовим слідством з 01 жовтня 2013 року

по 13 листопада 2015 року, позивач оцінив моральну шкоду у розмірі

3 000 000 грн. Крім того, позивач визначив майнову шкоду у розмірі 478 654 грн, яка складається з: 243 600 грн - внесена застава на підставі ухвали слідчого судді Обухівського районного суду Київської області;

223 000 грн - витрати із залучення адвоката для отримання правничої допомоги та 12 054 грн - витрати на квитки для прибуття за викликом слідчого у м. Обухів Київської області та проживання у готелі.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачпросив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь завдану майнову шкоду в розмірі 478 654 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди

3 000 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до прокуратури Київської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової

і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

у розмірі 3 000 000 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 235 054 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів

з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрати

на правничу допомогу у розмірі 28 200 грн.

В іншій частині позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, перебуваючи під слідством протягом значного періоду часу, зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, що надає йому право на отримання компенсації на підставі положень статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Районний суд вважав, що вимога про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі

3 000 000 гривень підлягає задоволенню, враховуючи час перебування позивача під слідством та виходячи із висновку експерта від 15 квітня

2020 року. Також районний суд виходив із доведеності позивачем майнової шкоди у вигляді витрат з оплати юридичних послуг за договором про надання правової допомоги від 21 травня 2014 року та витрат, пов'язаних із прибуттям на виклик слідчого у розмірі 12 054,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення застави, внесеної на підставі ухвали слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2014 року, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі платіжного доручення від 13 лютого 2015 року № 17 про повернення коштів (застави) на підставі ухвали Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2015 року ОСОБА_3 повернуто кошти (застава) у розмірі 243 600 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого

2021 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2020 року у цій справі змінено, позов ОСОБА_1 до прокуратури Київської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

у розмірі 112 333,20 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду

у розмірі 12 054 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів

з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрати

на правничу допомогу у кримінальному процесі 25 000 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції розмірі 12 000 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції розмірі 5 850 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (постанова Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-2203цс15). Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів наявності обставин для визначення більшого розміру моральної шкоди.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що участь адвокатів, які представляли інтереси позивача у справі, і факт надання ними правової допомоги підтверджено ордерами на надання правової допомоги, договорами про надання адвокатської допомоги, копіями свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанціями та актами прийняття-передачі наданої правничої допомоги. Керуючись принципами розумності та пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково у розмірі 112 333,20 грн, підлягають до відшкодування витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 25 тис. грн та при розгляді цієї справи, які є співмірними з задоволеними вимогами та справедливими. Також суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 12 054 грн витрат на квитки для прибуття за викликом слідчого та проживання у готелі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратурипросить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у частині задоволення позовних вимогпро відшкодування майнової шкоди та витрат на правничу допомогу і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у стягненні грошових коштів відмовити, а в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення прокурор зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 26 червня 2018 року у справі № 214/8526/15-ц, від 27 червня 2018 року

у справі № 497/2885/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 від 11 липня 2018 у справі № 497/2750/15-ц, від 26 вересня 2018 року

у справі № 700/304/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 619/1922/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 334/3231/16-ц,

від 07 травня 2020 року у справі № 320/327/19, від 30 вересня 2020 року,

у справі № 379/1418/18, від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17,

від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту звернення ОСОБА_1 до компетентного органу на підставі статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", а спір у частині відшкодування майнової шкоди не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. Прокурор зазначає, що позивач не довів понесення витрат, пов'язаних з прибуттям на виклик до слідчого, стверджує, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у цій справі, а позивачем не надано розрахунків витрат, що підтверджують обсяг та вартість наданих адвокатами послуг.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого

2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року

у справі № 236/893/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18,

від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18, від 18 лютого

2021 року у справі № 758/8728/16-ц та постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 (пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не мотивував свої висновки щодо зменшення розміру майнової та моральної шкоди та не врахував, що законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний її розмір. На думку заявника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Не навів мотивів при зменшенні сум, заявлених до стягнення.

У визначений судом строк відзивів на касаційні скарги не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 29 квітня 2021 року та від 27 травня

2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 жовтня 2013 року слідчим Обухівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Київській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12013100230001472 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 190 КК України.

Постановою прокурора прокуратури Обухівського району Київської області від 12 квітня 2014 року перекваліфіковано склад кримінального правопорушення у вищевказаному кримінальному провадженні з частини 1 статті 190 КК України на частину 4 статті 190 КК України, з подальшим внесенням відомостей про перекваліфікацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

23 квітня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України.

21 травня 2014 року ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області було надано дозвіл на затримання з метою приводу до суду підозрюваного ОСОБА_1

01 липня 2014 року ОСОБА_1 було затримано в порядку частини 2 статті 208 КПК України.

03 липня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 12013100230001472 від 01 жовтня 2013 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області

від 03 липня 2014 року було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 30 серпня 2014 року, із можливістю внесення застави у розмірі 243 600 грн.

29 жовтня 2014 року ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області на ОСОБА_1 було покладено обов'язки, передбачені частиною 5 статті 194 КПК України.

13 листопада 2015 року слідчим Обухівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Київській області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013100230001472 від 01 жовтня 2013 року у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством з 23 квітня

2014 року по 13 листопада 2015 року, що загалом складає 18 місяців та 21 день.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню відповідно до положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

За змістом статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" у наведених в статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом

18 місяців та 21 день (15 робочих днів), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди визначається, виходячи із розміру мінімальної зарплати за 18 місяців та 15 робочих днів.

Правильність проведення розрахунку та визначення розміру відшкодування моральної шкоди не була спростована в суді апеляційної інстанції. Судом апеляційної інстанції враховано положення статті 1176 ЦК України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконного перебування під слідством.

Також колегія враховує те, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди визначається, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом першої інстанції, в той же час розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом апеляційної інстанції, перевищує мінімальний рівень відшкодування, оскільки у розрахунках суд апеляційної інстанції застосував розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Не викликає сумніву висновок суду апеляційної інстанції про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, яку суд апеляційної інстанції обґрунтовано зменшив із застосуванням принципу співмірності, а також витрат, пов'язаних з проїздом та проживанням під час виклику позивача до слідчого для проведення слідчих дій.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Київської обласної прокуратури про те, що вирішення питання про відшкодування розміру сум, сплачених позивачем у зв'язку з наданням йому правової допомоги, та інших витрат у кримінальному провадженні, не віднесено до компетенції суду, з огляду на наступне.

Статтею 11 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За змістом положень частини першої статті 12 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (далі - Положення № 6/5/3/41), пунктом 6 якого встановлено, зокрема, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення.

У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі закриття провадження у справі покладається на орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з постановою про закриття кримінального провадження. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що стосовно ОСОБА_1 виконано передбачений статтею 11 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" обов'язок роз'яснення порядку поновлення його порушених прав та встановленого пунктами 6,11,12 Положення № 6/5/3/41 порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Однак зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті його порушеного права.

Оскільки Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року (справа № 522/1021/16-ц, провадження № 14-136цс190), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 263/9955/17.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що за захистом свого порушеного права ОСОБА_1 звернувся у порядку цивільного судочинства із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та обґрунтовано розглянув спір у порядку цивільного судочинства. Права позивача були захищені в ефективний спосіб.

Посилання касаційних скарг на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених упостановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявниками постановах.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

У відповідності до пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відносно розподілу судом апеляційної інстанції судових витрат у цій справі необхідно зазначити наступне.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

На підтвердження факту надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 26 листопада 2019 року, додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги

від 26 листопада 2019 року, акт про прийняття-передачу наданих послуг

від 20 березня 2020 року № 1 на суму 13 000 тис. грн, акт прийому-передачі виконаних робіт від 08 квітня 2020 року № 06/20 на суму 7 300 грн, акт про прийняття-передачу наданих послуг від 03 липня 2020 року № 2 на суму

7 900 грн, акт про прийняття-передачу наданих послуг від 28 вересня

2020 року № 3 на суму 4 600 грн, платіжне доручення від 20 січня 2020 року № 10 на суму 7 000 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера № 06/20 на суму 7 300 грн, платіжне доручення від 24 січня 2020 року № 25/2 на суму 1 500 грн, платіжне доручення від 18 березня 2020 року № 54 на суму 4 500
грн, платіжне доручення від 23 квітня 2020 року № 82 на суму

7 900 грн, платіжне доручення від 17 вересня 2020 року № 1001 на суму

4 600 грн. Отже, представник позивача просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді першої інстанції, у загальній сумі 32 800 грн.

На підтвердження факту надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивача надано акт про прийняття-передачу наданих послуг від 23 лютого 2021 року № 4, платіжне доручення від 12 січня 2021 року № 1087 на суму 3 150 грн. платіжне доручення від 01 лютого 2021 року № 1104 на суму 2 700 грн. Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, складає 5 800 грн.

Враховуючи реальність на необхідність вказаних вище витрат, часткове задоволення позовних вимог (4,29 % від заявлених позовних вимог), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни постанови суду апеляційної інстанції у частині стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій. На користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги адвоката під час розгляду справи у суді першої інстанції, у розмірі 1 407,12 грн (32 800 грн х 4,29 %) та 248,82 грн (5 800 грн х 4,29 %) - під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції,

а всього - 1 655,94 грн.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій змінити, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у частині стягнення судових витрат, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, змінити.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу, що понесені

ОСОБА_1 у суді першої та апеляційної інстанцій і які підлягають стягненню на його користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, визначити

у сумі 1 655 (одна тисяча шістсот п'ятдесят п'ять) грн 94 коп.

В іншій частині постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович