Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.08.2018 року у справі №169/506/17

Постанова

Іменем України

12 червня 2020 року

м. Київ

справа № 169/506/17

провадження № 61-37213св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Будинок тканин»,

представник відповідача - Гридасов Сергій Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області у складі судді Хвіц Г. Й . від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Грушинського А. І. від 03 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок тканин» (далі - ТОВ «Будинок тканин») про стягнення грошових коштів за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 14 вересня 2007 року між ним та відповідачем був укладений договір безпроцентної позики, згідно умов якого він позичив відповідачу грошові кошти в розмірі 42 925 000,00 грн, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 14 вересня 2007 року становило 8 500 000 дол. США, у разі зміни курсу долара США сума коштів, яка підлягає поверненню позикодавцю позичальником, повинна бути еквівалентною 8 500 000 дол. США. Строк повернення позики становить 30 календарних днів з дати отримання позичальником письмової вимоги позикодавця, але не більше 10 років з моменту надання суми позики.

Посилаючись на те, що 28 березня 2017 року він направив відповідачу письмову вимогу про повернення боргу за договором позики, на що останній відмовився повертати борг в добровільному порядку, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 221 264 452,00 грн боргу за договором позики, що за офіційним курсом НБУ станом на 26 червня 2017 року становить 8 500 000 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 29 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ним за договором позики в касу товариства були внесені грошові кошти в сумі 42 925 000,00 грн, що за офіційним курсом НБУ становило 8 500 000 дол. США, а тому підстав для задоволення позову про стягнення таких коштів не має.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Волинської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Турійського районного суду Волинської області від 29 листопада 2017 року залишено без змін

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували всіх фактичних обставин справи; не надали належної оцінки наданим позивачем актам звірки щодо договору безпроцентної позики від 14 вересня 2007 року № 14/09-01, які є належними та допустимими доказами на підтвердження передання позивачем суми позики в касу товариства. Крім того, суди не врахували, що відповідач не оспорював обставин укладання договору позики та факт отримання обумовленої у позові суми позики.

Відзив відповідача на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 169/506/17 з Турійського районного суду Волинської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 14 вересня 2007 року ОСОБА_1 , що діє особисто як засновник ТОВ «Будинок тканин», та ТОВ «Будинок Тканин» в особі Гридасова С. О., який діє за довіреністю, уклали договір безпроцентної позики № 14/09-01.

Згідно з умовами підпунктів 1.1, 2.1, 2.2 пунктів 1, 2 вказаного договору позикодавець ОСОБА_1 передає у власність позичальнику ТОВ «Будинок тканин» в особі Гридасова С. О. грошові кошти у розмірі, встановленому підпунктом 2.1 пункту 2 договору, а саме, 42 925 000,00 грн, що згідно з встановленим НБУ офіційним курсом гривні щодо іноземних валют станом на 14 вересня 2007 року складало 8 500 000,00 дол. США. У разі зміни курсу долара США, сума коштів, що підлягає поверненню, має бути еквівалентною 8 500 000,00 дол. США. Проценти за надання позики не нараховуються та не сплачуються.

Підпунктами 3.1, 3.2 пункту 3 зазначеного договору вказано, що сума позики перераховується в безготівковому порядку на поточний рахунок або готівкою в касу позичальника і днем надання позики вважається день зарахування суми позики на поточний рахунок або в касу позичальника.

Відповідно до акту звірки щодо договору безпроцентної позики № 14/09-01 (безпроцентної фінансової допомоги на зворотній основі) від 14 вересня 2007 року позикодавець ОСОБА_1 вніс в касу позичальника ТОВ «Будинок тканин» всю суму за договором, а саме, 42 925 000,00 грн.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 03 травня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтовуючи підстави позову та виконання умов договору позики, позивач посилався на акт звірки щодо договору безпроцентної позики від 14 вересня 2007 року № 14/09-01, відповідно до якого ОСОБА_1 (позикодавець) вніс в касу ТОВ «Будинок тканин» (позичальник) всю суму за договором, а саме, 42 925 000,00 грн, що за офіційним курсом НБУ становило 8 500 000,00 дол. США.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17, від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 916/1727/17.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

Таким чином, акт звірки щодо договору безпроцентної позики, на який посилається позивач, обґрунтовуючи підстави позову, є належним доказом наявності заборгованості боржника за умови, що інформація, яка в ньому відображена підтверджена первинними документами.

Установивши, що позивачем до суду не надано доказів, що грошові кошти отримані ТОВ «Будинокт тканин», від імені якого на підставі довіреності діяв Гридасов С. О. , на підставі договору безпроцентної позики № 14/09-01 були оформлені первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність даної операції щодо їх отримання саме товариством, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про визнання представником ТОВ «Будинок тканин» - Гридасовим С. О. боргу за договором безпроцентної фінансової допомоги перед позивачем не впливає на правильність вирішення спору по суті.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун