Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.05.2022 року у справі №577/650/21

Постанова

Іменем України

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 577/650/21

провадження № 61-21419св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 ,

третя особа - Служба у справах дітей Конотопської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 , про стягнення суми боргу за договором позики зі спадкоємців боржника, посилаючись на те, що 04 серпня 2015 року ОСОБА_5 отримав від нього в борг грошові кошти в сумі 17 000 доларів США, а 29 грудня 2015 року - в сумі 5 000 доларів США, про що власноруч написав розписки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, не виконавши за життя свої зобов`язання за договорами позики. Спадкоємцями першої черги майна померлого ОСОБА_5 , які прийняли спадщину в установленому законом порядку, є малолітні діти спадкодавця - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Після смерті позичальника він звернувся до матері відповідачів - ОСОБА_4 з вимогою повернути позику, на що остання погодилася, однак запропонувала повертати борг частинами. В період з 02 жовтня 2016 року по 27 травня 2018 року законний представник відповідачів віддала йому грошові кошти за договором від 04 серпня 2015 року в розмірі 1 300 доларів США, а за договором від 29 грудня 2015 року - в сумі 2 500 доларів США. Однак в подальшому ОСОБА_4 відмовилася повертати решту боргу, загальний залишок якого становить 18 200 доларів США, що еквівалентно 503 412 грн. Вважає, що в даному випадку спадкоємці боржника зобов`язані повернути позику, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно із спадкоємців боржника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договорами позики від 04 серпня 2015 року та від 29 грудня 2015 року в загальному розмірі 503 412 грн.

У відзиві на позов законний представник відповідачів - ОСОБА_4 зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором від 04 серпня 2015 року є необґрунтованими, оскільки її покійний чоловік не узгоджував з нею суму позики в розмірі 17 000 доларів США, як це мало місце за договором від 29 грудня 2015 року. Правовідносини, що склалися між нею та позивачем за договором позики в розмірі 5 000 доларів США, в яких вони досягли двосторонньої угоди про повернення боргу з розстроченням, існують. При цьому в рахунок погашення боргу вона сплатила ОСОБА_1 : в другій декаді лютого 2016 року - 10 000 грн, 09 березня 2016 року - 5 000 грн, на початку квітня 2016 року - 4 060 грн, 22 грудня 2018 року - 100 доларів США, однак позивач не видав їй відповідного документа про отримання цих коштів, як і не дав складеної її покійним чоловіком розписки, щоб вчинити на ній запис про часткове повернення боргу, вказавши, що сплачені нею кошти є відсотки за користування позикою. Крім того, при зверненні з цим позовом ОСОБА_1 пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У додаткових поясненнях до відзиву на позов ОСОБА_4 вказала, що при зверненні до нотаріуса з відповідною претензією ОСОБА_1 не надав письмових доказів правомірності своїх вимог до спадкоємців і не звертався до органу опіки та піклування щодо погодження таких дій, нотаріус не узгоджував покладення зобов`язань на малолітніх дітей. Вже тоді (до 11 липня 2016 року) позивачу було відомо про відхилення його вимоги, але він не звернувся до суду. Вважає, що строк узгодження зобов`язань спадкоємців тривав протягом 6-ти місяців з дня смерті спадкодавця, тобто з 11 січня по 11 липня 2016 року, а трирічна позовна давність спливла 11 липня 2019 року. Розписка не є допустимим доказом укладення договору позики, а борг в розмірі 17 000 доларів США є «вдаваним боргом». Відсутність у позивача дозволу на проведення валютних операцій свідчить про нікчемність розписок.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 вересня 2021 року у складі судді Потій Н. В. позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 серпня 2015 року в сумі 217 131 грн та заборгованість за договором позики від 29 грудня 2015 року в сумі 34 575 грн, а всього - 251 706 грн. Стягнуто із ОСОБА_3 в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 217 131 грн заборгованості за договором позики від 04 серпня 2015 року та 34 575 грн заборгованості за договором позики від 29 грудня 2015 року, а всього - 251 706 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Таким чином, позивач вправі вимагати від відповідачів як спадкоємців позичальника повернення суму боргу за договорами позики, однак в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них. Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців позивачем не пропущені, оскільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він усно пред`явив до законного представника неповнолітніх спадкоємців вимогу про повернення боргу за договорами позики, підтвердженням чого є надані самою ОСОБА_4 додаткові пояснення до відзиву на позов, в яких, зокрема зазначено: «Вже тоді (до 11.07.2016 р.) позивачу було відомо про відхилення його вимоги, але він не став звертатися до суду». При цьому дослідженими в судовому засіданні оригіналами розписок, копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджується, що в період з 02 жовтня 2016 року по 27 травня 2018 року законний представник відповідачів частково сплатила позивачу борг за договорами позики, а саме за договором від 04 серпня 2015 року - 1 300 доларів США, а за договором від 29 грудня 2015 року - 2 500 доларів США. Таким чином, позивачем не пропущена трирічна позовна давність, перебіг якої був перерваний вчиненням ОСОБА_4 дій, що свідчать про визнання боргу.

Постановою Сумського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задоволено. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, щовизначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Позивачем не пропущена трирічна позовна давність, про що правильно зазначив суд першої інстанції. Однак висновки місцевого суду про непропущення ОСОБА_1 встановленого статтею 1281 ЦК України строку пред`явлення вимог до спадкоємців позичальника є помилковими. У справі, яка переглядається, законний представник відповідачів - ОСОБА_6 заперечувала факт звернення позивача до неї з вимогою про повернення позики в шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини, а матеріалами справи не підтверджено, коли таке усне звернення відбулося. Разом з тим спадковою справою, заведеною після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , підтверджується, що ОСОБА_1 подав нотаріусу письмову вимогу кредитора лише 03 жовтня 2016 року, тобто з пропуском встановленого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку. Той факт, що починаючи з жовтня 2016 року по грудень 2018 року законний представник спадкоємців сплачувала ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок погашення боргу за договорами позики, не дає підстав для захисту порушеного права позивача, оскільки сплив визначених статтею 1281 ЦК України преклюзивних строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за договірними зобов`язаннями і є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 вересня 2021 рокузалишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц. Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), натомість сплив позовної давності є підставою для відмови в позові за умови, якщо про застосування позовної давності заявила одна зі сторін. Суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про пропущення ним визначеного статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

У квітні 2022 року представник ОСОБА_6 - адвокат Чередник С. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Конотопського міськрайонного суду Сумської області.

11 квітня 2022 року справа № 577/650/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, в тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Судами встановлено, що 04 серпня 2015 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 22 000 доларів США, які зобов`язувався повернути до 20 серпня 2016 року, про що власноруч написав розписку.

Крім того, 29 грудня 2015 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 5 000 доларів США, які зобов`язувався повернути до 29 березня 2016 року, про що власноруч написав розписку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Спадкоємцями першої черги майна померлого ОСОБА_5 , які прийняли спадщину, є його діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач знав про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 і про наявність в останнього малолітніх дітей, які прийняли спадщину.

Рішенням виконавчого комітету Конотопської міської ради від 01 серпня 2016 року № 244 ОСОБА_4 було надано дозвіл на отримання в Конотопській міській державній нотаріальній конторі свідоцтв про право на спадщину за законом на ім`я її малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спадкове майно, яке залишилося після померлого ОСОБА_5

11 та 13 серпня 2016 року державним нотаріусом Конотопської міської державної нотаріальної контори Вороною Г. І. на ім`я спадкоємців ОСОБА_5 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, кожному - на 1/2 частку у спадковому майні, до складу якого увійшли: земельна ділянка загальною площею 0,9339 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; ціле вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 2 036,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

03 жовтня 2016 року до Конотопської міської державної нотаріальної контори надійшла заява-претензія ОСОБА_7 до спадкоємців ОСОБА_5 про його вимогу як кредитора повернути борг за вищезгаданими договорами позики в розмірі 21 750 доларів США.

Судами також встановлено, що мати спадкоємців померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 частково сплатила позивачу борг за договорами позики, а саме:

- за договором від 04 серпня 2015 року в період з 05 січня 2017 року по 10 грудня 2018 року повернула грошові кошти в сумі 1 300 доларів США;

- за договором від 29 грудня 2015 рокув період з 02 жовтня 2016 року по 27 травня 2018 року повернула грошові кошти в сумі 2 500 доларів США.

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 ) спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України про обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 ) спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Саме на підставі норм статті 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до відповідачів у цій справі.

У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.

Відповідно до усталеної судової практики судами традиційно визнавались за кредиторами спадкодавця права на вимогу до спадкоємців щодо виконання зобов`язань попереднього боржника, спадкодавця.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.

Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.

Зважаючи на наведене, кредитор вправі вимагати з відповідачів стягнення суми заборгованості за кредитними договорами, оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум за кредитом та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них.

При цьому вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц (провадження № 61-18902св19), на які послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, зазначено, що кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6-ти місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, тоне пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

В частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській максимі - «non concedit venire contra faktum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra faktum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що в наданому відзиві на позов та додаткових поясненнях до нього законний представник відповідачів фактично підтвердила (визнала) факт пред`явлення ОСОБА_1 як кредитором спадкодавця вимоги до неповнолітніх спадкоємців у межах 6-ти місяців з дня відкриття спадщини, тобто з дотриманням визначеногостаттею 1281 ЦК Українистроку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку позивач вправі вимагати від спадкоємців позичальника повернути суму боргу за договорами позики в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав недотримання позивачем встановленого статтею 1281 ЦК України строку, оскільки залишив поза увагою те, що зі змісту наданого ОСОБА_4 відзиву на позов та додаткових поясненнях до нього вона визнала факт пред`явлення позивачем до неї як законного представника спадкоємців позичальника вимоги кредитора в межах 6-ти місяців з дня відкриття спадщини, а в силу положень вищенаведеної статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Виходячи з необхідності врахування правових висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезгаданих постановах Верховного Суду, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального права в контексті вирішення питання про дотримання кредитором спадкодавця встановлених законом строків пред`явлення вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину. Тобто передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстава касаційного оскарження судового рішення, заявлена в касаційній скарзі, є обґрунтованою.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, тооскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 10 068,30 грн, які підлягають стягненню з відповідачів на його користь в рівних частках, тобто по 5 034,15 грн з кожного.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сумського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасувати, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 вересня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 034 (п`ять тисяч тридцять чотири) грн 15 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 034 (п`ять тисяч тридцять чотири) грн 15 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук