Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.03.2025 року у справі №568/823/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Київ

справа № 568/823/23

провадження № 61-13216св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Трипілля»,

третя особа - Радивилівська міська рада Дубенського району Рівненської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Трипілля» та першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Хилевич С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Радивилів Агро» (далі - ТОВ «Радивилів Агро»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Трипілля» (далі - ТОВ «Агрофірма Трипілля»), третя особа - Радивилівська міська рада Дубенського району Рівненської області, про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації і продажу на земельних торгах, про припинення дії договору оренди землі та припинення права оренди земельних ділянок.

В обґрунтування позову посилався на те, що 15 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 як орендодавцем та ТОВ «Радивилів Агро» як орендарем було укладено договір оренди землі № 412, згідно умов якого орендодавець передав орендарю належну йому земельну ділянку в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,25 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039, що розташована на території Бугаївської сільської ради, строк дії договору 15 років. Договір зареєстровано 26 грудня 2008 року у Радивилівському районному відділі Рівненської регіональної філії ДП «Центр ДЗК».

У подальшому додатковими угодами вносились зміни до цього договору оренди, зокрема, додатковою угодою від 03 січня 2013 року внесено зміни щодо орендодавця у зв`язку із переходом права власності на зазначену земельну ділянку до спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 11 вересня 2018 року, ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку з кадастровим номером 5625881600:05:029:0039, що належала ОСОБА_3 .

На підставі вказаного свідоцтва 11 вересня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 (реєстраційний номер 1482545056258).

У подальшому додатковими угодами від 08 листопада 2018 року та від 31 грудня 2021 року до договору оренди землі від 15 жовтня 2008 року № 412 були внесені зміни шляхом викладення договору у нових редакціях, зокрема, замінено орендодавця на ОСОБА_1 у зв`язку з переходом права власності на земельну ділянку у порядку спадкування. Крім того, змінено строк дії договору (у додатковій угоді від 08 листопада 2018 року - до 15 жовтня 2028 року, у додатковій угоді від 31 грудня 2021 року - на строк «22 роки»).

Вказані додаткові угоди зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації.

Прокурор вказував, що згідно з частиною четвертою статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Указана норма кореспондується з частиною першою статті 145 ЗК України.

У зв`язку з тим, що іноземна громадянка ОСОБА_1 у вересні 2018 року набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та упродовж року, в порушення частини четвертої статті 81 ЗК України, добровільно її не відчужила (кінцевий строк відчуження сплив 11 вересня 2019 року), право власності на таку земельну ділянки підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду та продажу на земельних торгах відповідно до положень частин другої, четвертої статті 145 ЗК України, а дія договорів оренди землі, укладених між відповідачами - припиненню.

Посилаючись на викладені обставини, прокурор просив суд:

припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, площею 3,2504 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039 (реєстраційний номер 1482545056258), що розташована на території Радивилівської міської ради (колишньої Бугаївської сільської ради) Дубенського району Рівненської області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та продажу на земельних торгах;

припинити дію договору оренди землі від 15 жовтня 2008 року № 412, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Радивилів Агро», зареєстрованого 26 грудня 2008 року в Радивилівському районному відділі Рівненської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», додатку до договору оренди від 20 жовтня 2008 року, додаткових угод до договору оренди від 03 січня 2013 року, від 08 листопада 2018 року, від 31 грудня 2021 року, орендодавцем у яких на цей час виступає ОСОБА_1 ;

припинити ТОВ «Радивилів Агро» право оренди земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 3,2504 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039 (реєстраційний номер 1482545056258).

Ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2023 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача ТОВ «Радивилів Агро» - ТОВ «Агрофірма Трипілля».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2024 року позов задоволено.

Припинено громадянці російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, площею 3,2504 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039 (реєстраційний номер 1482545056258), що розташована на території Радивилівської міської ради (колишньої Бугаївської сільської ради) Дубенського району Рівненської області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та продажу на земельних торгах.

Припинено дію договору оренди землі № 412, укладеного 15 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Радивилів Агро», правонаступником якого є ТОВ «Агрофірма Трипілля», зареєстрованого 26 грудня 2008 року в Радивилівському районному відділі Рівненської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», предметом якого є земельна ділянка площею 3,2504 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039 (реєстраційний номер 1482545056258), додатку до договору оренди від 20 жовтня 2008 року, додаткових угод до договору оренди від 03 січня 2013 року, від 08 листопада 2018 року, від 31 грудня 2021 року, орендодавцем у яких на даний час виступає ОСОБА_1 .

Припинено ТОВ «Радивилів Агро», правонаступником якого є ТОВ «Агрофірма Трипілля», право оренди земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 3,2504 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039 (реєстраційний номер 1482545056258).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , будучи іноземцем, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 11 вересня 2018 року по цей час) не відчужила її, у зв`язку із чим право власності на спірну земельну ділянку підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області як уповноваженого органу на здійснення функцій держави у цих правовідносинах.

При цьому суд звернув увагу на те, що про відсутність у відповідачки наміру виконати обов`язок з відчуження спірної земельної ділянки свідчать додаткові угоди до договору оренди землі від 15 жовтня 2008 року № 412, укладені нею 08 листопада 2018 року та 31 грудня 2021 року з ТОВ «Радивилів Агро».

Враховуючи заявлену прокурором позовну вимогу про конфіскацію земельної ділянки, що належить на праві приватної власності громадянці російської федерації, та яка у подальшому підлягає продажу на земельних торгах, суд першої інстанції дійшов до висновку, що права попереднього власника та обов`язки третіх осіб на цю землю (право оренди ТОВ «Радивилів Агро») не можуть перейти до нового власника земельної ділянки, а тому договір оренди землі від 15 жовтня 2008 року, додаткові угоди до договору оренди від 03 січня 2013 року, 08 листопада 2018 року та 31 грудня 2021 року та право користування ТОВ «Агрофірма Трипілля» (правонаступника ТОВ «Радивилів Агро») на земельну ділянку з кадастровим номером 5625881600:05:029:0039 підлягають припиненню за рішенням суду.

Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині вирішення позовних вимог про припинення дії договору оренди землі, додаткових угод до нього та припинення права оренди, ТОВ «Агрофірма Трипілля» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма Трипілля» задоволено частково.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2024 року в оскаржуваній частині скасовано, у задоволенні позовних вимог про припинення дії договору оренди землі та припинення права оренди відмовлено.

Апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про припинення дії договору оренди землі, додаткових угод до нього та припинення права оренди, зазначивши, що орендодавцем земельної ділянки як фізичною особою може бути виключно громадянин України. ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, а тому національним законодавством вона не була наділена повноваженнями укладати договори оренди землі сільськогосподарського призначення.

На думку суду апеляційної інстанції, додаткові угоди від 08 листопада 2018 року та від 31 грудня 2021 року до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, які укладені між громадянкою російської федерації ОСОБА_1 і ТОВ «Радивилів Агро», порушують публічний порядок, оскільки стосуються земель сільськогосподарського призначення як особливо цінної категорії, що є національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, власником якої була громадянка іноземної держави, якій вимогами закону заборонено передавати її в оренду, тому ці правочини є нікчемними.

Внаслідок нікчемності вказаних правочинів щодо оренди земельної ділянки у ОСОБА_1 і ТОВ «Радивилів Агро» не виникло відповідних суб`єктивних прав та обов`язків щодо оренди, крім тих наслідків, що пов`язані з їх недійсністю.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

01 жовтня 2024 року ТОВ «Агрофірма Трипілля» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року, сформованою в системі «Електронний суд».

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення апеляційної скарги ТОВ «Агрофірма Трипілля» та доповнити мотивувальну частину постанови висновками щодо перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

01 жовтня 2024 року перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про припинення дії договору оренди землі та припинення права орендита залишити в силі в цій частині вимог рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також відсутністю правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зокрема, прокурор зазначив, що інтереси держави судом належно захищені не були.

Доводи інших учасників справи

05 листопада 2024 року від Дубенської окружної прокуратури до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма Трипілля», у якому заявник просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ «Агрофірма Трипілля» та першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

31 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 15 жовтня 2008 року ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ «Радивилів Агро» (орендар) уклали договір оренди землі № 412, відповідно до умов якого орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Бугаївської сільської ради площею 3,25 га, строк дії договору 15 років.

Договір зареєстрований у Радивилівському районному відділі Рівненської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що в державному реєстрі земель 26 грудня 2008 року вчинено відповідний запис.

Згідно з укладеним 26 грудня 2008 року актом прийому-передачі земельної ділянки в оренду (додаток до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року) ОСОБА_2 передав, а ТОВ «Радивилів Агро» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 3,25 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039, що розташована на території Бугаївської сільської ради.

20 жовтня 2008 року ОСОБА_2 та ТОВ «Радивилів Агро» підписали додаток до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, виклавши пункт 3.1 вказаного у новій редакції: «Договір укладено строком на 15 років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни і діє з моменту його державної реєстрації».

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину ВРП № 011348, виданого нотаріусом Радивилівської районної державної нотаріальної контори Забожною Л. Л. 26 грудня 2011 року за реєстровим № 2020, правонаступником ОСОБА_2 є ОСОБА_3

03 січня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Радивилів Агро» укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, відповідно до якої здійснено заміну сторони договору, а саме орендодавця на ОСОБА_3 . При цьому інші умови договору оренди землі зберігли чинність.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії ННК № 634678 від 11 вересня 2018 року, виданого приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області Драновським Ю. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1041, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка - громадянка російської федерації ОСОБА_1 , яка успадкувала земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 3,2504 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039, що знаходиться на території Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 334932122, сформованої 07 червня 2023 року, приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області Драновським Ю. М. на підставі вищевказаного свідоцтва про право на спадщину за законом за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 3,2504 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039.

08 листопада 2018 року, у зв`язку з переходом права власності на земельну ділянку у порядку спадкування від ОСОБА_3 , між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Радивилів Агро» (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, відповідно до якої були внесені зміни шляхом викладення договору у новій редакції, зокрема, замінено орендодавця на ОСОБА_1 у зв`язку з переходом права власності на земельну ділянку у порядку спадкування. Крім того, змінено строк дії договору - до 15 жовтня 2028 року.

31 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Радивилів Агро» (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, у якій виклали його умови у новій редакції, зокрема зазначили строк дії договору - 22 роки.

Інформацію про вказаний договір оренди землі від 15 жовтня 2008 року, а також додаткові угоди до договору оренди внесено до Державного земельного кадастру.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 334932122 від 07 червня 2023 року проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 3,2504 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039 (реєстраційний номер 1482545056258); орендодавець: ОСОБА_1 ; орендар: ТОВ «Радивилів Агро»; строк дії права оренди до 26 грудня 2030 року; записи про припинення права оренди відсутні.

ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, що підтверджується паспортом, серія та номер: НОМЕР_1 , виданим 20 лютого 2007 року 3-м відділом міліції УВС м. Оленегорська Мурманської області, країна громадянства: російська федерація.

Відповідно до листа Управління державної міграційної служби України в Рівненській області від 01 травня 2023 року № 51-1387вих-23 на запит керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області, перевіркою за обліками УДМС у Рівненській області встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (документована паспортом НОМЕР_2 , виданим 23 червня 1982 року Радивилівським РВ), 15 серпня 1987 року знята з реєстраційного обліку в зв`язку з вибуттям до рф.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 17 листопада 2023 року ТОВ «Радивилів Агро» припинило діяльність в результаті реорганізації, його правонаступником є ТОВ «Агрофірма Трипілля».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання земель, зокрема, сільськогосподарського призначення визначено ЗК України.

Частиною п`ятою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до вимог підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки (пункт "в" частини першої статті 143 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 145 ЗК України у разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Пунктом 10 частини першої статті 346 ЦК України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Норма частини п`ятої статті 41 Конституції України передбачає, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Суд першої інстанції, урахувавши вимоги вказаних норм права, дійшов висновку, що ОСОБА_1 як громадянка іноземної держави набула на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення та не відчужила її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, у зв`язку із чим право власності на спірну земельну ділянку підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду на користь держави, а сама земельна ділянка - продажу на земельних торгах.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2024 року в цій частині в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому, в силу приписів частини другої статті 17 ЦПК України, у вказаній частині в касаційному порядку також не переглядається.

Разом із цим, звертаючись до суду з позовом, керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області також просив припинити дію договору оренди землі та додаткових угод до нього, орендодавцем у яких на цей час виступає ОСОБА_1 , а також припинити ТОВ «Радивилів Агро» право оренди спірної земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні указаних позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що орендодавцем спірної земельної ділянки як фізичною особою може бути виключно громадянин України, однак ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, а тому вона не наділена повноваженнями укладати правочини щодо оренди землі сільськогосподарського призначення. Додаткові угоди від 08 листопада 2018 року та від 31 грудня 2021 року до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, укладені між відповідачкою і ТОВ «Радивилів Агро», порушують публічний порядок, оскільки стосуються земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що є національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, власником якої була громадянинка іноземної держави, якій вимогами закону заборонено передавати її в оренду, тому ці правочини є нікчемними.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з указаними висновками апеляційного суду з наступних підстав.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Правочином, пов`язаним з набуттям прав на земельну ділянку, є, зокрема договір найму (оренди) земельної ділянки.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Майнові відносини, що виникають із договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства: ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (стаття 3 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Орендарями земельних ділянок можуть бути, зокрема громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об`єднання та організації, а також іноземні держави (пункт «в» частини другої статті 5 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Аналіз наведених норм Закону України «Про оренду землі», зокрема частини першої статті 4 Закону України «Про оренду землі» у взаємному зв`язку з положеннями пункту «в» частини другої статті 5 цього Закону, дає підстави для висновку, що орендодавцем земельної ділянки не можуть бути іноземці.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, тому національним законодавством України вона не наділена правом на укладання договорів оренди землі сільськогосподарського призначення.

Частиною першою статті 13 Конституцію України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів ЦК України керується змістом самої протиправної дії, її антисоціальним характером, а також значущістю порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 910/4932/19, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 31 січня 2024 року у справі № 461/8830/17, від 16 лютого 2024 року у справі № 917/1173/22.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

У статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Установивши, що додаткові угоди від 08 листопада 2018 року та від 31 грудня 2021 року до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, укладені між відповідачкою і ТОВ «Радивилів Агро»,порушують публічний порядок, оскільки стосуються землі сільськогосподарського призначення як особливо цінної категорії, що є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону, власником спірної земельної ділянки була громадянка іноземної держави, якій вимогами закону заборонено передавати таку земельну ділянку в оренду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ці правочини є нікчемними.

При цьому слід приймати до уваги, що додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись, зокрема, положення про нікчемність.

До близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі N 917/265/18.

Водночас доводів щодо спростування висновків апеляційного суду про нікчемності вказаних правочинів касаційні скарги ТОВ «Агрофірма Трипілля» та першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури не містять, що, з огляду на положення частини першої статті 400 ЦПК України, враховується колегією суддів Верховного Суду.

Оскільки внаслідок нікчемності зазначених правочинів у ОСОБА_1 та ТОВ «Радивилів Агро», правонаступником якого є ТОВ «Агрофірма Трипілля», не виникло відповідних суб`єктивних прав та обов`язків, пов`язаних з орендою земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 3,2504 га, кадастровий номер 5625881600:05:029:0039, крім тих наслідків, що пов`язані з їх недійсністю, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про припинення дії договору оренди землі, додаткових угод до нього та припинення права оренди.

При цьому необхідно враховувати, що оскільки додаткові угоди від 08 листопада 2018 року та від 31 грудня 2021 року до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року є нікчемними, то строк дії вказаного договору оренди землі закінчився зі спливом 15 років, визначених у первісній редакції цього договору (з урахуванням додатку, укладеного 20 жовтня 2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Радивилів Агро»).

Доводи касаційної скарги ТОВ «Агрофірма Трипілля» про необхідність доповнення мотивувальної частини постанови апеляційного суду висновками щодо перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є безпідставними, оскільки з вимогами щодо застосування правових наслідків нікчемного правочину керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, як і будь-яка інша заінтересована особа у цій справі не зверталися, а суд такі наслідки з власної ініціативи не застосовував.

Разом із тим, заінтересовані особи не позбавлені права на звернення з вимогами щодо застосування правових наслідків нікчемного правочину в подальшому, що спростовує викладені у касаційній скарзі доводи прокурора щодо незахищеності інтересів держави.

Інші наведені в касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Трипілля» та першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов