Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 716/1051/17

провадження № 61-40992св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: Василівська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2018 року у складі судді Стрільця Я. С., та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 червня 2018 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Василівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті його тітки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У 2006 році в судовому порядку він частково визнав право власності на спадкове майно за собою, а саме - житловий будинок по АДРЕСА_1 на Ѕ його частину. Право власності на іншу Ѕ частину було визнано за ОСОБА_2 .

Таким чином, оформлення спадкових прав відбулось у судовому порядку. До нотаріуса вони не звертались, спадкова справа не заводилась. Суд, приймаючи рішення взяв до уваги заповіт, який надала ОСОБА_2 , оформлений у Василівській сільській раді, згідно якого спадкоємцями були вони двоє в рівних частинах.

У 2017 році позивач звернувся до державного нотаріуса Заставнівського районного нотаріального округу з метою оформлення спадкових прав на земельні ділянки, оскільки знайшов під час прибирання оселі державні акти на право власності на земельні ділянки. Нотаріус повідомила, що спадкова справа не заводилась та поставила під сумнів справжність заповіту. Позивач звірив наявність підпису на копії заповіту та документах наявних у нього з підписом спадкодавця ОСОБА_3 та зрозумів, що візуально вони відрізняються. Оскільки підпис у заповіті вчинено не спадкодавцем, то останній підлягає визнанню недійсним.

ОСОБА_1 просив визнати заповіт ОСОБА_3 , складений 15 серпня 2005 року недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підпис у заповіті ОСОБА_3 від 15 серпня 2005 року вчинено не спадкодавцем, а іншою невстановленою особою. Проте ОСОБА_1 достеменно було відомо про існування оспорюваного заповіту ще в 2005-2006 роках, а також про його зміст, йому було відомо про склад спадкової маси, оскільки незадовго після смерті ОСОБА_3 він почав розпоряджатися земельними ділянками, що належали покійній, продав житловий будинок спільно з ОСОБА_2 , право власності на який був визнаний у судовому порядку з використанням цього ж заповіту. Із позовом про визнання заповіту недійсним ОСОБА_1 звернувся більше, ніж через десять років, тобто, із пропуском позовної давності про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 18 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2018 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення висновок суду про те, що в позові ОСОБА_1 до Василівської сільської ради Заставнівського району про визнання заповіту недійсним слід відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності. Доповнено мотивувальну частину рішення висновком про те, що в позові ОСОБА_1 до Василівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області про визнання заповіту недійсним слід відмовити за безпідставністю. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_2 у зв`язку з пропуском позовної давності. ОСОБА_1 було відомо про існування оспорюваного заповіту ще в 2005 році, а також про його зміст Позивачу було відомо про те, що ОСОБА_3 в день складання заповіту не ходила в сільську раду для складання заповіту. До суду з позовом позивач звернувся в липні 2017 року. Апеляційний суд відхилив як помилковий аргумент апеляційної скарги про те, що оспорюваний заповіт є нікчемним відповідно до статті 1257 ЦК України та позовна давність до вказаних правовідносин не має застосовуватися.

Суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові до Василівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області у зв`язку з пропуском позовної давності. Вказав, що в позові до Василівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області необхідно відмовити за безпідставністю, оскільки Василівська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області є неналежним відповідачем у справі.Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Аргументи учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення задоволення позовних вимог. При цьому, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у травні 2017 року позивач отримав оригінали договорів оренди земельних ділянок і лише тоді дізнався, що підписи ОСОБА_3 у договорах оренди та заповіті не співпадають. І саме з травня 2017 року має обчислюватися позовна давність. Суди не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 185/3012/16-ц, згідно якого перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач за станом здоров`я був відсутній в судовому засіданні і був позбавлений можливості заперечувати проти заяви про застосування позовної давності та надати докази щодо її спростування і заявити про поважність причин такого пропуску.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивований тим, що позивачем пропущено позовну давність, оскільки він знав про існування оспорюваного заповіту ще в 2005-2006 роках.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року клопотання ОСОБА_2 , яке міститься у відзиві, який підписаний представником ОСОБА_4 , про продовження строку для подання відзиву, задоволено; продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 ; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 15 серпня 2005 року ОСОБА_3 склала заповіт. Відповідно до його умов спадкодавець на випадок смерті усе своє майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних долях.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17 серпня 2005 року.

ОСОБА_3 постійно проживала по АДРЕСА_1 з дня народження і до смерті, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Василівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області № 1899 від 23 листопада 2005 року.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28 лютого 2006 року у справі № 2-224 за 2006 рік за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності в порядку спадкування за кожним на Ѕ частку житлового будинку та господарських споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 та належали на праві власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно висновку експерта № 1725-К від 14 грудня 2017 року підпис від імені ОСОБА_3 в оригіналі заповіту від 15 серпня 2005 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Згідно частини другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами»

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

У частини першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним.

Таким чином, непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність.

Суди встановили, що підпис від імені ОСОБА_3 в оригіналі заповіту від 15 серпня 2005 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

За таких обставин, заповіт ОСОБА_3 , складений 15 серпня 2005 року, є нікчемним на підставі частини першої статті 1257 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Позивач просив на підставі частини першої статті 1257 ЦК України визнати недійсним правочин, для якого законом встановлена нікчемність, і суди відмовили у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності. Тому судові рішення в оскарженій частині підлягають зміні, оскільки вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені частково з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 червня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук