Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2019 року у справі №310/3095/17

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 310/3095/17

провадження № 61-7887св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 березня

2018 року у складі судді Вірченко О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів:

Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 21 квітня 1999 року ним було укладено шлюб з відповідачкою, який рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2012 року було розірвано. 27 серпня

2012 року відповідачка змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , будучи у шлюбі з позивачем, народила дитину - ОСОБА_6 . Виходячи із дати народження дитини, відповідачка на момент укладення шлюбу мала строк вагітності близько 8 місяців. До укладення шлюбу ОСОБА_1 з відповідачкою фактично не проживав, не вів з нею спільне господарство, але мав відповідні контакти, внаслідок яких у відповідачки, з її слів, наступила вагітність. Дитина отримала по-батькові та прізвище батька, але з 19 вересня 2015 року має прізвище « ОСОБА_4 ». Наведені вище обставини давали ОСОБА_1 підстави вважати, що він є біологічним батьком дитини. Шлюб з ОСОБА_5 він уклав виключно з причин її вагітності, будучи впевненим, що він є батьком дитини. Строк вагітності на час укладення шлюбу, відсутність реєстрації відповідачки за місцем проживання позивача, її аморальний спосіб життя не виключають певного виду відношень ОСОБА_2 з іншими чоловіками. Коли син став дорослішати, у ОСОБА_1 почали виникати сумніви в його біологічній спорідненості з дитиною, яка проявлялась у несхожості зовнішніх рис. Під час розгляду в суді кримінального провадження, учасниками якого є позивач та відповідачка, остання, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, заявила, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком ОСОБА_3 , який має намір в подальшому змінити і по-батькові. ОСОБА_3 , надаючи пояснення по вказаному кримінальному провадженню, заявив про небажання мати з позивачем будь-які стосунки, з 01 вересня 2012 року уникав з ним зустрічей. Зазначене вище свідчить про відсутність підстав вважати позивача біологічним батьком

ОСОБА_7 . ОСОБА_1 за рішенням суду сплачує аліменти на утримання сина, строк виплати закінчується в день повноліття дитини, тому звернення до суду не пов`язано з корисними мотивами.

ОСОБА_1 просив виключити запис про ОСОБА_1 як про батька із актового запису від 05 липня 1999 року № 375 про народження ОСОБА_6 .

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від

18 жовтня 2017 року за клопотанням позивача до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 27 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, підстав для поновлення якого немає.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від

27 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 квітня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 березня

2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 лютого

2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачу про те, що він записаний батьком ОСОБА_8 стало відомо через деякий час після вчинення актового запису про народження дитини. Заявник вказує, що відповідачка вже була вагітна на час укладення шлюбу (перебувала на 8 місяці вагітності). Позивач був впевнений про те, що він є батьком дитини. Тільки згодом заявник дізнався про те, що він не є біологічним батьком дитини, оскільки відповідачка вела аморальний спосіб життя, вживала спиртні напої. Крім того, ОСОБА_9 як вказує заявник, не схожий на нього.

Відповідачі неодноразово ухилялися від проведення експертизи, тому той факт, що заявник не є батьком відповідача, відповідно до правил статті 109 ЦПК України є встановленим.

За таких обставин, заявник вважає що у суду було достатньо підстав для поновлення строку на звернення до суду з цим позовом.

Судом, питання щодо поновлення строків на звернення з цим позовом до суду не обговорювалось.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не находив.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

У червні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли о Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 березня

2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 лютого

2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 21 квітня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 укладено шлюб, який розірвано рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від

20 лютого 2012 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народився син

ОСОБА_6 , батьками якого вказано ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .

У віці 16 років ОСОБА_6 змінив прізвище на « ОСОБА_4 ».

Звертаючись до суду з позовом про виключення запису про

ОСОБА_1 , як батька, із актового запису від 05 липня 1999 року № 375 про народження ОСОБА_11 , позивач посилався на те, що у нього є обґрунтовані підстави сумніватися в тому, що він не є біологічним батьком ОСОБА_11 .

09 листопада 2017 року з метою з`ясування обставин по справі на підставі клопотання позивача судом було призначено судово-біологічну (генетичну) експертизу, на дослідження якої поставлено питання: чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_3 . Проведення вказаної експертизи було доручено експертам Запорізького НДЕКЦ МВС України.

Згідно повідомлення про неможливість проведення експертизи від 05 січня 2018 року № 8-846 судовим експертом сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних видів досліджень Запорізького НДЕКЦ МВС України Костенко І. О., до експертної установи вказані в ухвалі особи не з`явились одночасно, біологічні зразки отримані не були, в зв`язку з чим експертиза проведена не була.

В ході апеляційного розгляду справи позивачем заявлено клопотання про проведення судово-генетичної експертизи, яка не була проведена судом першої інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 02 серпня 2018 року зупинено апеляційне провадження у цій справі у зв`язку з призначенням по справі судово-генетичної експертизи.

22 листопада 2018 року на адресу Запорізького апеляційного суду надійшло повідомлення Головного судового експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України Кривошей Р. М. про неможливість проведення судової експертизи у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одночасно до експертної установи не з`явилися, біологічні зразки для порівняльного дослідження отримані не були.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2018 року поновлено апеляційне провадження у справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, встановлений статтею 56 КпШС. Підстав для його поновлення немає.

Проте повністю з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно вимог статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).

Пунктами 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Верховний Суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення КпШС України, чинні на час їх виникнення, тобто на час вчинення оспореного актового запису.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц (касаційне провадження

61-33593св18) та від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц.

Подібні за своєю суттю правові висновки щодо застосування до вирішення спірних правовідносин законодавства, чинного станом на момент їх виникнення викладено у постанові Верховного Суду від 21 березня

2018 року у справі № 543/738/16-ц (касаційне провадження № 61-4163св18), у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі

№ 641/9147/15-ц (касаційне провадження № 61-26210св18) та у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (касаційне провадження № 61-30047св18).

Разом з тим, із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв?язку із пропуску позивачем строку, установленого статтею 56 КпШС колегія суддів касаційного суду не погоджується з огляду на наступне.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

від 24 листопада 2005 року у справі «Shofman v. Russia» справа № 74826/01, Високий суд дійшов висновку про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) усправах, що стосуються чоловіка, який бажає порушити позовне провадження по оскарженню свого батьківства дитини, народженої в шлюбі, Європейський Суд раніше залишив відкритим питання, чи стосується провадження у спорах про батьківство «сімейного життя» того чи іншого заявника, встановивши, що в будь-якому випадку дозвіл питання про правові відносини батька з його можливим дитиною стосується «приватного життя» батька.

У вказаному рішенні ЄСПЛ зробив висновок про те, що встановлення терміну давності щодо можливості порушення позову про батьківство може бути виправдане прагненням домогтися правової визначеності в сімейних відносинах і захистити інтереси дитини. До сих пір Європейському Суду доводилося розглядати тільки такі справи, в яких з першого дня життя дитини заявник напевно знав або мав підстави припускати, що він не був батьком цієї дитини, але - з огляду на причин, що не мають відношення до закону - не робив ніяких кроків, щоб оспорити своє батьківство в межах встановленого законом терміну (див. акти Суду у справах «Йилдирим проти Австрії» [Yildirim v. Austria] і «Расмюссен проти Данії» [Rasmussen v. Denmark]).

Та обставина, що заявнику не дали можливості відмовитися від батьківства, тому що він не виявив, що він міг і не бути батьком дитини, поки не пройшло більше одного року після того, як він дізнався про його народження, не було пропорційно по відношенню до переслідуваної державою законної мети. Отже, незважаючи на широкі межі розсуду держави, воно не забезпечило в даному випадку поваги до права заявника на його приватне життя.

У справі «Romanov v. Russia» № 76594/11, рішення від 09 липня 2019 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що така негнучка тимчасова межа не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві», оскільки вона не дозволяє брати до уваги конкретні обставини справи та побажання зацікавлених сторін і тому не може забезпечити справедливий баланс між спільними інтересами захисту правової визначеності сімейних відносин і права зареєстрованого батька на те, щоб його батьківство було оскаржено в світлі біологічних доказів. Тому це є несумісним із зобов`язанням забезпечити ефективну «повагу» до приватного і сімейного життя. Відхиливши клопотання заявника як обмежений за часом, обласний суд обмежився його оцінкою, встановивши, що заявник подав позов про оспорювання батьківства більш ніж через рік після того, як він був зареєстрований в якості батька після його визнання батьківства. Знав в той час заявник або повинен був знати, що він не є біологічним батьком. Більш того, він безпосередньо і буквально застосовував статтю 49 Кодексу РРФСР про шлюб та сім`ю, яка була сформульована в жорстких виразах, не допускаючи жодних винятків з однорічного терміну і не залишаючи місця для оцінки того, чи мав зареєстрований батько підстави сумніву в його батьківство або дійсно знав, що він не був біологічним батьком в момент реєстрації його батьківства (див. «AL проти Польщі», де національні суди встановили, що заявник визнав його батьківство в повне усвідомлення того, що він, можливо, не був біологічним батьком; див. також «Phinikaridou проти Кіпру», № 23890/02, № 63, 20 грудня 2007). За цих обставин, за відсутності належного судового розгляду цих питань національними властями, Суд не може припустити, визнав чи заявник своє батьківство в повному усвідомленні того, що він не може бути біологічним батьком (див., за аналогічною аргументації, Лашманкін та інші проти Росії, № 57818/09 і 14 інших, № № 454 і 455, 07 лютого 2017 року) і тому не може погодитися з аргументом уряду, заснованим на неперевірених фактичних твердженнях.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 21 квітня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2012 року.

Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_14 .

29 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, які були здійсненні 05 липня 1999 року.

Стаття 56 КПШС встановлює, що особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позову у зв?язку з пропуском річного строку, встановленого статтею 56 КпШС, не врахували те, що така відмова у позові не є пропорційною по відношенню до переслідуваної державою законної мети на забезпечення, в даному випадку, поваги до права заявника на його приватне життя, що у світлі вищенаведених рішень ЄСПЛ є порушенням статті 8 Конвенції.

З метою з`ясування обставин по справі, судом, за клопотаннями позивача, було призначено дві судово-біологічні (генетичні) експертизи, на дослідження яких було поставлено питання: чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_3 .?

Проте, експертизи проведені не були у зв?язку з неприбуттям до експертної установи осіб, для відібрання біологічних зразків.

Колегія суддів констатує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства, що також узгоджується з практикою ЄСПЛ (Калачова проти Російської Федерації, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Відповідно до вимог статті 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Оскільки, позивач, який наділений правами та обов?язками щодо доведення заявлених позовних вимог, не з?явився до експертної установи, біологічні зразки для порівняльного дослідження отриманні не були, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволені позовних вимог за недоведеністю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв?язку з його недоведеністю. А суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, не звернули уваги на те, що така відмова у позові не є пропорційною по відношенню до переслідуваної державою законної мети на забезпечення, в даному випадку, поваги до права заявника на його приватне життя, що гарантоване статтею 8 Конвенції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 березня 2018 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року підлягають зміні в мотивувальній її частині з підстав, зазначених у цій постанові.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 27 березня 2018 року та постанова Запорізького апеляційного суду

від 27 лютого 2019 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило