Історія справи

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 302/946/17

провадження № 61-22140св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (після зміни назви - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області, у складі судді Цімбота В. І., від 27 грудня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Кожух О. А., від 30 жовтня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, визнання недійсною умови кредитного договору та стягнення суми коштів.

Свої вимоги позивач мотивував тим,що 30 червня 2006 року між ним та ПАТ КБ «ПривтаБанк» укладено кредитний договір № MKMWGK00000005, згідно якого він отримав кредит у розмірі 20 000 доларів США на строк до 30 червня 2021 року. Умовами кредитного договору передбачена сплата винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту. Вважав, що умова договору щодо обов`язку сплачувати крім відсотків ще й додаткову комісії у вигляді щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту є такою, що суперечить нормам законодавства, та є несправедливою умовою договору. Відповідно до приписів статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» така умова підлягає визнанню недійсною. Крім того в порядку статті 216 ЦК України з відповідача слід стягнути 4 547, 41 доларів США сплаченої ним комісії.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не доведено, що укладаючи кредитний договір у 2006 році, він не отримав достатньої інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а заочне рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку обставинам справи, правильно застосував норми матеріального права та вирішив справу відповідно до норм закону, чинних на час укладення спірного правочину, а також дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позову, оскільки на момент укладення спірного правочину чинним законодавством не було передбачено заборон щодо встановлення у кредитному договорі комісій, тому включення до кредитного договору пункту 1.1, яким передбачалася щомісячна плата за надання фінансового інструменту, не суперечило чинному законодавству.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що зазначений у кредитному договорі обов`язок сплачувати крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову комісію у вигляді щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 21 % від суми виданого кредиту є таким, що суперечить нормам законодавства, оскільки такі умови договору є несправедливими щодо споживача фінансових послуг за договором споживчого кредитування. Суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення статей 203, 215, 216 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів». Районним судом у порушення вимог статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» безпідставно стягнуто із позивача судовий збір.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсною умови кредитного договору та стягнення суми коштів призначено до судового розгляду колегію у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження за наявним у справі матеріалами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що при вирішенні спору судами правильно встановлено фактичні обставини справи, обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог. Окрім того, позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 червня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПривтаБанк» укладено кредитний договір № MKMWGK00000005, згідно якого позивач отримав кредит у розмірі 20 000 доларів США на строк до 30 червня 2021 року.

Пунктом 1.1 вказаного кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0, 21 % від суми виданого кредиту.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі по тексту у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до положення договорів, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на зазначене, положення пункту 1.1 спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку винагороди щомісяця в період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту є нікчемними з вищенаведених підстав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.

Належним способом захисту у подібному випадку є саме визнання відповідного права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) або застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вказані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір у частині визнання умови кредитного договору про сплату щомісячної комісії недійсною суди не врахували вищевказаних норм матеріального права та дійшли неправильного висновку про мотиви, на підставі яких належить відмовити у задоволенні позову.

Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною умови кредитного договору № MKMWGK00000005 від 30 червня 2006 року про сплату позичальником на користь банку винагороди щомісяця в період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту належить відмовити саме з цих підстав.

Щодо вирішення позовних вимог у частині застосування наслідків недійсності вказаної умови кредитного договору № MKMWGK00000005 від 30 червня 2006 року слід зазначити наступне.

У відповідності до частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 259 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Враховуючи те, що суд першої інстанції провів заочний розгляд справи, а ПАТ КБ «Приватбанк» заявило про застосування наслідків спливу позовної давності у відзиві на апеляційну скаргу, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про застосування наслідків недійсності умови кредитного договору № MKMWGK00000005 від 30 червня 2006 року про сплату комісії (яку позивач почав сплачувати з липня 2006 року) і стягнення суми слід відмовити у зв`язку із спливом позовної давності, оскільки позов поданий 06 листопада 2017 року.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення часткове касаційної скарги і зміну мотивувальної частини рішень судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович