Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №136/840/17

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 136/840/17

провадження № 61-2518св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року у складі судді Кривенка Т. Д. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Якименко М. М., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 12 серпня 2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 6 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок № НОМЕР_1 «Універсальна 55», термін дії до 06/18. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 16 березня 2017 року у неї перед банком утворилася заборгованість у розмірі 14 384, 07 грн, з яких: 3 577, 29 грн - сума кредиту; 4 079, 33 грн - нараховані відсотки за користування кредитом; 5 804, 40 грн - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до підпункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 250, 00 грн - штраф (фінансова частина); 673, 05 грн - штраф (процентна складова), які відповідач у добровільному порядку не погашає, у зв`язку із чим позивач просив суд стягнути заборгованість у судовому порядку, а також вирішити питання про судові витрати.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що ненадання позивачем до суду, крім заяви ОСОБА_2 , будь-яких інших документів, на яких би містилися її підписи, позбавляє суд можливості встановити, на яких умовах мало відбуватись кредитування відповідача. Надані позивачем на підтвердження обставин, на які він посилається як на підтвердження своїх позовних вимог, розрахунок заборгованості, тарифи банку, умови та правила надання банківських послуг, виготовлені самостійно позивачем, а доказів про ознайомлення та погодження з ними саме відповідача не надано, як і не надано доказів автентичності умов та правил надання банківських послуг, на які поширюються вимоги щодо електронного документа. Суд першої інстанції також зазначив, що ні до позовної заяви, ні під час розгляду справи доказів, які б підтверджували надання можливості позичальнику ОСОБА_2 мати доступ до кредитних коштів, зокрема доказів отримання нею кредитної картки з ПІН -кодом для верифікації в платіжній системі, не надано, підстави вважати, що у неї виникли будь-які зобов`язання перед позивачем у зв`язку з поданням нею заяви відсутні.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відхилено, рішення суду першої інстанції від 19 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами своїх вимог, а суд відповідно до статті 11 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2018 року, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами не враховано, що факт отримання кредитної картки підтверджений підписом ОСОБА_2 навпроти поля: «Карту та ПІН отримав». Банк зазначає, що відповідач не надавала суду заперечень проти позову, використання кредитних кошів підтверджено доказами, зокрема, анкетою-заявою, випискою за рахунком, довідкою про умови кредитування.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відкрито, а ухвалою від 31 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 серпня 2008 року ОСОБА_2 підписала заяву від 12 серпня 2008 року, у якій зазначено, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають договір про надання банківських послуг, за яким ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 2 100, 00 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 3 % на місяць на залишок заборгованості.

Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_2 кредитний ліміт за її карткою станом на 09 грудня 2013 року збільшено до 6 000, 00 грн.

У розрахунку заборгованості за кредитним договором позивачем зазначено, що станом на 16 березня 2017 року розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 14 384, 07 грн, з яких: сума кредиту - 3 577, 29 грн, нараховані відсотки - 4 079, 33 грн, нарахована пеня - 5 804, 40 грн, штрафи - 923, 05 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (в цьому випадку - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про те, що банк не довів отримання позичальником кредитної картки та пін-коду, проте такі висновки спростовуються анкетою-заявою від 12 серпня 2008 року, у якій наявний підпис позичальника та зазначено, що вона 12 серпня 2008 року отримала кредитну картку та пін-код.

Як встановлено апеляційним судом, у заяві позичальника від 12 серпня 2008 року (б/н) визначена базова процентна ставка за кредитом - 3, 00 % на місяць на залишок заборгованості. Одночасно судами не враховано, що у анкеті-заяві також передбачено, що у разі порушення позичальником терміну платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більше ніж на 120 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 250, 00 грн + 5 % від суми позову. Банк має право у будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт.

Зважаючи на наведене, обґрунтованими є доводи заявника про наявність умов кредитування у заяві, підписаній позичальником 12 серпня 2008 року. Одночасно Верховний Суд врахував, що у змісті заяви не передбачено умови про сплату банку пені.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім суми кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та базового розміру відсотків, стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою (далі - Правила).

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила у відповідній редакції розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи 12 серпня 2008 року заяву, а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені.

За таких обставин та без наданих підтверджень про погодження з конкретними запропонованими відповідачу Правилами, враховуючи відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені, надані банком Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують зазначених обставин.

Згідно із частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма процесуального права міститься й у частині шостій статті 81 чинного ЦПК України.

Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Зазначені обставини неправильно встановлені судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за сумою кредиту, відсотками та штрафами за кредитним договором.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що під час укладення договору з ОСОБА_2 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог про стягнення процентів, то штраф (процентна складова) підлягає також перерахунку з урахуванням суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь банку та становить 382, 83 грн (5 % від 3 577, 29 грн (тіло кредиту) +4 079, 33 грн (нараховані проценти за умовами заяви).

Дотримання принципу змагальності та диспозитивності цивільного процесу

Банк на обґрунтування вимог касаційної скарги надав до суду касаційної інстанції довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_2 .

В оцінці таких обставин справи Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначене правило діє, якщо в нормах матеріального права відсутня вказівка про перерозподіл обов`язків доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до частин другої та третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов`язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Враховуючи, що позивачем докази узгодження сторонами кредитного договору такої умови, як нарахування пені не надано до суду першої інстанції, докази на доведення існування цих обставин надано до суду касаційної інстанції, який відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений права досліджувати докази у справі, надавати їм правову оцінку, наведені доводи касаційної скарги щодо умов кредитування відхилені Верховним Судом.

Позивач, не надавши такі докази на обґрунтування позовних вимог до суду як першої, так й апеляційної інстанції, реалізував належні йому процесуальні права на власний розсуд. Верховний Суд не встановив наявності об`єктивних перешкод у заявника для своєчасного подання доказів, поважних причин їх неподання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення суми кредиту, відсотків та штрафів, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення пені підлягають залишенню без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення позову (57, 63 %), то судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, пропорційно покладаються на позивача та відповідача.

Судові витрати, понесені заявником у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають пропорційно відшкодуванню відовідачем на користь банку.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, відсотками та штрафами скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом, відсотками та штрафами задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 12 серпня 2008 року (б/н) у розмірі 8 289, 45 грн, з яких: 3 577, 29 грн - сума кредиту, 4 079, 33 грн - нараховані відсотки за користування кредитом, 250, 00 грн - штраф (фіксована частина), 382, 83 грн - штраф (процентна складова).

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року у частині вирішення позовних вимог про пені за кредитним договором залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 922, 08 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 014, 28 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» судові витати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 106, 50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко