Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.07.2020 року у справі №480/724/18
Постанова КЦС ВП від 12.01.2022 року у справі №480/724/18

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 480/724/18

провадження № 61-9548св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2020 року у складі судді Терентьєва Г. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 травня 2020 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними і скасування наказів.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з23 вересня 2008 року до 10 квітня 2018 року вона працювала у Миколаївській регіональній філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

Наказом відповідача від 10 квітня 2018 року № 148/к вона звільнена з посади провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним, так як усупереч частини другої статті 40, статті 42 КЗпП України їй не були запропоновані всі наявні у роботодавця посади та не враховано її переважне право на залишення на роботі, а саме, що вона у зв`язку із розірванням шлюбу, одна утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та є єдиним годувальником неповнолітньої дитини.

Неправомірними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яка полягає у нервовому стресі через втрату засобів до існування, що призвело до психологічного дискомфорту, порушення сну, ускладнень відносин у родині.

На підставі викладеного позивач просила суд: визнати незаконним та скасуватинаказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 10 квітня 2018 року № 148/к; поновити її на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків; стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на дату винесення рішення; у відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача на її користь 5 000,00 грн.

ОСОБА_4 після одруження із ОСОБА_5 22 листопада 2019 року змінила прізвище із « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Миколаївський районний суд Миколаївської області рішенням від 18 березня 2020 року у позові відмовив.

Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що в Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків відбулись зміни в організації праці, порушень норм діючого законодавства при звільненні позивача не встановлено. Вважав, що оскільки позивач перебував на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії, згода профспілки на звільнення, передбачена статтею 43-1 КЗпП України, не потрібна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 25 травня 2020 року апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2020 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що рішення місцевого суду ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 серпня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 40, частини дев`ятої статті 43, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду: від 12 лютого 2020 року у справі № 569/4763/16-ц (провадження № 61-14651св18), від 12 березня 2020 року у справі № 415/1405/18 (провадження № 61-22350св19), від 16 березня 2020 року у справі № 331/8965/15-ц (провадження № 61-12017св19), від 18 березня 2020 року у справі № 461/3024/18 (провадження № 61-22563св19), від 18 березня 2020 року у справі № 464/5445/18 (провадження № 61-16344св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме частину третю статті 49-2 КЗпП України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 331/8965/15-ц (провадження № 61-12017св19), у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 464/5445/18 (провадження № 61-16344св19), у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 461/3024/18 (провадження № 61-22563св19), відповідно до яких роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який звільняється всі наявні вакантні посади (іншу роботу), які може виконувати працівник, тобто посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Відповідно до переліку всіх вакантних посад в Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків з 01 січня 2018 року до 10 квітня 2018 року, доданого до листа відповідача від 29 листопада 2019 року № 1/4-1080/02-403Т/19, на час повідомлення позивача про звільнення, в Інспекції вакантними було 13 посад, проте позивачці запропоновано лише одну.

Тобто, позивачці не запропоновані всі наявні у роботодавця вакансії.

Не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини дев`ятої статті 43 КЗпП України у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 569/4763/16-ц (провадження № 61-14651св18), у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 415/1405/18 (провадження № 61-22350св19), у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/17 (провадження № 61-15713св19), згідно з якими роботодавець зобов`язаний звернутись до профспілкового органу для отримання згоди на звільнення працівника, а суд у випадку відсутності такого звернення зобов`язаний зупинити провадження до отримання відповіді від профспілкового органу.

У вересні 2020 року Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права.

Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_4 з 23 вересня 2008 року до 10 квітня 2018 року працювала на різних посадах у Миколаївській регіональній філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

З метою недопущення збитковості Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків наказом від 14 грудня 2017 року № 211 введена нова її організаційна структура та штатний розпис з 02 січня 2018 року.

Згідно з штатним розписом на 2018 рік чисельність працівників на підприємстві зменшена з 133 до 37 штатних одиниць, скорочено дві філії Інспекції - Миколаївську та Бєлгород-Дністровську; зменшено витрати на оплату праці, утримання та забезпечення роботи регіональних філій Інспекції.

У зв`язку із закриттям Миколаївської філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, ОСОБА_4 попереджено про можливість майбутнього звільнення та запропоновано посаду старшого інспектора відділу кадрів Інспекції, яка знаходиться у м. Київ. Інших вільних посад, які б відповідали її фаховій освіті у відповідача не було.

З попередженням ОСОБА_4 ознайомилась, проте з переведенням не погодилася, про що свідчить її підпис (а. с. 10).

Наказом Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 10 квітня 2018 року № 148к ОСОБА_4 звільнено з займаної посади, у зв`язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 4).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чипорушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 40, частини дев`ятої статті 43, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду: від 12 лютого 2020 року у справі № 569/4763/16-ц (провадження № 61-14651св18), від 12 березня 2020 року у справі № 415/1405/18 (провадження № 61-22350св19), від 16 березня 2020 року у справі № 331/8965/15-ц (провадження № 61-12017св19), від 18 березня 2020 року у справі № 461/3024/18 (провадження № 61-22563св19), від 18 березня 2020 року у справі № 464/5445/18 (провадження № 61-16344св19).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків відбулись зміни в організації праці, порушень норм діючого законодавства при звільненні позивача не встановлено. Оскільки позивач перебував на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії, згода профспілки на звільнення, передбачена статтею 43-1 КЗпП України не потрібна.

Колегія суддів з таким висновком погодитись в повному обсязі не може враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

Пунктом 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації

Статтею 43-1 КЗпП України встановлено перелік випадків, у яких звільнення працівника може бути проведено без згоди профспілки.

Так, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках:

ліквідації підприємства, установи, організації;

незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу;

звільнення з суміщуваної роботи у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв`язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством;

поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;

звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації;

звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян;

звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;

призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду.

Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди відповідного виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Колегія суддів вважає, що місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, усупереч переліку визначеному статтею 43-1 КЗпП України не обґрунтував належним чином висновок про те, що згода профспілки на звільненняпозивачки не потрібна.

Саме по собі перебування позивачки на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків без уточнення статусу працівника чи конкретних випадків передбачених зазначеним переліком, що має бути підтвердженим відповідними доказами, не може бути підставою для застосування статті 43-1 КЗпП України.

Щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведене лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом.

Пунктом 10 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП України. Установивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Такий висновок щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема, і у наведених у касаційній скарзі у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 569/4763/16-ц (провадження № 61-14651св18) та від 12 березня 2020 року у справі № 415/1405/18 (провадження № 61-22350св19).

Колегія суддів вважає, що за відсутності встановлених статтею 43-1 КЗпП України обставинвисновок судів попередніх інстанцій про відмову у позові без з`ясування питання щодо можливості звільнення позивачки без згоди профспілки є передчасним.

Таким чином доводи касаційної скарги у частині щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування частини дев`ятої статті 43 КЗпП України викладених у постановах Верховного Судувід 12 лютого 2020 року у справі № 569/4763/16-ц (провадження № 61-14651св18) та від 12 березня 2020 року у справі № 415/1405/18 (провадження № 61-22350св19) є обґрунтованими та дають підстави для висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції повинен вирішити справу на підставі заявлених позовних вимог з урахуванням викладеного у постанові та врахувати висновок щодо застосування норм права викладений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 569/4763/16-ц (провадження № 61-14651св18), від 12 березня 2020 року у справі № 415/1405/18 (провадження № 61-22350св19) у випадку такої необхідності.

Щодо дотримання порядку вивільнення працівників, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема, і у наведених у касаційній скарзі постановах: від 16 березня 2020 року у справі № 331/8965/15-ц (провадження № 61-12017св19), від 18 березня 2020 року у справі № 464/5445/18 (провадження № 61-16344св19), від 18 березня 2020 року у справі № 461/3024/18 (провадження № 61-22563св19).

Суди попередніх інстанцій встановили, у що відповідача дійсно мали зміни в організації виробництва і праці, зокрема,наказом від 14 грудня 2017 року № 211 введена нова організаційна структура та штатний розпис з 02 січня 2018 року.

Згідно з штатним розписом на 2018 рік чисельність працівників на підприємстві зменшена з 133 до 37 штатних одиниць, скорочено дві філії Інспекції - Миколаївську та Бєлгород-Дністровську; зменшено витрати на оплату праці, утримання та забезпечення роботи регіональних філій Інспекції.

У зв`язку із закриттям Миколаївської філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, ОСОБА_4 попереджено про можливість майбутнього звільнення та запропоновано лише одну посаду старшого інспектора відділу кадрів Інспекції, яка знаходиться у м. Київ.

З огляду на перелік вакантних посад наявних в Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків з 01 січня до 10 квітня 2018 року (а. с. 184-186), колегія суддів вважає, що питання дотримання статті 49-2 КЗпП України під час звільнення ОСОБА_4 , у частині запропонування всіх наявних вакантних посад чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, підлягає додатковій перевірці на предмет чи усі вільні вакансії пропонувалися позивачці протягом строку попередження до звільнення із роботи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 цього Кодексу є обґрунтованими, а постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати та справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

При цьому, Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 травня 2020 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук