Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.08.2020 року у справі №559/1771/19

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 559/1771/19

провадження № 61-12423св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у серпні 2019 року звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом виселення відповідачів та малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 після одруження з ОСОБА_3 попросила у ОСОБА_1 дозволу на короткий строк тимчасово пожити в її будинку з чоловіком та сином, поки вони не знайдуть собі житло. Відповідачі зареєстровані за іншими адресами, де й проживали до їх одруження.

Позивач надала дозвіл пожити в її будинку короткий час своїй дочці та внуку, а чоловік дочки ОСОБА_3 вселився в будинок без дозволу власника. Жодних обмежень щодо умов проживання у відповідачів не було, проживання було безкоштовним, за всі комунальні послуги сплачувала позивач.

Умови співжиття, які створюють відповідачі, є неприйнятними для людини похилого віку та роблять неможливим її проживання з ними в одному будинку. Стверджувала, що проживання з відповідачами є нестерпним. На прохання виселитися з будинку вони не погоджуються, а після таких прохань в неї виникало обґрунтоване побоювання за своє життя.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_2 позов не визнала, зазначила, що обставини, повідомлені позивачем у позовній заяві, не відповідають дійсності, інформація є неправдивою.

ОСОБА_3 позов не визнав, вважав, що підстави для їх виселення відсутні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року позов задоволено.

Суд виселив без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із житлового будинку АДРЕСА_1.

Здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції зазначив, що відповідачі дійсно порушують право позивача на спокійне життя, чим завдають їй моральних страждань. Суд першої інстанції врахував, що відповідачі систематично порушують правила співжиття та користування будинком, в який вони вселилися тимчасово, в будинку не зареєстровані, позивач людина літнього віку, хворіє, є одноосібним власником житлового будинку.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять, а позивач не надала об'єктивних і переконливих доказів того, що відповідачі своєю поведінкою руйнують чи псують житло, використовують його не за цільовим призначенням чи систематичним порушенням правил співжиття сторін унеможливлюють їх спільне проживання у будинку АДРЕСА_1. Обставини, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження.

Дійшовши переконання про задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд також взяв до уваги те, що позивач та ОСОБА_2 є близькими родичами і членами однієї сім'ї, а вселення відповідачів до житлового будинку АДРЕСА_1 відбулося з дозволу його власника - позивача у справі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 12 серпня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, залишити в силі рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник визначила, що:

- оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 64 ЖК Української РСР, оскільки відповідач ОСОБА_3 не є членом сім'ї наймача, не проживає спільно з позивачем, не веде спільного з нею господарства;

- суд апеляційної інстанції скасував рішення стосовно відповідача ОСОБА_3, який не оскаржував зазначене рішення, чим вийшов за межі апеляційного розгляду справи;

- судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року

у справі № 6-158цс14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16 (провадження № 14-298цс19), відповідно до яких право членів сім'ї власника будинку користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок у особи, членами сім'ї якої вони є. Водночас, у ОСОБА_2, членом сім'ї якої є ОСОБА_3, права власності на будинок не існує, а тому у ОСОБА_3 не може виникнути право на проживання в будинку як у члена сім'ї власника цього житла. Також він не є членом сім'ї ОСОБА_1, не проживає спільно з нею, не веде з нею спільного господарства;

- апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц (провадження № 61-8142св18), щодо припинення сервітуту за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у листопаді 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направила до Верховного Суду відзив, у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 19 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2.

У лютому 2017 року ОСОБА_2 разом із її малолітнім сином ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вселилися до згаданого житлового приміщення з усного дозволу позивача, де мешкають і на час вирішення спору. ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є близькими родичами і членами однієї сім'ї, а вселення відповідачів до житлового будинку АДРЕСА_1 відбулося з дозволу його власника - позивача у справі.

Також суди встановили, що протягом 2019 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася до органів Національної поліції України про вчинення домашнього насильства, непорозуміння з приводу приготування їжі, а також про сприяння у допомозі виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі спірного житлового будинку.

Відповідно до епікризу медичної картки стаціонарного хворого № 5515, ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Дубенської центральної районної лікарні з 30 липня 2019 року до 07 серпня 2019 року з діагнозом "Гостра гіпертонічна енцефалопатія. Гіпертонічна хвороба III ст. 2, ризик 4.СН І.".

У 2019 році до правоохоронних органів щодо притягнення позивача до відповідальності за створення систематичних конфліктів двічі зверталася й ОСОБА_2.

Оцінка аргументів касаційної скарги: щодо часткового закриття касаційного провадження

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

За положеннями частин 1 та 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення осіб без надання іншого житла, суд апеляційної інстанцій зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Верховний Суд врахував, що, звертаючись до суду з позовом, позивач визначила підставами її вимог порушення відповідачами правил співжиття.

Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно зі статтею 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Для застосування правила цієї статті необхідна одночасна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу мають на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Верховний Суд під час вирішення цього спору виходить із того, що при розгляді справ та розв'язанні спорів про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, потрібно виходити з того, що при триваючій асоціальній поведінці виселення винної особи може відбутися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, встановив відсутність підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого житла відповідно до статті 116 ЖК Української РСР, не встановив систематичного порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги доводами про неврахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16 (провадження № 14-298цс19), відповідно до яких право членів сім'ї власника будинку користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок у особи, членами сім'ї якої вони є. Також заявник зазначила, що апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц (провадження № 61-8142св18), щодо припинення сервітуту за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Проте ці висновки не можуть бути застосовані Верховним Судом, оскільки ухвалені у справах за неподібних правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин за загальним правилом означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається за обставинами кожної конкретної справи.

Відповідно подібність лише за предметом спору, підставами позову або змістом позовних вимог не є достатньою підставою для застосування висновку Верховного Суду, викладеного у іншій судовій справі, оскільки обов'язковою умовою застосування правового висновку є тотожність предмета правового регулювання, що у справі, яка переглядається, та у наведених заявником правових висновках Верховного Суду відрізняється з огляду на різну правову природу спірних правовідносин.

Так, у справі, яка переглядається, позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги порушенням відповідачами правил співжиття та саме з цих підстав просила їх виселити за правилами статті 116 ЖК Української РСР.

Водночас у постановах у справах № 6-158цс14, № 569/4373/16, № 235/9835/15-ц суди не викладали правових висновків щодо застосування правил статті 116 ЖК Української РСР.

У справах № 6-158цс14, № 569/4373/16 Верховний Суд України та Велика Палата Верховного Суду надали тлумачення застосуванню правил виселення членів сім'ї власника житла, у тому числі і колишніх, відповідно до статті 156 ЖК Української РСР, статті 405 ЦК України за інших фактичних обставин справи (виселення членів сім'ї колишнього власника майна).

У справі № 235/9835/15-ц Верховний Суд надав оцінку підставам припинення сервітуту відповідно до частини 2 статті 406 ЦК України, що також не було підставою звернення до суду у справі, яка переглядається.

Наведене дає підстави для висновку, що у справі, яка переглядається, відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами, які наведені заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, що є підставою для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оцінка аргументів касаційної скарги щодо часткового задоволення касаційної скарги

Водночас Верховний Суд встановив обґрунтованість доводів касаційної скарги про вихід суду апеляційної інстанції за межі апеляційного розгляду справи.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 761/22020/17 (провадження № 61-13392св19), від 02 червня 2021 року у справі № 372/4004/15 (провадження № 61-18588св20), суд апеляційної інстанції не має повноважень переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог стосовно тих осіб, які не оскаржили його в апеляційному порядку. Вихід за межі апеляційного розгляду справи має бути обґрунтований судом.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1 статті 367 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 367 ЦПК України).

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, відповідач ОСОБА_3 не оскаржував рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, ОСОБА_2 подавала апеляційну скаргу у своїх інтересах та не наділена повноваженнями на здійснення представництва ОСОБА_3, а тому апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, зобов'язаний був вирішувати питання про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в частині вимог, пред'явлених до ОСОБА_2. Підстави вийти за межі розгляду апеляційної скарги заявника суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не навів, а отже такі підстави не були встановлені апеляційним судом, відповідно, такі відсутні.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_3 не оскаржував рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 не є його представником та подавала апеляційну скаргу лише в своїх інтересах, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, пред'явлених до ОСОБА_3, із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд врахував, що на момент подання касаційної скарги (12 серпня 2020 року) наведені правові висновки щодо меж апеляційного розгляду справи не були викладені Верховним Судом, а тому наявні правові підстави для їх застосування відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що наявність наведеної у скарзі ОСОБА_1 підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, не була підтверджена після відкриття касаційного провадження, а отже, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, підлягає закриттю.

Водночас, переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку в порядку частини 3 статті 400 ЦПК України про необхідність застосування правових висновків суду касаційної інстанції щодо меж апеляційного розгляду справи, які були викладені Верховним Судом після подання касаційної скарги ОСОБА_2 та підтверджують доводи та вимоги касаційної скарги в цій частині.

У зв'язку з наведеним, застосувавши правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 761/22020/17 (провадження № 61-13392св19), від 02 червня 2021 року у справі № 372/4004/15 (провадження № 61-18588св20), Верховний Суд зробив висновок про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З інших підстав відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України заявник постанову суду апеляційної інстанції не оскаржувала, а тому Верховний Суд на відповідність іншим підставам касаційного оскарження постанову суду апеляційної інстанції не перевіряв.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини 1 та 4 статті 12 ЦПК України).

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виняткових випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпно визначені законом.

Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у певних питаннях правильності застосування судами норм права.

Розподіл судових витрат

Згідно із підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1, скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_3, судовий збір, сплачений заявником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у цій частині, у розмірі 768,40 грн, що становить 50 % від сплаченого заявником судового збору за подання касаційної скарги, підлягає відшкодуванню ОСОБА_3 (як відповідачем, до якого пред'явлені позовні вимоги, задоволені судом першої інстанції) на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 389, 396, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом виселення осіб без надання іншого житла, що відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, у частині відповідних доводів та вимог закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2020 рокуу частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом виселення без надання іншого житла скасувати, рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені нею у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 768,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко