Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.04.2020 року у справі №194/1126/18

Постанова

Іменем України

08 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 194/1126/18

провадження № 61-6634св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2019 року в складі судді: Перекопського М. М.,та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в складі колегії суддів: Куценко Т.

Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 22 200 доларів США, що підтверджується розпискою, відповідно до якої відповідач зобов'язується виплатити суму боргу до 30 квітня 2018 року, але у визначений час гроші не повернула. Оскільки відповідач не повернула позичені нею кошти, що дає позивачу право на повернення позиченої суми, 3% річних як проценти від неповернутої суми, а також 17% (облікова ставка НБУ) за користування цими коштами.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь:

борг в сумі 22 200 доларів США;

3% річних в сумі 4 443,58 грн за період з 01 травня 2018 року до 30 липня 2018 року;

облікову ставку НБУ в сумі 23 326,80 грн за період з 01 травня 2018 року до 13 липня 2018 року;

судові витрати в сумі 6 238,77 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.

Суд першої інстанції вказав, що згідно розписки від 24 квітня 2018 року, складеної на російській мові, ОСОБА_2 зобов'язалася виплатити суму боргу 22200
USD до 30 квітня 2018 року ОСОБА_1 (а. с. 65). При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Наявність у наданій позивачем розписці зобов'язань повернути борг у грошовій сумі, не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин. Позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, які він вимагає повернути. За таких обставин, не зважаючи на те, що відповідачем не було доведено суду за допомогою надання висновку судового експерта у судовій почеркознавчій експертизі, позивачем не було доведено факт укладення між сторонами договору позики, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що частиною 1 статті 530, частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої палати Верховний Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Згідно розписки від 24 квітня 2018 року, ОСОБА_2, зобов'язалася виплатити суму боргу 22 200 USD до 30 квітня 2018 року ОСОБА_1. При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Наявність у наданій позивачем розписці зобов'язань повернути борг у грошовій сумі не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин. Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог.

Однак, позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, які він вимагає повернути.

При відхиленні доводів позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не з'ясував дійсну правову природу розписки, а лише зауважив, що не доведено факту передачі коштів, що у суду не має жодних правових підстав стверджувати, що договір позики не було укладено, адже в самій розписці вказано, що відповідач зобов'язується повернути суму боргу, що підтверджує саме укладення договору позики грошей, апеляційний суд вказав, що вони не спростовують висновків суду, та на законність ухвалення судового рішення не впливають, а також спростовуються встановленими обставинами справи, та в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 1046 ЦК України, розписка, відповідача від 24 квітня 2018 року підтверджує факт передачі у власність позивачці - ОСОБА_2 - грошових коштів, зобов'язання позичальника повернути позивачу - позикодавцеві таку ж суму та такий договір є укладеним з моменту передання грошей, а саме: 24 квітня 2018 року, що підтверджується підписом відповідача на розписці та поясненнями свідка зі сторони позивача.

Стороною відповідача не спростований факт та не надані до суду належні та допустимі докази щодо існування розписки взагалі та щодо недійсності підпису ОСОБА_2 на розписці від 24 квітня 2018 року. Суди не звернули увагу на наявність розписки в матеріалах справи, яка є підтвердженням укладання договору позики та його умов, яка і засвідчує передання відповідачу зазначеної вище грошової суми, що передбачено частиною 2 статті 1047 ЦК. Судом встановлено, що у наданій позивачем до суду розписці написаною ОСОБА_2, вказано її паспортні данні, адресу її реєстрації, та мається зобов'язання про виплату суму боргу 22 200

доларів США до 30 квітня 2018 року ОСОБА_1, розписка написана 24 квітня 2018 року, стоїть підпис без його розшифровки. Жодного доказу, що розписка написана не відповідачем із зазначення саме її паспортних даних та саме її реєстрації, а також відсутність клопотання сторони відповідача про призначення судово-почеркознавчої експертизи, свідчить про те, що розписка все ж таки написана відповідачкою, яка не бажає повертати позивачу суму коштів, взятих у борг.

Зазначає, що за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. При цьому, наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), згідно з положеннями статті 545 ЦК України, свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано. Така правова позиція позивача повністю узгоджується з практикою Верховного Суду, висловленої у постанові від 02 березня 2020 року в справі № 355/1301/18.

У липні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої палати Верховний Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464-3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. ОСОБА_2 не брала коштів у ОСОБА_1, ні тих, що вказані в спірній розписці, ні будь-яких інших, і розписку від 24 квітня 2018 року не писала.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 червня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі № 355/1301/18 (провадження № 61-15895св19).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року в справі № 355/1301/18 (провадження № 61-15895св19) вказано, що:

"відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини 1 статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині 2 статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 і від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Таким чином, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов'язання.

При цьому, наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано. На підставі вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про задоволення позову і стягнення з відповідача суми позики.

Твердження заявника, що до матеріалів справи позивачем було долучено копію розписки, а не її оригінал, на правильність висновків судів не впливають, оскільки оригінал цієї розписки був оглянутий судом у судовому засіданні, а її копія засвідчена головуючим у справі, про що зроблена відповідна відмітка. Крім того, відповідач не заперечує обставин складання розписки від 23 вересня 2016 року про отримання грошових коштів від позивача".

Фактичні обставини

Суди встановили, що згідно розписки від 24 квітня 2018 року, ОСОБА_2 зобов'язалася виплатити суму боргу 22 200 USD до 30 квітня 2018 року ОСОБА_1.

При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини 2 статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_3 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів ОСОБА_4 підтвердив у поданій 18 жовтня 2016 року до Франківського районного суду м. Львова позовній заяві про визнання, в тому числі й спірного правочину удаваним, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов'язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною 2 статті 625 ЦК України. Крім того, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що ОСОБА_4 не надано підтверджень, що між ним та позивачем виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів, бо вказана розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов'язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі".

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови апеляційного суду) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

У справі, що переглядається, суди встановили, що зміст розписки 24 квітня 2018 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів та позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням межкасаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков