Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.06.2020 року у справі №127/33824/19

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 127/33824/19

провадження № 61-9071св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гоуфінгоу",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоуфінгоу" про визнання недійсною індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту

за касаційною скаргою адвоката Заремби Євгена Євгенійовича як представника ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року у складі судді Федчишина С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2020 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту від 15 липня 2019 року № 3629311065/105337 недійсною.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що 15 липня 2019 року вона з ТОВ "Гоуфінгоу" уклала індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3629311065/105337, після підписання якого вона отримала індивідуальну частину цього договору та дізналася, що за користування кредитом зобов'язана сплатити відповідачу 672,25 % річних від суми кредиту (пункт 1.7 договору), що є несправедливими умовами цього договору.

Під час формування заявки на кредит відповідач приховав інформацію про реальну річну ставку зазначивши 1,85 % на день, що створило ілюзію можливості виконання таких умов договору.

Таке замовчування реальної відсоткової ставки за користування кредитними коштами в повній мірі є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в розумінні статті 230 ЦК України обман має місце у випадку замовчування інформації, що має істотне значення у договорі.

Відповідно до статей 229, 230 ЦК України, якщо договір укладений внаслідок замовчування істотних умов договору та укладення його відбулося під впливом помилки, це є підставою для визнання такого договору недійсним.

Також відповідач у договорі вказує, що він діє на підставі Закону України "Про споживче кредитування", однак Закону України "Про споживче кредитування" визначено вимоги до такої реклами, зокрема, має бути зазначено: 1) максимальна сума, на яку може бути видано кредит; 2) реальна річна процентна ставка; 3) максимальний строк, на який видається кредит; 4) у разі надання кредиту для придбання товарів (послуг) у формі оплати з відстроченням або з розстроченням платежу - розмір першого внеску. Однак із зовнішнього вигляду вебсайту відповідача відомостей про реальну річну процентну ставку немає, що по суті є обманом користувача та створює хибне уявлення у користувача про істотні умови договору.

Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 10 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, враховуючи специфіку укладення електронного правочину, позивач не надала належного та допустимого доказу наявності в діях відповідача умислу ввести її в оману щодо дійсних умов укладення договору, та саме вона ініціювала його укладення, маючи доступ до відкритої та повної інформації, розміщеної на офіційному сайті відповідача у відкритому доступі для невизначеного кола осіб. Не надала позивач і доказів, які свідчили б про невідповідність умов кредитного договору № 3629311065/105337 вимогам законодавства та про несправедливість його умов. Доводи позивача про ненадання повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні договору та нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на припущеннях позивача і спростовуються самим змістом договору.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Вінницький апеляційний суд постановою від 06 травня 2020 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів про вчинення правочину внаслідок обману і не довела невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства та несправедливість його умов з огляду на невеликий строк користування кредитними коштами (30 днів).

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, та додаткових пояснень, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 15 червня 2020 року до Верховного Суду, адвокат Заремба Є. Є. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права.

Відповідач не надав доказів, що саме ОСОБА_1 застосували будь-яким способом ідентифікатор (смс-повідомлення з кодом R6058), зокрема немає доказів отримання позивачем одноразового ідентифікатора та реєстрації позивача в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача.

Що стосується підпису представника відповідача у графі "Товариство", то сторони спірного договору не досягли згоди, що напис "Директор Електронний підпис (ОСОБА_2)" є способом підписання договору, однак цю обставину суди проігноровали, що є порушенням норм матеріального права, зокрема статей 207, 1055 ЦК України, та має наслідком визнання нікчемності оспорюваного договору.

Належних, допустимих та достатніх доказів у цій справі в контексті статей 11, 202, 205, 207 ЦК України щодо виникнення між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин відповідач не надав.

Правова природа оспорюваного договору залишається незрозумілою, оскільки відповідач, формуючи договір, вносить елементи як договору позики, так і кредитного договору, щоб досягти для себе максимальної вигоди при ніби то дотриманні норм чинного законодавства України.

20 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Гоуфінгоу" на касаційну скаргу, мотивований тим, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими та висновків судів не спростовують.

28 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшло пояснення ОСОБА_1 на відзив, мотивоване тим, що наведені у відзиві доводи спростовуються нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.

10 серпня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 липня 2019 року між ТОВ "Гоуфінгоу" та ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3629311065/105337, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 2000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності.

Згідно з пунктом 1.2 цього договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 13 серпня 2019 року.

За користування кредитом клієнт сплачує товариству 672,25 % річних від суми кредиту з розрахунку 1,85 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована (пункт
1.3 договору).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові

Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Позивач як на правові підстави заявлених позовних вимог посилалася, зокрема на статті 229, 230 ЦК України, статті 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Частиною 1 статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (Частиною 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону України "Про споживче кредитування" про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів", в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За змістом статті 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Встановивши, що грошові кошти надавалися позичальнику в кредит на тридцять днів і її було повідомлено про сплату 1,85 % на добу за користування кредитними коштами, що вона сама визнає, та те, що позивач не надала доказів наявності умислу в діях відповідача щодо введення її в оману, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним з указаних підстав.

Крім того, на обґрунтування заявленого позову позивач зазначала і про порушення відповідачем при укладенні оспорюваного правочину Закону України "Про електронну комерцію", а саме про відсутність електронного підпису на договорі, оскільки згідно з пунктом 6.1 кредитного договору № 3629311065/105337 "цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України "Про електронну комерцію".

У Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним Закону України "Про електронну комерцію", є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому Закону України "Про електронну комерцію"; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому Закону України "Про електронну комерцію"; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Закону України "Про електронний цифровий підпис"; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В абзаці другому частини 2 статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки "погоджуюсь ", після чого ТОВ "Гоуфінгоу" надіслало позивачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

У пункті 7 кредитного договору "Реквізити та Підписи Сторін" зазначено електронний підпис фізичної особи ОСОБА_1 - R60581.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних

правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги щодо відсутності доказів виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин Верховний Суд не бере до уваги, оскільки позивач не надала доказів і суди не встановили факту здійснення відповідачем дій, які сприяли б укладенню договору не нею. Відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Заремби Євгена Євгенійовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко