Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.08.2022 року у справі №320/4266/19
Ухвала КЦС ВП від 12.05.2020 року у справі №320/4266/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 320/4266/19

провадження № 61-7048св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубова Антоніна Олексіївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Урупи І. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом, уточненим у вересні 2019 року, до приватного нотаріуса Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубової А. О., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1062 га за тією ж адресою (на підставі державного акта про право власності на землю від 22 червня 2000 року).

5 травня 2001 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 частину вказаної земельної ділянки площею 461,92 кв.м, у зв`язку з чим внесені зміни до державного акта про право власності на землю від 22 червня 2000 року в частині площі та опису земельної ділянки; у власності ОСОБА_4 залишилась земельна ділянка площею 600,14 кв.м, на якій розташований житловий будинок.

10 листопада 2006 року ОСОБА_4 з ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_1 . Будь-яких правочинів щодо земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок, сторонами укладено не було.

25 жовтня 2007 року ОСОБА_4 за договором дарування земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Зубовою А. О., передав безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , спадкоємцями якого є його дочка - ОСОБА_1 та дружина - ОСОБА_2 .

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв.м, з моменту укладення договору купівлі-продажу - з 10 листопада 2006 року. Цим же рішенням визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку.

Позивачі вказують, що на час ухвалення цього рішення власник земельної ділянки площею 600,14 кв.мна АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 помер. При визнанні права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, судом у іншій справі застосовано закон, який не підлягав застосуванню, а саме статтю 377 ЦК України, проте стаття 120 ЗК України приведена у відповідність лише 27 квітня 2007 року. За таких обставин позивачі вказують на незаконне позбавлення ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, що є порушенням вимог статті 321 ЦК України.

Також, на їх думку, ОСОБА_4 залишився власником земельної ділянки площею 600,14 кв.мна підставі державного акта на право власності на землю від 22 червня 2000 року, незважаючи на ухвалення судового рішення, яке набрало законної сили, і на визнання ОСОБА_3 власником. На сьогодні вказаний державний акт ні ким не визнаний незаконним та не скасований і відсутні будь-які рішення судів стосовно внесення змін до нього. Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянкою площею 600,14 кв.мє належним підтвердженням права власності ОСОБА_4 .

Посилаючись на зазначене, позивачі просили визнати договір дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року дійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову у порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 від 25 жовтня 2007 року визнано недійсним, а, відтак, вимоги позивачів про визнання цього ж договору дарування дійсним є необґрунтованими. Також суд першої інстанції вказував на те, що зазначене судове рішення набрало законної сили 28 березня 2013 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року рішення Мелітопольського міськрайонного суд від 9 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові відмовлено.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, а саме суд першої інстанції розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження; скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову у позові.

Судове рішення також мотивоване тим, що житловий будинок на АДРЕСА_1 , який на праві власності належав ОСОБА_4 , 10 листопада 2006 року проданий ним ОСОБА_3 , а право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м, на якій розташований цей будинок, визнано за ОСОБА_3 рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року. Отже право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку припинено 10 листопада 2006 року і з цього часу її власником є ОСОБА_3 .

З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційні скарги, в яких просили рішення Мелітопольського міськрайонного суд від 9 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права.

Заявники зазначають, що суди попередніх інстанцій розглянули справу за їх відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим обмежили у можливості реалізувати процесуальні права і порушили принципи рівності сторін та змагальності. Не повідомлений про дату, час та місце судового засідання і приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубова А. О., що також є порушенням норм процесуального права.

Крім того, судом першої інстанції не вирішено їх заяви про відвід судді. На думку заявників, вказане призвело до неправильного вирішення справи, тому просили про задоволення їх касаційних скарг.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області матеріали цивільної справи № 320/4266/19.

Ухвалою цього ж суду від 4 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 22 червня 2000 року № 0564 ОСОБА_4 був власником земельної ділянки площею 0,1062 га на АДРЕСА_1 . На цій же земельній ділянці розташований житловий будинок, власником якого також був ОСОБА_4 .

У зв`язку з відчуженням частини вказаної земельної ділянки площею 461,92 кв.м, яка розташована за будинком на АДРЕСА_1 , до державного акта на право приватної власності на землю від 22 червня 2000 року № 0564 внесені зміни в частині площі та опису земельної ділянки; у власності ОСОБА_4 залишилась земельна ділянка площею 600,14 кв.м.

10 листопада 2006 року ОСОБА_4 з ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В., за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купила вказаний житловий будинок. Будь-яких правочинів щодо земельної ділянки, на якій знаходиться цей будинок, сторонами укладено не було.

25 жовтня 2007 року ОСОБА_4 за договором дарування земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Зубовою А. О. і зареєстрованим за № 4427, передав безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Спадкоємцем першої черги за законом після ОСОБА_4 є його дочка - ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку, звернувшись до нотаріальної контори з відповідною заявою, та його дружина - ОСОБА_2 , яка відмовилася від спадщини на користь дочки ОСОБА_1 .

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що до складу спадщини після ОСОБА_4 увійшли вклади в ПАТ «Ощадбанк» у м. Мелітополі Запорізької області.

Встановлено судами і те, що у провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебувала справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Н. В., Комунальне підприємство «Водоканал», Відкрите акціонерне товариство «Мелітопольгаз», приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Зубова А. О., про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку, встановлення постійного земельного сервітуту і стягнення судових витрат та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відкрите акціонерне товариство «Мелітопольгаз», Комунальне підприємство «Водоканал», приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Наталія Віталіївна, про стягнення коштів (справа № 2/421/2012).

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв.м, з моменту укладення договору купівлі-продажу - з 10 листопада 2006 року.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв.м. на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А.О. та зареєстрований за № 4427, укладений 25 жовтня 2007 року ОСОБА_4 і ОСОБА_1 .

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року набрало законної сили 28 березня 2013 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, яке набрало законної сили 28 березня 2013 року, визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв.м, з моменту укладення договору купівлі-продажу - з 10 листопада 2006 року.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень зазначає, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

В основі вказаного принципу лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність судових рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Таким чином, судові рішення, які набрали законної сили, не можуть бути поставлені під сумнів судом під час розгляду іншої справи.

Вказане відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», § 72; від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії», § 61).

Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами процедури, встановленої процесуальним законодавством. Спроби оскарження судового рішення, ухваленого в рамках певної справи, шляхом подання окремого позову є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Встановивши, що є судове рішення, яке набрало законної сили, яким вирішено питання щодо спірної земельної ділянки та оспорюваного позивачами договору дарування земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 3 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, підставами для відкриття касаційного провадження були доводи заявників про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, про розгляд справи за їх відсутності, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

Вказана підстава касаційного оскарження щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У статті 368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка-повідомлення повинна бути вручена завчасно.

Дана цивільна справа призначалася апеляційним судом до розгляду на 11 березня 2020 року.

Про дату, час і місце розгляду справи суд апеляційної інстанції повідомляв усіх учасників справи, в тому числі, позивачів, що підтверджується повістками-повідомленнями, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи.

Доводи заявників про порушення судом першої інстанції норм процесуального права також не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення суду першої інстанції скасовано судом апеляційної інстанції з ухваленням нового судового рішення, підстав для скасування якого не встановлено, а, відтак, підстав для перевірки додержання судом першої інстанції норм процесуального права у касаційного суду немає.

У касаційній скарзі містяться доводи про неналежне повідомлення приватного нотаріуса Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубової А. О. про дату, час і місце судового засідання, однак вказані доводи перевірці не підлягають, оскільки приватний нотаріус Мелітопольського округу Запорізької області Зубова А. О. до касаційного суду з відповідною касаційною скаргою не зверталась.

Разом з цим, необхідно зазначити, що приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубова А. О. - неналежний відповідач у справі, оскільки нотаріус може залучатися як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відхиляє касаційний суд і доводи заявників про невирішення заяви про відвід судді першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять заяви про відвід судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Урупи І. В.

Крім того, обставини подання такої заяви під час розгляду справи судом першої інстанції спростовуються змістом апеляційної скарги ОСОБА_2 , в якій остання зазначила, що вона була позбавлена можливості заявити відвід вказаній судді (а.с. 144). Верховний Суд враховує, що такі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене, на думку заявників, неповноважним складом суду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук