Історія справи

Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

місто Київ

справа № 2-2519/11

провадження № 61-9647св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (заявник), ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2015 року у складі судді Швець В. М. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2016 року у складі колегії суддів: Фальчука В. П., Таварткіладзе О. М., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, ОСОБА_5 22 березня 2011 року звернулися до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (далі - ВАТ «УКРГАЗБАНК»), у якому просили визнати недійсним кредитний договір від 29 січня 2008 року № 16-08/П-14 та договір іпотеки від 29 січня 2008 року.

В обґрунтування позову посилались на те, що 29 липня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ «УКРГАЗБАНК» укладений кредитний договір

№ 16-08/П-14 про надання позичальнику кредиту в сумі 41 915, 00 дол. США на строк з 29 січня 2008 року до 28 січня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором 29 січня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «УКРГАЗБАНК» укладений договір про передачу в іпотеку банку житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований у м. АДРЕСА_2, та земельної ділянки за цією ж адресою, які належать ОСОБА_3 на праві власності.

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «УКРГАЗБАНК»

(далі - ПАТ «УКРГАЗБАНК»), яке є правонаступником ВАТ «УКРГАЗБАНК», 24 червня 2011 року звернулося до суду із зустрічним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 368, 22 дол. США та 310, 25 грн пені за прострочення платежу, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмети іпотеки, які належать ОСОБА_3 на праві власності, посилаючись на те, що позичальник несвоєчасно сплачує платежі за кредитним договором, в результаті чого утворилася заборгованість, яка до теперішнього часу ним не погашена.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 липня 2012 року провадження у справі зупинене до прийняття правонаступниками спадщини після смерті ОСОБА_5, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1.

У березні 2014 року ОСОБА_3 змінила позовні вимоги, просила суд визнати кредитний договір, укладений між ОСОБА_5 та банком, припиненим у зв'язку зі смертю боржника ОСОБА_5; визнати договір іпотеки від 29 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та банком за зобов'язаннями ОСОБА_5, припиненим на підставі частини першої статті 523 ЦК України. В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилалась на те, що зобов'язання за кредитним договором припинилися, оскільки банк не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину у строк, передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України. Крім того, ОСОБА_3 зазначала, що відповідно до вимог частини першої статті 523 ЦК України іпотечний договір, укладений 29 січня 2008 року між нею та ВАТ «УКРГАЗБАНК», також необхідно визнати припиненим, оскільки вона, як іпотекодавець, не погоджується забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником за кредитним договором, яким є спадкоємець померлого за заповітом.

У березні 2014 року ПАТ «УКРГАЗБАНК» уточнило заявлені позовні вимоги та просило стягнути з ОСОБА_4 як спадкоємця ОСОБА_5 на користь банку у межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_5, заборгованість у розмірі 13 206, 48 дол. США та 10 198, 43 грн, також в рахунок погашення заборгованості померлого ОСОБА_5 за кредитним договором звернути стягнення на предмети іпотеки - житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, загальною площею 0, 0675 га, які розташовані у АДРЕСА_2, шляхом проведення прилюдних торгів, з початковою ціною предметів іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконання судового рішення згідно з чинним законодавством.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Визнано припиненим кредитний договір від 29 січня 2008 року № 16-08/П-14, укладений між ОСОБА_5 і ВАТ «УКРГАЗБАНК». Визнано припиненим договір іпотеки від 29 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ВАТ «УКРГАЗБАНК». У задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмети іпотеки відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ПАТ «УКРГАЗБАНК» як кредитор пропустило строк для звернення до спадкоємців з вимогами про сплату боргу. Докази на підтвердження того, що банк пред'являв свої вимоги до спадкоємців або направляв претензію до нотаріуса за місцем відкриття спадщини у строк, установлений статтею 1281 ЦК України, в матеріалах справи відсутні. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців, з огляду на що зобов'язання за кредитним договором є припиненим. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання припиненим договору іпотеки від 29 січня 2008 року, суд першої інстанції виходив із того, що майновий поручитель ОСОБА_3 не погодилася на заміну боржника у зобов'язанні, яке виникло на підставі кредитного договору, оскільки первісний боржник за цим договором ОСОБА_5 помер.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «УКРГАЗБАНК» про звернення стягнення на іпотечне майно - житловий будинок з надвірними спорудами та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 у м. Ізмаїлі Одеської області, які належать на праві власності ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що цей договір є припиненим у зв'язку з відмовою іпотекодавця ОСОБА_3 на заміну боржника у зобов'язанні, яке було забезпечене договором іпотеки. Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_4, суд виходив з того, що згідно з частиною другою статті 1281 ЦК України строк пред'явлення кредиторами спадкодавця своїх вимог до спадкоємців є преклюзивним строком, сплив якого припиняє існування права вимоги кредитора внаслідок нездійснення кредитором свого права.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2016 року апеляційну скаргу представника ПАТ «УКРГАЗБАНК» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2015 року відхилено, рішення залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду та зазначив, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що у разі смерті боржника за кредитним договором, за наявності спадкоємців, відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Оскільки ОСОБА_3 спадщину після смерті ОСОБА_5 не приймала у зв'язку із наявністю спадкоємців за заповітом, та не надала своєї згоди на забезпечення виконання зобов'язання за нового боржника за кредитним договором, суд першої інстанції правомірно визнав припиненим договір поруки, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «УКРГАЗБАНК». У зв'язку з припиненням договору поруки відсутні правові підстави для звернення стягнення на іпотечне майно, яке належить на праві власності ОСОБА_3

14 червня 2016 року ПАТ «УКРГАЗБАНК» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2016 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що банку стало відомо про смерть позичальника ОСОБА_5 з листа, що надійшов від ОСОБА_6 31 серпня 2012 року, з огляду на що, направивши вимогу спадкоємцям 07 лютого 2013 року, банком не було пропущено строки пред'явлення вимог. Заявник також зазначив, що стаття 523 ЦК України не підлягала застосуванню в частині вирішення позову про припинення іпотеки, оскільки спеціальними нормами законодавства, що регулюють питання підстав припинення іпотеки не передбачено такої підстави припинення іпотеки, як смерть боржника у зобов'язанні, забезпеченому іпотекою.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2016 року у справі відкрито касаційне провадження, ухвалою від 14 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 19 лютого 2018 року передано до Верховного Суду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України)) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо фактичних обставин.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 лютого 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ «УКРГАЗБАНК», правонаступником якого є ПАТ «УКРГАЗБАНК», укладений кредитний договір № 16-08/П про надання позичальнику кредиту в сумі 41 915, 00 дол. США на строк до 28 січня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором 29 січня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «УКРГАЗБАНК» укладений договір про передачу в іпотеку банку житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований в м. АДРЕСА_2 та земельної ділянки за цією ж адресою, які належать ОСОБА_3 на праві власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, провадження у справі було зупинене до залучення до участі у справі спадкоємців померлого. Установлено, що за життя ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповідав все своє майно, яке залишиться у нього після його смерті, своїй дочці - ОСОБА_4

ОСОБА_4 08 грудня 2012 року подала до Ізмаїльської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті батька.

Стосовно вимоги про визнання припиненим кредитного договору.

Відповідно до статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За правилом статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, про відкриття спадщини банку стало 09 липня 2012 року під час судового засідання у суді першої інстанції, у якому позивач ОСОБА_3 заявила клопотання про зупинення провадження по справі у зв'язку зі смертю ОСОБА_5

Згідно із актом судді про технічну неможливість здійснення звукозапису судового засідання у ньому були присутні представник позивача ОСОБА_7, представник ПАТ «УКРГАЗБАНК» Попас С. Д.

Таким чином, доводи заявника щодо того, що йому стало відомо про смерть позичальника ОСОБА_5 лише 31 серпня 2012 року з листа ОСОБА_6 і, направляючи вимогу до нотаріальної контори 07 лютого 2013 року, ним не був пропущений строк пред'явлення вимог до спадкоємців, спростовуються встановленими судами обставинами та наявними у матеріалах справи доказами.

Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Під час розгляду справи Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц про те, що сплив визначених у статті 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.

Взявши до уваги, що фактичні обставини справи, посилання та доводи заявника у цій справі є аналогічними до обставин у справі

№ 522/407/15-ц, Верховний Суд не встановив підстав відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про те, що пропуск ПАТ «УКРГАЗБАНК» визначених у статті 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями та прийняли законне рішення про визнання кредитного договору 29 січня 2008 року № 16-08/П-14 припиненим.

Стосовно вимоги про визнання припиненим іпотечного договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Такий же правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.

Отже, у справі, яка переглядається, установивши, що іпотекодавець ОСОБА_3 відмовилася відповідати за кредитними зобов'язаннями у зв'язку зі зміною боржника у цьому зобов'язанні, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання іпотечного договору припиненим.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для тверджень про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик