Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.11.2018 року у справі №750/2395/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 750/2395/17

провадження № 61-45949 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В.І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - адвокат МиланичАндрій Михайлович,

відповідач - ОСОБА_6,

представника відповідача - адвокат ПоліщукДмитро Володимирович,

третя особа - Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Чернігові ради,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Миланича Андрія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року в складі судді Рахманкулової І. П. та на постанову апеляційного суду Чернігівської області від 25 липня 2018 року в складі колегії суддів Мамонової О. Є., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Чернігові ради, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог мати зазначала, що дитина знаходиться на повному матеріальному утриманні в неї, а батько починаючи з червня 2013 року проживає окремо, спілкувався з сином декілька разів у телефонному режимі, бачився з дитиною лише одного разу та ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання ОСОБА_8.

Аліменти ОСОБА_4 на сина в розмірі, установленому рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2015 року, батько не сплачує, в зв'язку з чим станом на 28 лютого 2017 року утворилася заборгованість в розмірі 17 008 грн.

Уважає, що такі обставини є достатніми підставами для позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав відносно син ОСОБА_8.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалася в судах першої та апеляційної інстанцій неодноразово.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстнації виходив із того, що батько дитини проживає за межами України та є громадянином іншої держави, а тому фізично не може в повній мірі спілкуватися з сином безпосередньо, однак підтримує зв'язок із сином, спілкується з ним через засоби зв'язку, а сама по собі наявність заборгованості зі сплати аліментів на сина не може бути підставою для застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення відповідача батьківських прав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 25 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 жовтня 2018 року адвокат Миланич А. М. з пропуском строку на касаційне оскарження подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року залишено дану скаргу без руху для усунення недоліків, а саме для подачі доказів, які підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та доплати судового збору.

На виконання вимог указаної ухвали адвокат Миланич А. М. подав до Верховного Суду документ на підтвердження сплати судового збору, а також докази на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року поновлено адвокату Миланичу А. М. строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в даній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник позивача зазначає, що батько не сплачує матері аліменти на сина й не спілкується з ним і не піклується про його розвиток, а тому наявні підстави для позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_8.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року адвокат Поліщук Д. В., який діє в інтересах ОСОБА_6, подав до Верховного Суду відзив на дану касаційну скаргу, в якому зазначав, що суди з урахуванням найкращих інтересів дитини дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі, а тому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 23 грудня 2009 року до 12 травня 2015 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_8, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_1.

Із 2013 року син ОСОБА_8 разом з ОСОБА_4 проживає в Україні та навчається в Загальноосвітній спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів фізико-математичного профілю № 12 м. Чернігова.

ОСОБА_6 є громадянином Сполучених Штатів Америки та проживає в указаній країні разом з сином ОСОБА_1.

Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2015 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 червня 2015 й до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з довідкою Деснянського відділу ДВС м. Чернігів ГТУЮ в Чернігівській облості від 01 березня 2017 року № 48234996 заборгованість по аліментах станом на 12 лютого 2018 року скановить 29 353,18 грн.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Чернігові раді, затвердженого рішенням виконавчого комітету Деснянської районної в м. Чернігові ради від 24 квітня 2017 року № 72, комісія вважала доцільним позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_8 в зв'язку з несплатою заборгованості по аліментах.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 грудня 2017 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 квітня 2017 року про позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_8 скасовано за заявою ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Чернігові ради від 15 лютого 2018 року ОСОБА_6 було запропоновано сплатити заборгованість зі сплати аліментів на сина ОСОБА_8 та надати службі в справах дітей відповідну довідку та зазначено, що в разі сплати відповідної заборгованості виконавчий комітет Деснянської районної в м. Чернігові ради затвердить висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6, а в разі несплати такої заборгованості - висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові ради від 26 лютого 2018 року № 38, комісія вважала доцільним позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_8 в зв'язку з несплатою заборгованості по аліментах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікаваної Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками (частина друга статті 10 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Статтею 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. (стаття 153, частини перша-третя статті 157 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства».

Сімейним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини й протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням найкращих інтересів дитини, встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини спілкується й бажає продовжувати спілкуватися з сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі.

Не заслуговують на увагу посилання представника позивача в касаційній скарзі на те, що батько не спілкується з сином та не піклується про нього, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження зазначених обставин.

Доводи касаційної скарги не містять у собі посилань на обставини чи докази про те, що позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав стосовно сина відповідає якнайкращим інтересам дитини, а тому не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішеннь - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Миланича АндріяМихайловича, який діє в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 25 липня 2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат