Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.04.2019 року у справі №372/2067/17

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 372/2067/17

провадження № 61-32526св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,

учасники справи:

заявник - головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Телявський АнатолійМиколайович,

заінтересовані особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року в складі судді Потабенко Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області) Телявський А.М. звернулися до суду із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно.

Заява мотивована тим, що на примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області перебуває виконавчий лист № 2-532/10, виданий Обухівським районним судом Київської області 24 березня 2011 року, про солідарне стягнення з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 суми боргу за договором позики у загальному розмірі 3 476 132 грн та 1 822 грн судових витрат.

Постановою старшого державного виконавця Мельникова В. Б. від 01 квітня 2011 року відкрито виконавче провадження № 25761230 та накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_8

Вказував, що ОСОБА_8 фактично належить житловий будинок та земельна ділянка площею 0,081 га на АДРЕСА_1, проте він ухиляється від державної реєстрації цього майна з метою невиконання рішення суду.

На підставі викладеного головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Телявський А. М. просив звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,081 га та житловий будинок на АДРЕСА_1.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року заяву задоволено. Звернуто стягнення на земельну ділянку площею 0,081 га та житловий будинок на АДРЕСА_1.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що боржником у добровільному порядку вимоги стягувача не задоволені та державним виконавцем проведені всі можливі заходи по виконавчому провадженню, однак вони не призвели до задоволення вимог стягувача, що заподіює суттєву шкоду його охоронюваним правам та інтересам. Під час проведення виконавчих дій встановлено, що право власності боржника ОСОБА_8 на спірний будинок не зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_10 до ДВС ГТУЮ у Київській області, третя особа - ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна у виконавчому провадженні № 25761230.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд з власної ініціативи застосував реституцію є безпідставними, оскільки вимога державного виконавця заявлена з підстав, визначених статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», та в порядку статті 377 ЦПК України й оскаржувана ухвала не містить обов'язку сторони недійсного правочину повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до місцевого суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на час винесення державним виконавцем постанови про арешт майна (01 квітня 2011 року) будинок на АДРЕСА_1 належав ОСОБА_10, а рішення про визнання договору купівлі-продажу, на підставі якого остання набула право власності на цей будинок, було ухвалене лише 04 вересня 2013 року.

Постановляючи спірні ухвали місцевий та апеляційний суди не дослідили стан виконавчого провадження. Акт опису й арешту майна від 02 червня 2016 року не містить детального опису і арешту спірного домоволодіння, а також складений з порушенням вимог закону.

Матеріали виконавчого провадження не містять даних про здійснення державним виконавцем всіх можливих способів для з'ясування наявності в боржника достатніх коштів для погашення боргу.

Державна виконавча служба вичерпала передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи щодо виконання судового рішення і встановила, що за боржником не зареєстровано право власності на вищевказане домоволодіння, оскільки воно належить іншій особі.

В матеріалах справи і виконавчого провадження відсутня інформація, що підтверджує виникнення у боржника права власності на спірне нерухоме майно, яке фактично перебуває у користуванні ОСОБА_10

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

31 травня 2018 справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2011 року з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 стягнуто солідарно суму основного боргу в розмірі 1 746 800 грн та 1 729 332 грн відсотків за користування позикою, а всього - 3 476 132 грн.

Також вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1 700 грн судового збору.

На виконання цього рішення 24 березня 2011 року Обухівський районний суд Київської області видав виконавчий лист № 2-532/10, який стягувачем було пред'явлено до виконання до ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області.

Постановою старшого державного виконавця Мельникова В. Б. від 01 квітня 2011 року відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_8, в тому числі на земельну ділянку площею 0,081 га та житловий будинок на АДРЕСА_1.

Суди встановили, що земельна ділянка належала боржнику на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 086757, а житловий будинок - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29 січня 2005 року.

Разом з тим, між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 27 грудня 2010 року укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними побудовами по АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав 21 січня 2011 року Комунальним підприємством Київської обласної ради «Обухівське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано за ОСОБА_10 право власності на вказаний житловий будинок.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 листопада 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними побудовами від 27 грудня 2010 року.

Встановлено, що боржник відмовляється зареєструвати за собою право власності на спірне майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, тому власником спірного житлового будинку в указаних реєстрах значиться ОСОБА_10

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначено статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до частини п'ятої указаної норми, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно (частина четверта статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Як встановлено судами боржник є власником земельної ділянки та житлового будинку з надвірними побудовами на АДРЕСА_1, проте не реєструє указаний будинок в установленому законом порядку, тому виконавець звернувся до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Разом з тим, відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 липня 2017 року власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 є ОСОБА_8

Проте, земельна ділянка не може бути реалізована державним виконавцем, якщо на ній знаходиться нерухоме майно, яке не зареєстроване за боржником.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що боржником у добровільному порядку вимоги стягувача не задоволені та державним виконавцем проведені всі можливі заходи по виконавчому провадженню, однак вони не призвели до задоволення вимог стягувача, що заподіює суттєву шкоду його охоронюваним правам та інтересам. Під час проведення виконавчих дій встановлено, що право власності боржника ОСОБА_8 на спірний будинок не зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, тому державний виконавець обґрунтовано звернувся до суду.

Разом з тим, апеляційний суд правильно відхилив доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд з власної ініціативи застосував реституцію, оскільки вимога державного виконавця заявлена з підстав, визначених статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», та в порядку статті 377 ЦПК України й оскаржувана ухвала не містить обов'язку сторони недійсного правочину повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Посилання ОСОБА_8 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2015 року є необґрунтованими з огляду на те, що предметом того судового розгляду були саме дії державного реєстратора на нерухоме майно щодо прийняття рішення про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_10 на житловий будинок, а не законність набуття цією особою у власність вказаного будинку.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що на час винесення державним виконавцем постанови про арешт майна, будинок на АДРЕСА_1 належав ОСОБА_10, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними побудовами від 27 грудня 2010 року, на підставі якого ОСОБА_10 набула право власності на це майно, а силу вимог частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що місцевий та апеляційний суди не дослідили стан виконавчого провадження, акт опису й арешту майна від 02 червня 2016 року не містить детального опису і арешту спірного домоволодіння, а також складений з порушенням вимог закону, оскільки такі доводи спростовані забраними у справі доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка. При цьому державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвали - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С.Висоцька

В.В. Пророк