Історія справи

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 348/2282/17

провадження № 61-4055св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Служба у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі судді Флоряк Д. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації та просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно його малолітніх дітей: дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому народилися діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Зазначала, що з 2009 року батько дітей стосунків з ними не підтримує, не цікавиться їх фізичним та духовним розвитком, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню, додаткових коштів на утримання дітей окрім аліментів не надає.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів умисного ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов'язків без поважних причин, тому відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, для позбавлення його батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали належної правової оцінки доказам, які свідчать про ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2010 року.

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дочка ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 року - дочка ОСОБА_7

Після припинення стосунків та сумісного проживання сторін, їх малолітні діти залишилася проживати разом із матір'ю.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2010 року зі ОСОБА_5 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_8 на утримання дочок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в розмірі 1/3 частини усіх видів його доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до висновку Надвірнянської районної державної адміністрації від 23 жовтня 2017 року, державна адміністрація з урахуванням висновків комісії з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування Надвірнянської районної державної адміністрації вважає за доцільне позбавити ОСОБА_5 батьківських прав.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_4 вказувала на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки останній не виконує своїх обов'язків щодо виховання дітей, не спілкується з ними, не цікавиться їх життям. Вказувала, що після розірвання шлюбу зі ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9, який надає допомогу у вихованні та матеріальному забезпеченні дочок ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які називають його батьком.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 посилався на те, що окреме проживання і певні перешкоди з боку позивачки щодо спілкування з дітьми позбавляють його можливості у повній мірі виконувати свої батьківські обов'язки, проте він матеріально їх утримує та хоче брати участь у їх вихованні.

Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дочок і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, а також те, що батько дитини виявляє намір спілкуватись з ними, сплачує аліменти на їх утримання, проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, стосуються переоцінки доказів, зокрема, характеристик зі школи, в якій навчаються діти, акту обстеження житлово-побутових умов, довідок із закладів охорони здоров'я, та зводяться до незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, вказаним доводам і відповідним доказам була надана відповідна правова оцінка судами попередніх інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2019 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат