Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №2-1500/11

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1500/11

провадження № 61-3457 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С.Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.

від 16 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2011 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позов мотивовано тим, що 12 вересня 2007 року між ним та ОСОБА_4 були укладені два кредитні договори за № № 003-2902/756-0142,

003-2902/756-0143 (з подальшими внесеннями змін до них), відповідно до яких позичальник отримала кредит на загальну суму 692 тис. швейцарських франків із сплатою 11,45 % річних із кінцевим строком повернення

10 березня 2028 року. Цього ж числа між банком та ОСОБА_5 були укладені договори поруки за №№ 003-2902/756-0142-Р, 003-2902/756-0143-Р (з подальшими внесеннями змін до них), відповідно до умов яких останній поручився солідарно відповідати з позичальником за невиконання

або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань за вказаними кредитними договорами. Оскільки ОСОБА_4 у порушення укладених з банком кредитних договорів належним чином не виконує своїх зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за

користування ними, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів

829 142,16 швейцарських франків.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва у складі судді

Неганової Н. В. від 24 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року, позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитними договорами на загальну суму 829 142,16 швейцарських франків, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 24 липня 2015 року 19 086 852 грн 52 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позову до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитними договорами відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 порушила взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами, у зв'язку з чим вимога банку про дострокове повернення кредиту, процентів за кредитом, стягнення штрафних санкцій є обґрунтованою. Оскільки рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року договір поруки № 003-2902/756-0143-Р визнано припиненим з 7 грудня 2007 року, а договір поруки № 003-2902/756-0142-Р є припиненим на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, то відсутні підстави для стягнення вказаної заборгованості із поручителя.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 1 червня 2016 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» про стягнення із ОСОБА_5 як поручителя заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2007 року

№ 003-2902/756-0142 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині судові рішення залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 липня 2015 року в частині вирішення позову щодо ОСОБА_5 скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором № 003-2902/756-0142 у розмірі 395 869,74 швейцарських франків.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з моменту настання строку виконання основного зобов'язання річний строк звернення банку із вимогою до поручителя, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України, не сплив, тому ОСОБА_5 як поручитель за кредитним договором № 003-2902/756-0142 має відповідати у солідарному порядку з позичальником ОСОБА_4

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк, пред'явивши 14 березня

2010 року вимогу про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 003-2902/756-0142, повинен був протягом шестимісячного строку звернутися із вимогою до поручителя, проте позивач звернувся до суду із позовом лише 11 січня 2011 року, тобто із пропуском строку цього строку, а тому порука є припиненою.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 12 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 003-2902/756-0142, згідно з умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику на споживчі потреби грошові кошти в сумі 337 тис. швейцарських франків, що еквівалентно 1 434 447 грн 58 коп., а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 9,45 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені вказаним договором.

10 травня 2009 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладена додаткова угода № б/н до кредитного договору № 003-2902/756-0142, якою внесено зміни до кредитного договору, в тому числі визначений порядок сплати процентів, а також зазначено новий розмір підвищеної процентної ставки за користування коштами понад встановлений строк (або термін погашення).

3 червня 2009 року між позивачем та ОСОБА_4 укладена додаткова угода № б/н до кредитного договору № 003-2902/756-0142, якою текст договору викладено в новій редакції, відповідно до якого кредитор надав позичальнику грошові кошти у розмірі 337 тис. швейцарських франків зі сплатою 5,88% річних із кінцевим строком повернення кредиту

10 вересня 2037 року.

12 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_5 був укладений договір поруки № 003-2902/756-0142-Р, відповідно до якого останній зобов'язався перед банком відповідати за невиконання

ОСОБА_4 усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору

від 12 вересня 2007 року № 003-2902/756-0142, в повному обсязі як таких, що існують у теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

3 червня 2009 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_5 укладена додаткова угода до договору поруки № 003-2902/756-0142-Р.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з вимогами частини першої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитом як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не вказано договором поруки.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

За змістом положень частини четвертої статті 559 ЦК України для припинення поруки має настати декілька умов: настання строку, визначеного у договорі поруки, або настання строку виконання основного зобов'язання; непред'явлення вимог до поручителя протягом шести місяців з дня настання такого строку. При цьому строк настання виконання основного зобов'язання може настати у строк, визначений договором або законом.

Договором поруки від 12 вересня 2007 року № 003-2902/756-0142, укладеним між банком та ОСОБА_5 не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

12 березня 2010 року позивачем направлено ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором № 003-2902/756-0142, при цьому як боржника, так і поручителя було попереджено про дострокове повернення кредитних коштів, а саме протягом тридцяти днів після отримання вимоги.

Вимога банку позичальником та поручителем була отримана 15 квітня

2010 року, що підтверджується матеріалами справи, а отже, термін повернення кредиту настав 16 травня 2010 року.

Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й міг пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, тобто з 16 травня 2010 року, проте із позовом до суду банк звернувся лише у січні 2011 року, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, а тому зобов'язання ОСОБА_5за договором поруки

від 12 вересня 2007 року № 003-2902/756-0142 припинилися.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі

№ 6-1077цс15.

Зазначені обставини та вимоги закону суд апеляційної інстанції належним чином не врахував, вказуючи на те, що банк мав право пред'явити вимогу до поручителя протягом одного року від дня настання виконання основного зобов'язання не звернув уваги на те, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України річний строк пред'явлення вимоги до поручителя застосовується у випадку, якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги та обраховується не від дня настання виконання основного зобов'язання, а від дня укладення договору поруки.

Ураховуючи те, що строк основного зобов'язання встановлений додатковою угодою від 3 червня 2009 року, укладеною між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4, відповідно до якої кінцевим строком повернення кредиту є 10 вересня 2037 року, суд апеляційної інстанції допустив помилку в застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України, помилково вважав строк виконання зобов'язання 10 вересня 2037 року, не звернув уваги на те, що у зв'язку з вимогою банку про дострокове виконання зобов'язань, строк його виконання змінився на 16 травня 2010 року, дійшов помилкового висновку про те, що порука ОСОБА_5 не припинилась.

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року було скасовано ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня

2016 року лише в частині стягнення заборгованості із поручителя, із залишенням без змін судових рішень в частині стягнення з позичальника ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції помилково повторно переглянув у апеляційному порядку позов банку до ОСОБА_4 і стягнув заборгованість також із позичальника.

Тобто судові рішення про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами є чинними, а тому повторно стягуючи із неї заборгованість за кредитним договором суд порушив статтю 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з позичальника на користь банку заборгованості за кредитним договором № 003-2902/756-0142 у розмірі 395 869,74 швейцарських франківслід скасувати.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» про стягнення з ОСОБА_5 як поручителя заборгованості за кредитним договором від 12 вересня

2007 року № 003-2902/756-0142 підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк».

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті

416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову до нього, то сплачений ним судовий збір у розмірі 2 040 грн за подання касаційної скарги слід стягнути з

ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_5

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року в частині солідарного стягнення із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором

№ 003-2902/756-0142 у розмірі 395 869,74 швейцарських франківскасувати.

У частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2007 року

№ 003-2902/756-0142 у розмірі 395 869,74 швейцарських франківухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2007 року

№ 003-2902/756-0142 у розмірі 395 869,74 швейцарських франків.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_5 2 040 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк