Ухвала КЦС ВП від 26.11.2019 року у справі №629/795/19

Друк

Пошук

458

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 629/795/19

провадження № 61-20772св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Лозівська місцева прокуратура Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лозівського міськрайонного суду Харківської області про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на відшкодування моральної шкоди 268 148 грн 90 коп.

Позовна заява мотивована тим, що 15 грудня 2004 року прокуратура міста Харкова порушила кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем та навмисного ухилення від сплати податків посадовими особами Приватного підприємства (далі - ПП) «СМПТ», за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України.

Вказував, що 28 грудня 2004 року йому було пред`явлено обвинувачення за фактом несплати податків посадовими особами ПП «СМПТ», за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України.

09 січня 2007 року Орджонікідзевським районним судом міста Харкова постановлено вирок, який залишений без змін Апеляційним судом Харківської області від 05 травня 2010 рок, згідно з яким він був виправданий в скоєнні вказаного злочину за відсутністю в його діях складу злочину.

Зазначав, що кримінальне провадження відносно нього остаточно закрите 05 травня 2010 року.

Посилаючись на те, що йому спричинено моральні страждання, ОСОБА_1 просив суд стягнути з державного бюджету України на його користь 268 148, 90 гривень, як компенсацію моральної шкоди, спричиненої протиправними діями органів досудового розслідування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 квітня 2019 року у складі судді Каращука Т. О. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену незаконними діями органами досудового розслідування, прокуратури та суду, в розмірі 268 148 (двісті шістдесят вісім тисяч сто сорок вісім) грн 90 коп.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06 травня 2019 року у складі судді Каращука Т. О.заяву Державної казначейської служби України про перегляд заочного рішення від 02 квітня 2019 року у справі № 629/795/19 задоволено.

Заочне рішення від 02 квітня 2019 року у цивільній справі №629/795/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду скасовано .

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2019 року у складі судді Каращука Т. О. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивача незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності з 28 грудня 2004 року до 05 травня 2010 року, відтак, є підстави для стягнення на його користь компенсацію моральної шкоди за 64 місяці та 8 днів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційні скарги Лозівської місцевої прокуратури Харківської області та Державної казначейської служби України задоволено.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки районного суду про те, що Державна казаначейська служба України є належним відповідачем у справі та несе відповідальність за неправомірні дії чи бездіяльність інших установ, підприємств або державних органів є неправильними.

Апеляційний суд вказав, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

При цьому суд послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 26 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням положень статті 382 ЦПК України.

Зазначає, що оскаржувана постанова містить посилання на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, яка стосується інших правовідносин.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 грудня 2004 року прокуратура міста Харкова порушила кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем та навмисного ухилення від сплати податків посадовими особами ПП «СМПТ», за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України, що підтверджується копією обвинувального висновку від 31 січня 2005 року (а. с. 14).

28 грудня 2004 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення по факту несплати податків посадовими особами ПП «СМПТ», за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України.

09 січня 2007 року Орджонікідзевський районний суд міста Харкова постановив вирок, відповідно до якого ОСОБА_1 був виправданий в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України за відсутністю в його діях складу злочину (а. с. 6-10).

23 квітня 2008 року Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення.

01 грудня 2009 року Верховний Суд України скасував ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 квітня 2008 року, справу передав на новий апеляційний розгляд (а. с. 34-36).

05 травня 2010 року Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 09 січня 2007 року без задоволення (а. с. 11-13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правовою підставою для вирішення позову є частина перша статті 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 вважав спричинення йому протиправними діями органів досудового розслідування моральних страждань, у зв`язку із чим просив суд стягнути з державного бюджету України на його користь 268 148, 90 гривень. При цьому відповідачем у справі зазначив Державну казначейську службу України.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, районний суд вважав, що позивачем надано докази його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у період з 28 грудня 2004 року до 05 травня 2010 року.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при ухваленні рішення у справі районним судом допущено порушення процесуальних норм, оскільки рішення ухвалене щодо неналежного відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої й апеляційної інстанцій).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19). Зокрема, у пункті 44 вказаної постанови зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Посилання касаційної скарги на відповідні судові рішення Великої Палати Верховного Суду є безпідставними, оскільки вони стосуються інших фактичних обставин, а саме доведення розміру моральної шкоди, а також порядку повідомлення виправданої особи про відновлення її прав. При цьому заперечення в якості відповідача Державної казначейської служби України і не заперечення органу (органів), чиїми діями завдано шкоди постраждалій особі, перешкоджає суду встановити дійсні обставини справи, визначити причини й підстави вчинення неправомірних дій щодо виправданої особи, незалежно від того, що шкода відшкодовується без доведення вини, та це впливає на розмір шкоди. А такі доводи можуть подати саме ці органи, а не Державна казначейська служба України, яка участь у кримінальному провадженні не брала.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовим рішенням.

Зазначене не позбавляє права позивача пред`явити позов до належних відповідачів на загальних підставах.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,