Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.05.2018 року у справі №425/1801/17

Постанова

Іменем України

11 березня 2019 року

м. Київ

справа № 425/1801/17

провадження № 61-23734св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЧервинськоїМ. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - державний заклад «Луганський державний медичний університет»,

представник відповідача - Шпілєвий СергійЕдуардович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного закладу «Луганський державний медичний університет» на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області у складі судді Романовського Є. О. від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Луганської області у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Дронської І. О., Яресько А. В. від 02 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до державного закладу «Луганський державний медичний університет» (далі - ДЗ «Луганський державний медичний університет») про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 грудня 2014 року вона працювала у ДЗ «Луганський державний медичний університет» на посаді бухгалтера І категорії бухгалтерської служби. З 27 квітня 2017 року вона проходить службу у Збройних Силах України на підставі контракту, про що повідомила відповідача. Однак, наказом ректора Іоффе І. В. від 10 травня 2017 року № 131/к її звільнено із займаної посади у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, про що вона дізналася 21 червня 2017 року з листа відповідача та того ж дня в адміністрації учбового закладу отримала трудову книжку та копію вказаного наказу про звільнення.

Позивач вважає звільнення з роботи незаконним, оскільки згідно зі статтею 119 КЗпП України під час проходження військової служби, в тому числі за контрактом, за нею має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток.

Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просить поновити їй строк звернення до суду для захисту порушених прав, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачем порушено порядок та процесуальний строк вручення їй трудової книжки та наказу про звільнення, а також згідно зі статтею 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється, якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на військовий стан; визнати незаконним та недійсним наказ ректора ДЗ «Луганський державний медичний університет» Іоффе І. В. від 10 травня 2017 року № 131/к про звільнення її з посади бухгалтера І категорії бухгалтерської служби ДЗ «Луганський державний медичний університет»; поновити її на вказаній посаді, а оскільки вона виконує громадський обов'язок, зберегти за нею вказане робоче місце на час виконання громадського обов'язку; зобов'язати ДЗ «Луганський державний медичний університет» виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 листопада 2017 року поновлено ОСОБА_4 строк звернення до суду за захистом свого порушеного права. Позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ректора ДЗ «Луганський державний медичний університет» від 10 травня 2017 року № 131/к про звільнення ОСОБА_4 з посади бухгалтера І категорії бухгалтерської служби ДЗ «Луганський державний медичний університет» у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді бухгалтера І категорії бухгалтерської служби ДЗ «Луганський державний медичний університет» з 10 травня 2017 року та збережено за нею вказане робоче місце на час виконання громадського обов'язку.

Стягнуто з ДЗ «Луганський державний медичний університет» на користь ОСОБА_4 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 29 071,90 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою для захисту порушених цивільних прав, місцевий суд зазначив, що з 27 квітня 2017 року і на момент звернення до суду з даним позовом остання продовжувала проходження військової служби у Збройних Силах України, що зупиняє перебіг строку позовної давності та є обгрунтовною підставою для поновлення такого строку.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача із займаної посади було проведено відповідачем з порушенням гарантій, передбачених статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та статті 119 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України позивач, яка виконує свій громадський обов'язок по захисту Вітчизни, підлягає поновленню на роботі зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Луганської області від 02 березня 2018 року апеляційну скаргу ДЗ «Луганський державний медичний університет» залишено без задоволення, рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ДЗ «Луганський державний медичний університет» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 425/1801/17 з Рубіжанського міського суду Луганської області.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили в повному обсязі всі обставини, які підтверджують законність звільнення позивача з посади; не врахували, що на момент укладення контракту позивачем на проходження служби у Збройних Силах України (з 27 квітня 2017 року) в Україні мобілізація не проводилася, особливий стан не був запроваджений, як і не був оголошений воєнний стан, тому на позивача не поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України. Крім того, наведені позивачем підстави пропуску строку на звернення до суду (перебування у Збройних Силах України) не є достатніми для поновлення їй строку звернення до суду з позовом, а заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є обґрунтованим.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_4 з 01 грудня 2014 року займала посаду бухгалтера І категорії бухгалтерської служби в ДЗ «Луганський державний медичний університет».

27 квітня 2017 року ОСОБА_4 добровільно взяла на себе обов'язок проходити військову службу у Збройних Силах України і підписала контракт з Міністерством оборони України: військовою частиною А 3211 про проходження громадянкою України військової служби у Збройних Силах України протягом строку контракту (три роки), а в разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту.

Наказом ректора ДЗ «Луганський державний медичний університет» Іоффе І. В. від 10 травня 2017 року № 131/к її звільнено із займаної посади у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України

19 червня 2017 року ОСОБА_4 отримала трудову книжку.

Відповідно до довідки від 29 серпня 2017 року № 03/140 керівника військової частини А3488 ОСОБА_4 з 04 червня 2017 року та по теперішній час знаходиться в антитерористичній операції (бойових діях) у Луганській та Донецькій областях.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17 березня 2014 року був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Суд установив, що позивач 27 квітня 2017 року уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки.

На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, правильно виходили із того, що позивач уклала контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Разом із тим, встановивши, що позивач з 27 квітня 2017 року і на момент звернення до суду з вказаним позовом продовжує проходження військової служби у Збройних Силах України, суд обгрунтовано поновив їй строк на звернення до суду.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2018 року було зупинено виконання рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 листопада 2017 року в частині, що не підлягає негайному виконанню, до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного закладу «Луганський державний медичний університет» залишити без задоволення.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Луганської області від 02 березня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 листопада 2017 року в частині, що не підлягає негайному виконанню.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило