Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.07.2019 року у справі №826/14406/18
Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №826/14406/18
Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №826/14406/18

Постанова

Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 826/14406/18

провадження № 61-7438св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Департамент містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Слов`янський дім ФПУ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазаренко Ельвіри Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 рокуу складі колегії суддів:

Мережко М. В., Ігнатченко Н. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Слов`янський дім ФПУ» (далі - ТОВ «Слов`янський дім ФПУ»), в якому просив скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , видані Департаментом містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26 травня 2017 року за № 830/17/012/009-17.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:109:0177, за адресою: АДРЕСА_1 , та будинку, який на ній розташований.

19 березня 2018 року він дізнався, що 26 травня 2017 року відповідач видав (зареєстрував) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , які порушують його права, оскільки:

- земельна ділянка по АДРЕСА_2 віднесена до території громадських будівель та споруд з відповідним функціональним призначенням для містобудівних потреб, а тому не дозволяється розміщення житлової забудови, у тому числі багатофункціональних комплексів із житловими приміщення (будинками);

- вказаним будівництвом створюється загроза пошкодження або руйнування майна позивача, оскільки земельні ділянки по АДРЕСА_3 розташовані в зсувонебезпечній зоні м. Києва;

- вказане рішення суперечить ДБН 360-92*, воно призведене до порушення норм щодо щільності населення, санітарних відступів між будівлями, норм щодо збереження зелених зон;

- земельна ділянка позивача внаслідок будівництва може опинитись в тіні майбутньої забудови.

Посилаючись на вищевказане та вважаючи, що рішенням відповідача порушується його право на мирне володіння та користування майнам, оскільки створюється небезпека (загроза) пошкодження або руйнування майна та створюються обставини для обмеження його прав щодо експлуатації та обслуговування житлового будинку, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня

2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, адміністративні суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що конкретизація намірів забудовника, дозвіл на реалізацію цих намірів, та, відповідно, виконання оскаржуваних містобудівних умов та обмежень відбувається на етапі проектування та отримання дозволу на будівництво, у зв`язку з чим на цьому етапі самі по собі містобудівні умови та обмеження, видані третій особі, не порушують прав позивача та вимог чинного законодавства України, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, апеляційний суд зазначав, що містобудівні умови та обмеження за своєю юридичною суттю є актами індивідуальної дії та направлені на врегулювання правовідносин, зокрема в даному випадку, між третьою особою та спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури згідно з нормами Закону. Тобто вказані містобудівні умови та обмеження не встановлюють для позивача будь-яких прав та обов`язків, а тому відповідно не можуть безпосередньо порушувати законні права та/або інтереси позивача.

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі скасовано і закрито провадження по справі.

Закриваючи провадження по справі, Верховний Суд виходив з того, що спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою будівельних робіт, які, на думку позивача, порушують його права, як власника сусідньої земельної ділянки та розташованого на ній будинку, а тому у позивача виникла необхідність захисту його цивільних прав.

Отже, вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт.

Враховуючи правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 815/1568/16,

від 05 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18 та у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 809/78/16, а також суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди помилково розглянули дану справу в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року справу №826/14406/18 передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не доведено порушення його прав на теперішній час оскаржуваними містобудівними умовами та обмеженнями, оскільки вони не встановлюють для нього будь-яких прав та обов`язків, а тому відповідно не можуть безпосередньо порушувати його законні права та/або інтереси.

При цьому, вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт. Однак, на теперішній час законність проведення третьою особою будівельних робіт не оспорюється.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лазаренко Е. О. на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лазаренко Е. О., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована невідповідністю висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, а саме: суди дійшли хибного висновку, що містобудівні умови та обмеження видавались під реконструкцію будівель та споруд під багатофункціональний комплекс, а не фактичну житлову забудову і відповідали функціоналу земельної ділянки.

Так, за низкою ознак на спірній земельній ділянці розпочато будівництво висотного житлового будинку у складі комплексу, що налічує 10 будинків, проте відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року за функціональним призначенням зазначена земельна ділянка належить до території громадських будівель та споруд.

Також зазначав, що реалізація оспорюваного рішення безпосередньо впливає на права позивача, оскільки містобудівні умови та обмеження фактично визначають вимоги та характеристики майбутнього об`єкту будівництва, які не відповідають чинному законодавству України, містобудівній документації м. Києва та державним будівельним нормам, чим спричинили порушення законних прав та інтересів позивача.

Вказував, що суди попередніх інстанцій проігнорували обставини знаходження ділянки по АДРЕСА_1 в межах Центрального історичного ареалу, в зоні охоронюваного ландшафту, що унеможливлює здійснення житлової забудови на ній.

Позивач вважав, що оскаржувані судові рішення були винесені з порушенням норм процесуального права, за відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України в частині реальної можливості власника суміжної земельної ділянки, на якій розташоване його майно, реалізувати своє право, визначене процесуальним законодавством, та оскаржити в судовому порядку рішення органу містобудування та архітектури щодо видачі іншому суб`єкту господарювання містобудівних умов та обмежень на забудову сусідньої (суміжної) земельної ділянки, що несе загрозу знищення майна позивача, та яке здійснюється з грубим порушенням як правил добросусідства, так і містобудівного законодавства в цілому, та відновити у такий спосіб свої порушені майнові права та охоронювані законом інтереси.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ТОВ «Слов`янський дім ФПУ» - адвоката Багатченка Ю. В. на касаційну скаргу, в якому останній просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що містобудівні умови та обмеження призначені виключно для встановлення вимог, які мають бути враховані при подальшому проектуванні об`єктів містобудування. Враховуючи, що позивач пов`язує порушення своїх прав як власника сусідньої земельної ділянки та розташованого на ній будинку з проведенням будівельних робіт, тому і відповідний захист його порушених прав є співрозмірним з оспоренням саме законності проведення будівельних робіт.

Також у вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначав, що оскаржувані містобудівні умови та обмеження містять всі необхідні дані, визначені чинним законодавством в сфері регулювання містобудівної діяльності, а тому не можуть бути скасовані. Вважав, що позов є безпідставним та необґрунтованим, а рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм чинного законодавства у сфері регулювання містобудівної діяльності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:109:0177, та житлового будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ТОВ «Слов`янський дім ФПУ» звернулося до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) через Центр надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про надання містобудівних умов та обмежень

від 18 травня 2017 року, до якої були додані: договір оренди земельної ділянки; копії правовстановлюючих документів на нерухоме майно; копія статуту; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки; викопіювання з топографо-геодезичного плану МІ:2000; черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єктами будівництва.

На підставі зазначеної заяви ТОВ «Слов`янський дім ФПУ» та інвестору - ТОВ «БК Девелопмент» відповідачем були видані містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 для реконструкції будівель та споруд під багатофункціональний комплекс від 26 травня 2017 року № 830/17/012/009-17.

Зазначені містобудівні умови містять два розділи, один з яких - «Загальні дані», який включає в себе опис об`єкта та основні техніко-економічні показники об`єкту будівництва. Другий розділ - «Містобудівні умови та обмеження» передбачають встановлені для ТОВ «Слов`янський дім ФПУ» обмеження, які мають бути враховані при проектуванні будівництва третьою особою.

З Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, вбачається, що земельна ділянка, щодо якої видано оспорювані умови, за функціональним призначенням належить до території громадської забудови, що підтверджується Фрагментом схеми функціонального зонування території за чинною містобудівною документацією.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.

Частиною п`ятою статті 26 вказаного Закону встановлено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до частин першої, третьої - п`ятої, сьомої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови;

3) завдання на проектування.

Процедуру надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст визначає Порядок № 109.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 109 містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з пунктом 2.4 Порядку № 109 розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Відмова у видачі містобудівних умов та обмежень або внесення змін до них з відповідним обґрунтуванням надається уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, визначений пунктом 2.1 цього розділу.

Отже, на підставі наведених вище положень частини п`ятої статті 29 вказаного Закону та пункту 2.4 Порядку № 109 єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Водночас у разі відсутності невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні у спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури виникає обов`язок видати заявнику містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 522/6069/14-а (провадження

№ 11-1362апп18).

Отже, фактично єдиною законодавчою підставою для скасування містобудівних умов та обмежень у вказаний період часу слід вважати невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Зазначений висновок також викладений у постанові Верховного Суду

від 04 лютого 2020 року у справі №826/9713/18 (адміністративні провадження №№К/9901/11161/19, К/9901/12170/19, К/9901/12673/19, К/9901/18342/19, К/9901/18392/19, К/9901/18620/19).

Судами попередніх інстанцій з Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, встановлено, що земельна ділянка, щодо якої видано оспорювані умови, за функціональним призначенням належить до території громадської забудови, що підтверджується Фрагментом схеми функціонального зонування території за чинною містобудівною документацією.

Додатком А ДБН В.2.2-9-99 «Громадські будинки та споруди» визначено, що громадські будинки і споруди - загальна назва будинків і приміщень, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій тощо, які надають послуги (обслуговують фізичних осіб (населення) або юридичних осіб (громаду та державу).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 ДБІІ 360-92* «Планування і забудова міських і сільських поселень» 2.1 Територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в тому числі зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну. До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньоселищна, вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об`єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

Згідно з пунктом 1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг) ДСТУ-Н» вид використання території - використання та забудова території, що поєднуються за подібністю відповідних ознак. Розрізняються переважний, супутній та допустимий вид використання.

Дозволений (переважний та супутній) вид використання території використання, яке відповідає переліку переважних та супутніх видів використання та містобудівної документації. Супутній вид використання території (земельної ділянки) - вид використання, який є дозволенним та необхідним для забезпечення функціонування переважного виду використання земельної ділянки, (який не потребує спеціального погодження).

Конкретизація намірів забудовника, дозвіл на реалізацію цих намірів, та, відповідно, виконання оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, відбувається на етапі проектування та отримання дозволу на будівництво.

Характеристика об`єкта будівництва визначається не містобудівними умовами та обмеженнями, а подальшою проектною документацією.

Зазначений висновок також викладений у постанові Верховного Суду

від 04 лютого 2020 року у справі №826/9713/18 (адміністративні провадження №№К/9901/11161/19, К/9901/12170/19, К/9901/12673/19, К/9901/18342/19, К/9901/18392/19, К/9901/18620/19).

З огляду на вказане вище у сукупності, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв в межах своєї компетенції та у відповідності до вимог законодавства, оскільки наміри забудови земельної ділянки, а саме: реконструкція будівель та споруд під багатофункціональний комплекс, відповідали цільовому призначенню земельної ділянки, яка відноситься до категорії земель громадської забудови.

Судами також враховано, що спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою будівельних робіт, які, на думку позивача, порушують його права, як власника сусідньої земельної ділянки та розташованого на ній будинку.

Між тим, позивачем не доведено порушення його прав на теперішній час оскаржуваними містобудівними умовами та обмеженнями, оскільки вони не встановлюють для позивача будь-яких прав та обов`язків, а тому відповідно не можуть безпосередньо порушувати його законні права та/або інтереси.

В рамках розгляду цієї справи позивачем законність проведення третьою особою будівельних робіт не оспорюється.

Разом із тим також існує презумпція відносин добросусідства й обов`язку дотримуватися правил добросусідства, які не потребують державної реєстрації, а є обопільним обов`язком власників та землекористувачів вибирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

При цьому посилання позивача на загрозу пошкодження або руйнування його майна, а також те, що його земельна ділянка внаслідок будівництва може опинитись в тіні майбутньої забудови не можуть сприйматися за належне, бо є надто передчасними за умови відсутності на час розгляду справи зведеної будівлі третьої особи.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №826/9713/18, що також спростовує доводи позивача про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями, що не може бути підставою для їх скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазаренко Ельвіри Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 серпня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта