Постанова

Іменем України

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 444/526/18

провадження № 61-7126св22

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Львівській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа - Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Львівській області, про визнання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа - Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Львівській області, про визнання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що нещодавно зі слів відповідача ОСОБА_6 дізнався про те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку ОСОБА_7 , біологічним батьком якої, можливо, є він.

Насправді позивач більш ніж впевнений, що ОСОБА_7 саме його донька, оскільки у період із 2013 року до жовтня 2015 року він зустрічався із відповідачем ОСОБА_6 та мав з нею статеві стосунки, які тривали 2 роки.

Йому стало відомо, що обманним шляхом ОСОБА_3 та його дружина, а також за допомогою знайомства (за родинними лініями) та спільною змовою лікарів змусили записати батька дитини у свідоцтві про народження ОСОБА_3 , який абсолютно є чужою людиною для дитини.

Зазначає, що відповідач ОСОБА_6 через свій важкий післяродовий стан погодилася на допомогу, яку запропонував ОСОБА_3 .

Стверджує, що відповідач ОСОБА_6 підтверджує батьківство ОСОБА_1 та запевняє, що саме він є батьком дитини.

ОСОБА_3 заперечує його батьківство, не надає можливості встановити батьківство та бачитись із донькою.

У зв'язку з викладеним просив позов задовольнити та визнати його батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якої є ОСОБА_6 .

Зобов`язано Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виключити відомості з актового запису про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме запис про батька дитини - ОСОБА_3 .

Зобов`язано Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) внести відомості до актового запису про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: запис про батька дитини - ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із вимог статті 109 ЦПК України, якою передбачено, що уразі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 .

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року скасовано.

Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують визнання ним батьківства, зокрема, що до народження дитини вони з відповідачем (матір`ю дитини) проживали разом, вели спільне господарство, що на цей час він вживає заходів для побачень з дитиною, цікавиться її життям, забезпечує її матеріально.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову суду апеляційної інстанції, у яких просять скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржники посилаються на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Звертаючись до Верховного Суду із касаційними скаргами, які є ідентичними за своїм змістом, ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 вказували на те, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що ухилення від експертизи не може бути єдиною підставою для задоволення позову без урахування інших обставин, що мають значення для цієї справи, оскільки беззаперечним фактом є те, що відповідач ОСОБА_3 свідомо, умисно або зривав проведення експертизи, або не з`являвся на проведення експертизи, тобто вчиняв умисні дії, які перешкоджали у проведенні експертизи та надання експертом відповідного висновку експерта.

Зазначали, що висновок судово-медичної експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства, а відповідач ОСОБА_3 ухилявся від проведення експертизи, тому суд апеляційної інстанції не правильно застосував частину першу статті 109 ЦПК України

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження

№ 61-18333св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц (провадження № 61-48029св18), у постанові Верховного Суду України

від 27 квітня 2017 року у справі № 6-617цс17. Ця правова позиція є незмінною.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов правильного висновку, що позов підлягає задоволенню, а суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_3 просив касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 444/526/18 з Жовківського районного суду Львівської області.

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 444/526/18.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_7 .Батьками дитини у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 5, 26).

Із листа Жовківського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області від 19 серпня 2017 року № 2165/02-16 встановлено, що 22 червня 2016 року за актовим записом № 188 зареєстровано народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Реєстрація народження дитини проведена відповідно до статті 126 СК України. Підстава запису відомостей про батька - заява про визнання батьківства від 22 червня 2016 року (т. 1 а. с. 31).

На запит адвоката Рендюк Н. Жовківська центральна районна лікарня надала відповідь про те, що вагітна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поступила в пологове відділення в супроводі мами, в потужному періоді

о 9 год. 00 хв. 17 червня 2016 року та о 9 год. 20 хв. народила живу доношену дівчинку. Вагітна на обліку не перебувала, супроводжуючих документів (обмінної карти) не мала. В присутності чергового лікаря ОСОБА_9 породілля і її мати заявили про відмову від новонародженої дитини. Породілля та її мати категорично відмовились від спілкування дитиною.

У день виписки 22 червня 2017 року прийшов ОСОБА_3 , який назвався біологічним батьком дитини. Разом із ОСОБА_6 вони зареєстрували дитину у Жовківському відділенні РАГС, тому дитина була віддана батькові згідно зі свідоцтвом про народження (т. 1 а. с. 32).

Дитина проживає з ОСОБА_3 та ОСОБА_10 в АДРЕСА_1 без реєстрації, що підтверджується матеріалами перевірки поліції за заявою ОСОБА_6

ОСОБА_6 стверджує, що відповідач ОСОБА_3 оманним шляхом змусив її записати його батьком дитини, скориставшись її післяпологовою депресією. Біологічним батьком її дитини є позивач ОСОБА_1 .

Звертаючись з позовом про визнання батьківства, ОСОБА_1 посилався на те, що про вагітність ОСОБА_6 він дізнався, коли вона була на п`ятому місяці, однак не повірив їй, що саме він є батьком дитини, тому спілкування припинилося.

Про те, що саме він батько дитини він повірив ОСОБА_6 лише тоді, коли вона звернулась до нього з позовом про визнання батьківства. Стверджує, що відповідач ОСОБА_3 заперечує його батьківство, не дозволяє бачитись з донькою, однак він як біологічний батько хоче бачити як вона росте, піклуватися про неї, проживати разом із нею та створити благополучну сім`ю.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 забрав дитину з пологового будинку та виховує її, натомість позивач зазначає, що довгий період не вірив матері дитини, що саме він є батьком і лише після того, як позивач розповіла йому про те, що ОСОБА_3 оманним шляхом забрав дочку проживати в м. Чернівці, він повірив, що саме він є батьком дитини та вирішив звернутися з цим позовом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно із частиною першою статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою цієї статті.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.

19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» («M.T. v. Ukraine», заява № 950/17) (далі також - Рішення), у якому звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (див. рішення

від 22 березня 2012 року у справі «Каутзор проти Німеччини» («Kautzor v. Germany», заява № 23338/09), та від 22 березня 2012 року у справі «Аренс проти Німеччини» («Ahrens v. Germany», заява № 45071/09, § 74)). Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (див. рішення ЄСПЛ від 18 травня 2006 року у справі «Ружанські проти Польщі» («Rozanski v. Poland», заява № 55339/00, § 78)). На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (див. рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» («Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», заява № 48494/06,

§ 33-38)) (§ 24 Рішення).

За змістом частини першої статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Згідно із частиною третьою статті 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (частина друга статті 128 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 128 СК України позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Частина перша статті 135 СК України передбачає, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме позивач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі

№ 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у цій справі не проведені, проте встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження дитини від позивача: сумісне проживання відповідача разом із позивачем без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі батьків позивача, визнання позивачем дитини своєю».

Слід зазначити, що висновок експертизи з питання походження дитини є одним із доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_6 народилася донька ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22 червня 2016 року, виданим Жовківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

На час народження дитини ОСОБА_7 позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі не перебували.

Матеріали справи також не містять доказів, що на момент народження дитини ОСОБА_6 перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2021 року призначено судово-генетичну експертизу.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Збір матеріалів для проведення експертизи був визначений 19 серпня 2021 року, однак дитина ОСОБА_7 на відбір зразків доставлена не була. Наступний відбір призначено на 01 жовтня 2021 року (т. 2 а. с.179).

Згідно з повідомленням Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи судово-медичний лабораторний відділ, відділення судово-медичної генетичної ідентифікації, проведення судово-медичної експертизи генетичної ідентифікації виявилось неможливими, тому що вказані в ухвалі особи на відбір зразків крові 01 жовтня 2021 року не з`явились (т. 2 а. с. 122).

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпід час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Європейський суд з прав людини у справі «Багнєвський проти Польщі» не побачив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у неможливості відмовитися від батьківства при встановленні факту відсутності біологічного зв'язку. В цьому рішенні зазначено, що національне законодавство не передбачає будь-яких заходів, які дадуть змогу змусити дитину пройти тести ДНК. Для Суду цей елемент має вирішальне значення для збалансування відповідних інтересів. Якщо інтереси заявників не сходяться з огляду на відмову дитини пройти ДНК-тест, перевага надається інтересам дитини. Суд усвідомлює, що проведення досліджень ДНК та можливість кожному їх дотримуватися є розвитком на судовому рівні, оскільки ці тести дозволяють з певністю встановити існування або відсутність біологічних зв`язків між різними людьми. Проте Суд нагадав, що він уже вважав, що необхідність захисту третіх сторін може виключити можливість змусити їх пройти деякі медичні тести, в тому числі аналіз ДНК. Такий висновок тим більше підтверджується і в цьому випадку, коли третьою стороною є дитина. Суд не бачить нічого свавільного чи непропорційного у рішенні національного суду, який віддавав більшу увагу інтересам дитини, ніж можливої зацікавленості заявника у отриманні перевірки біологічних даних. Крім того, він вважає, що вік дитини, яка була неповнолітньою на той час, зіграв свою роль у врахуванні його інтересу.

За викладеного слід зазначити, що законодавством України не передбачено право суду змусити дитину пройти тест ДНК для визнання батьківства позивача відносно неї.

Також слід зазначити, що ОСОБА_1 з дня народження ОСОБА_7 не вважав себе батьком дитини, не піклувався та не дбав про її благополуччя, а дитина знала іншу особу, а саме ОСОБА_3 як свого батька, який реалізував свої батьківські права щодо малолітньої дитини.

Відповідач ОСОБА_3 на виконання вимог частини другої статті 143 СК України забрав дитину з пологового будинку та виховує її, натомість позивач зазначає, що довгий період не вірив матері дитини, що саме він є батьком і лише після того, як позивач розповіла йому про те, що ОСОБА_3 оманним шляхом забрав дочку проживати в м. Чернівці, повірив, що саме він є батьком дитини та вирішив звернутися із цим позовом.

Крім цього, мати дитини у цій справі є відповідачем, хоча частиною третьою статті 128 СК України передбачене право матері подати позов про визнання батьківства, натомість ОСОБА_6 , звернувшись із таким позовом, подала заяву про залишення цього позову без розгляду. На цей час ОСОБА_6 перебуває у шлюбі з ОСОБА_11 та виховують спільну дитину ОСОБА_12 , тобто підстави, зазначені у позові про створення спільної сім`ї позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_6 для виховання дитини ОСОБА_7 , батьком якої вважає себе ОСОБА_1 , відпали.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку доводам сторін, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження того, що він є батьком дитини, проявляє інтерес до дитини та має намір брати участь у її вихованні та матеріальному забезпеченні як батько.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають у касаційних скаргах заявники.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для задоволення касаційних скарг немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко