Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 175/1895/18

провадження № 61-2678св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ванжа О. В.,

стягувач - акціонерне товариство "Укрсиббанк",

боржник - ОСОБА_1,

особа, яка подавала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду,

у складі судді Ткаченко І. Ю., від 03 січня 2020 року та акціонерного товариства "Укрсиббанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

від 11 лютого 2021 року

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У травні 2018 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ванжа О. В. (далі - державний виконавець) звернувся до суду із заявою про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, посилаючись на те, що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавчий лист № 204/6827/13, виданий Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська, про солідарне стягнення з ОСОБА_1,

ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк") заборгованості за кредитним договором № 11395452000 ( № 11395452001) від 18 вересня 2008 року станом на 11 вересня 2013 року в загальному розмірі 316 091,62
доларів США.

При здійсненні дій спрямованих на виконання вказаного виконавчого документа стало відомо, що майно, на яке можливо звернути стягнення в межах виконання рішення суду, крім транспортного засобу марки

ПГ, модель 1,2004 року випуску, та належні боржнику кошти, відсутні.

При цьому, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 31 липня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною A.

B. та зареєстрованого в реєстрі за № 1585, ОСОБА_1 належить нежитлове приміщення "Будинок побуту", розташоване за адресою: АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки, переданим у забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору, за яким рішенням Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська стягнуто заборгованість у справі № 204/6827/13.

Посилаючись на те, що він позбавлений можливості звернути стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки, у зв'язку з відсутністю державної реєстрації права власності за боржником, який в добровільному порядку рішення не виконує, виконавець просив задовольнити подану ним заяву.

Інформація про рух справи в судах та короткий зміст оскаржених судових рішень

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області,

у складі судді Реброва С. О., від 18 вересня 2018 року заяву головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області задоволено.

Звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю, "Будинок побуту 1-А", загальною площею 623,3 кв. м, що знаходиться

в

АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 1 830 кв. м, та є предметом іпотеки за договором іпотеки № 11395452000/1 від 18 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округ Бондар І.

М., переданого ОСОБА_1 в забезпечення кредитного договору споживчого кредиту № 11395452000, що належить останньому на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого 31 липня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А. В. за реєстровим № 1585, не зареєстрованого за останнім згідно чинного законодавства (в Державному реєстрі прав власності, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) та зареєстрованому в реєстрі прав власності за державою в особі Міністерства аграрної політики України, в господарському державному підприємстві Навчально-дослідного господарства "Самарський".

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Демченко Е.

Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 року залишено без змін.

У грудні 2019 року, не погодившись з ухвалою місцевого суду,

ОСОБА_2 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 січня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 року. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 року визнано неподаною та повернуто заявникові.

ОСОБА_2 повторно звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні заяви державного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у справі будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення державним виконавцем всіх передбачених законом заходів щодо виконання судового рішення, і що такі заходи виявилися безрезультатними.

Крім того, апеляційний суд вказав, що державний виконавець не встановив, чи придбано спірне майно в період шлюбу.

Також на думку апеляційного суду оскаржена ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_2 у касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 січня 2020 року про повернення апеляційної скарги та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

АТ "Укрсиббанк" у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року скасувати та залишити в силі ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 року.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У лютому 2020 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 січня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року відмовлено. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 січня 2020 року. Витребувано матеріали цивільної справи № 175/1895/18 з суду першої інстанції.

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ "Укрсиббанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 11 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 175/1895/18 за касаційною скаргою

АТ "Укрсиббанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 11 лютого 2021 року.

У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 вересня 2021 року, у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3, суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не врахував надані нею відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з І-ого кварталу 2018 року по 2-ий квартал 2019 року та відомості Пенсійного фонду України (форма ОК-7), що не узгоджується із висновками Верховного Суду в ухвалах: від 22 січня 2018 року у справі № 522/12014/16, від 18 січня 2018 року у справі № 210/5503/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/37888/15-ц та від 29 березня 2019 року у справі № 203/1631/18.

Звертає увагу, що на час подання апеляційної скарги не працювала та мала на своєму утриманні неповнолітню дитину, а розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги перевищував 5 % розміру її річного доходу за попередній календарний рік.

Касаційна скарга АТ "Укрсиббанк" мотивована тим, що, приймаючи оскаржену постанову, суд апеляційної інстанції застосував норми права щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно) в межах виконавчого провадження без урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 363/1659/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц,

від 17 квітня 2020 року у справі № 1512/7803/2012 та від 17 листопада

2020 року у справі № 200/16249/18.

Банк стверджує, що положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ~law32~) дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань за умов відсутності у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернутися стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем та дотримання порядку реалізації майно, визначеного Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - ~law34~).

Враховуючи, що положеннями частини 10 статті 440 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) чітко не визначено, яким судом може розглядатися питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку за поданням виконавця та зважаючи на строки розгляду такого подання, заявник вважає правильним звернення до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області за місцем знаходження нежитлового приміщення на яке звертається стягнення.

Відзиви на касаційні скарги не подані

Фактичні обставини встановлені судами

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 01 жовтня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1,

ОСОБА_2 на користь АТ "Укрсиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11395452000 від 18 вересня 2008 року, що утворилася станом на 11 вересня 2013 року в загальному розмірі 316 091,62 доларів США.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_1 та AT "Укрсиббанк" 18 вересня 2008 року укладено договір іпотеки № 11395452000/1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та зареєстрований в реєстрі за № 13966.

Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки предметом іпотеки за цим договором виступає нерухоме майно, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, та є власністю іпотекодавця

ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 31 липня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною A.

B. за реєстровим №1585.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлова будівля "Будинок побуту", загальною площею 623,3 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці

1 830 кв. м, зареєстрована за державою, в особі Міністерства аграрної політики України, та перебуває в господарському віданні державного підприємства Навчально-дослідного господарства "Самарський".

Позиція Верховного Суду

За змістом частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги та ухвали суду першої інстанції щодо звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку після їх перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга АТ "Укрсиббанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо ухвали апеляційного суду від 03 січня 2020 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_2.

У пункті 8 частини 3 статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги визначені у статті 356

ЦПК України, зокрема до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частин 2 статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених частин 2 статті 357 ЦПК України, застосовуються положення частин 2 статті 357 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 -3 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у частинами 1 -3 статті 185 ЦПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду в установлений строк виконає вимоги, визначені частинами 1 -3 статті 185 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 08 липня

2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - ~law35~).

~law36~ визначено, що судовий збір справляється, зокрема за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Частинами 1 , 3 статті 136 ЦПК України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до ~law37~ враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі зокрема якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Зазначена норма закріплює дискреційне право, а не обов'язок суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Його реалізація не може призводити до порушення принципу процесуальної рівності сторін та знаходиться в безпосередній залежності від доведеності за допомогою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів обставин щодо того, що скрутне майнове становище особи не дозволяє їй сплатити судовий збір у встановленому чинним законодавством розмірі.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями статті 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Верховний Суд також враховує, що у рішенні у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz
v. Poland") від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Звертаючись до суду з клопотаннями про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилалась на скрутний майновий стан.

Апеляційний суд встановивши, що надані заявником документи не доводять неможливість сплати нею судового збору в сумі 384,20 грн, а недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк не усунені, дійшов обґрунтованого висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги.

При цьому, апеляційний суд навів достатні мотиви прийняття свого рішення, з якими погоджується і Верховний Суд.

Повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із такою скаргою до суду.

Скориставшись вказаним правом, ОСОБА_2 у січні 2020 року повторно подала апеляційну скаргу, при цьому сплативши судовий збір навіть у більшому розмірі, ніж вказував апеляційний суд при поверненні первісної апеляційної скарги.

За повторною апеляційною скаргою ОСОБА_2 було відкрито апеляційне провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що такі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги.

За таких обставин касаційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Щодо постанови апеляційного суду від 11 лютого 2021 року

Відповідно до змісту частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених частини 1 статті 374 ЦПК України випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

8) у передбачених частини 1 статті 374 ЦПК України випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 446 ЦПК України процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до частини 1 статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Встановивши, що державним виконавцем подана заява про звернення стягнення на нерухоме майно боржника в межах виконавчого провадження з виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що оскаржена ОСОБА_2 ухвала Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року постановлена судом першої інстанції з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Разом з тим, встановлення апеляційним судом вказаного порушення вимог процесуального закону, згідно частини 1 статті 378 ЦПК України є підставою для скасування відповідного судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

При цьому, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати оцінку судовому рішенню по суті вирішення справи, оскільки справа фактично не була вирішена судом встановленим законом.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на відомості викладені державним виконавцем у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2, а саме, що 02 жовтня 2019 року виконавче провадження в межах якого було порушено питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно

боржника - завершено.

Апеляційний суд не з'ясував, чи підтримує державний виконавець у зв'язку із цим свою заяву, а якщо так, то з яких підстав та з якою метою.

Також Верховний Суд звертає увагу на встановлений статтею 370 ЦПК України порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Так, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави (частина перша статті 370

ЦПК України).

Відповідно до частин 3 та 4 статті 370 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до частин 3 та 4 статті 370 ЦПК України.

При цьому, за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

За змістом статті 370 ЦПК України розгляд апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи передбачає перевірку законності судового рішення за наслідками розгляду попередньої апеляційної скарги.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 522/21026/16-ц та від 07 липня 2021 року у справі № 2/463/1601/14.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1. Дніпровським апеляційним судом

19 березня 2019 року прийнято постанову про залишення без змін ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 року.

Натомість за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2. Дніпровський апеляційний суд 11 лютого 2021 року скасував ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 рокута ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні заяви державного виконавця.

При цьому, постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня

2019 року скасовано не було.

Вказане призвело до існування в справі № 175/1895/18 двох взаємовиключних судових рішення апеляційного суду, які набрали законної сили:

1) постанова від 19 березня 2019про залишення без змін ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 року;

2) постанова від 11 лютого 2021 року про скасування ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 вересня 2018 року.

Усунути допущені апеляційним судом помилки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) неможливо.

За таких обставин колегія суддів, дійшла висновку про необхідність скасування оскарженої постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, а також дотриматися порядку розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 січня 2020 року про повернення апеляційної скарги залишити без змін.

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Укрсиббанк" задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович