Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2018 року у справі №301/160/17

Постанова

Іменем України

10 жовтня2018 року

м. Київ

справа № 301/160/17

провадження № 61-28415св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 09 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що є особою похилого віку, інвалідом ІІ групи, отримує пенсію по інвалідності у розмірі 1 286, 50 грн, інших доходів не має. З 2006 року хворіє на цукровий діабет, у 2012 році переніс операцію на серці, у 2016 році операцію з видалення судин на лівій нозі. Йому показано систематичний прийом лікарських препаратів, що є затратним, а тому він перебуває у скрутному матеріальному становищі та потребує сторонньої матеріальної допомоги, яку можуть надавати його повнолітні діти: син

ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3

Відповідачі добровільно не бажають утримувати батька, хоча донька ОСОБА_3 отримала вищу освіту, має нерегулярний мінливий дохід, часто виїздить з чоловіком за кордон на заробітки та не має інших утриманців, а тому може надавати йому матеріальну допомогу. Син ОСОБА_1 також отримав вищу освіту, працює контролером на ринку, одружений, має двох дітей, з огляду на придбаний ним новий автомобіль є матеріально забезпеченим і може надавати матеріальну допомогу батьку.

Посилаючись на наведене, та передбачений статтею 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України) обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, просив стягнути на своє утримання аліменти з ОСОБА_1 у розмірі 1 200 грн, а з ОСОБА_3 у розмірі 1 800 грн.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 15 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог, оскільки з січня 2017 року позивач отримує пенсію у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та не довів необхідність проходження систематичного медикаментозного лікування і його вартість.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 09 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Іршавського районного суду Закарпатської області скасовано, позов задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання у твердій грошовій сумі щомісячно з ОСОБА_1 у розмірі 200 грн, з ОСОБА_3 у розмірі 400 грн починаючи з дати пред'явлення позову і до припинення в установленому порядку їх виплати або зміни їх розміру.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що динаміка та перспективи витрат позивача на лікування та супутніх з цим витрат свідчать, що щомісячні видатки останнього на придбання медичних препаратів становлять не менше 900 грн, частину з яких має нести безпосередньо позивач, а інші 2/3 - відповідачі, обдаровані ним нерухомим майном. При цьому, ураховуючи, що син несе витрати по утриманню будинку, в якому проживає позивач, розмір його аліментів має становити меншу, порівняно з ОСОБА_3, суму.

У серпні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив змінити рішення Апеляційного суду Закарпатської області від

09 серпня 2017 року, частково задовольнити заявлені ним вимоги та стягнути на його користь аліменти у твердій грошовій сумі щомісячно з сина ОСОБА_1 у розмірі 400 грн, з дочки ОСОБА_3 у розмірі 800 грн, у решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що визначений судом розмір аліментів є недостатнім, оскільки за станом здоров'я він потребує регулярного прийому лікарських засобів та подальшого оперативного втручання, яке не можливо провести за існуючого його матеріального стану. Апеляційний суд невірно обрахував щомісячний розмір його витрат на ліки, який згідно відповіді на адвокатський запит № 4 від 24 лютого 2017 року становить 1 617,70 грн. Крім того відповідачі здатні надавати допомогу на його утримання у розмірі більшому, ніж визначив суд, про, що свідчать обставини тривалого перебування доньки за кордоном на заробітках, та дострокове погашення сином кредиту, отриманого на придбання транспортного засобу.

У вересні 2017 року відповідач ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що позивач забезпечений житлом, має можливість безкоштовно отримувати та споживати сільськогосподарську продукцію вирощену сином ОСОБА_1, отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує його прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому у розумінні статті 202 СК України не є особою, яка має право на утримання від дітей. Крім того жоден із наданих ним доказів не підтверджує необхідності проходження систематичного щомісячного медикаментозного лікування та його вартість у розмірі 900,00 грн. Зауважила, що не має можливості надавати батьку матеріальну допомогу, оскільки є безробітною, перебуває на утриманні свого чоловіка та проживає у будинку, що належить його батькам.

У вересні 2017 року відповідач ОСОБА_1 також звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив скасувати повністю рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на обставини та підстави, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_3 Крім іншого, ОСОБА_1 зазначив, що не має можливості надавати матеріальну допомогу батьку, оскільки є безробітним, не має постійного джерела доходів, займається вирощуванням та продажем городини, за виручені кошти утримує сім'ю та оплачує житлово-комунальні послуги.

Відзиви на касаційні скарги не надійшли.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

22 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є рідним батьком відповідачів, інвалідом ІІ групи, користується пільгами для ветеранів війни - інвалідів війни, є непрацездатною особою.

З дослідженої судами медичної документації убачається, що 26 квітня

2012 року ОСОБА_1 проведено оперативне втручання у зв'язку із захворюванням серця, 23 червня 2016 року виконано операцію на судинах, рекомендовано постійне спостереження у лікарів відповідного профілю, призначено прийом медичних препаратів (у різні періоди - кардіомагніл, аторвастатин, вальсакор, нормовен, магнекор, тридуктан тощо).

Розмір пенсійного забезпечення позивача по інвалідності у 2016 році становив 1 286,50 грн., з 2017 року - близько 1 400 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на

2017 рік визначено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 1 247 грн.

Розпорядженням голови Іршавської районного ради Закарпатської області № 13 від 14 квітня 2016 року позивачу було виділено одноразову грошову допомогу у розмірі 200 грн, а згідно розпорядження № 194 від 02 червня 2016 року по програмі «Турбота» - у розмірі 150 грн.

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Верховний суд виходить із того, що необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому до уваги має братися отримання батьками пенсії, держаних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов'язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.

Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15.

ОСОБА_1 обгрунтовував позовні вимоги посиланням на те, що він є непрацездатним, отримує пенсію у розмірі 1 286,50 грн на місяць, більшу частину з яких витрачає на придбання лікарських препаратів, на інші потреби, необхідні для забезпечення його життєдіяльності коштів не вистачає, а тому зважаючи на скрутне матеріальне становище він потребує матеріальної допомоги, яку мають можливість надавати його повнолітні діти.

Установивши, що на дату ухвалення рішення у справі позивач отримує пенсією по інвалідності у розмірі, що забезпечує йому прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково заявлені позивачем вимоги, апеляційний суд у порушення вимог частини другої статті

214 ЦПК України 2004 року не навів мотивів відступу від правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України у справі № 6-3066цс15 від

13 квітня 2016 року.

Доводи касаційної скарги позивача ОСОБА_1 щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачів на його користь щомісячного утримання, та недостатність розміру такого утримання визначеного судом апеляційної інстанції, з огляду на потребу в отриманні ним, крім систематичного медикаментозного лікування ще й оперативного, не є підставою для покладення на відповідачів аліментних зобов'язань, оскільки відповідно до статті 206 СК України позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідачів одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 09 серпня 2017 року підлягає скасуванню, з залишенням без змін рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 15 лютого 2017 року.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір сплачений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за подання кожним із них касаційної скарги у розмірі по 768,00 грн підлягає відшкодуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 09 серпня 2017 року скасувати, рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від

15 лютого 2017 року залишити в силі.

Судові витрати, понесені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за подання касаційних скарг у розмірі по 768,00 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик