Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.07.2019 року у справі №761/1095/15

Постанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 761/1095/15

провадження № 61-10041св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Київська місцева прокуратура № 10,

відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва Репецького Сергія Васильовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року у складі судді Волошина В. О. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Вербової І. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У січні 2015 року заступник прокурора Шевченківського району м. Києва (що була реорганізована у Київську місцеву прокуратуру № 10) звернувся до суду з позовом, уточненим під час розгляду справи, про: визнання незаконним і скасування пункту 6 рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 485-2/645 щодо передання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00114, виданого Головним управлінням земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) 30 липня 2003 року ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 485-2/645, відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої на АДРЕСА_1 кадастровий № НОМЕР_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті проведеної прокуратурою Шевченківського району міста Києва перевірки встановлено, що земельна ділянка передана у власність з порушенням земельного законодавства. Зокрема, зазначена земельна ділянка знаходиться в археологічній охоронній зоні та зоні охоронюваного ландшафту, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки не приймалось, проект відведення не погоджувався, земельна ділянка розташована в 300-метровій санітарно-захисній зоні кладовища, знаходиться у рекреаційній зоні, у зсувонебезпечній місцевості на межі сельбищної території і території зелених насаджень загального користування, рішення про вилучення земельної ділянки з цих територій не приймалось. Право на звернення прокуратури з цим позовом обґрунтоване тим, що незаконне вибуття із власності територіальної громади міста земельної ділянки порушує інтереси держави, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Прокуратура виступає позивачем з огляду на відсутність державного органу, який би здійснював контроль (нагляд) у сфері використання та охорони земель.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 18 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час прийняття рішення від 29 травня 2003 року № 485-2/645 щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 не було допущено порушень норм чинного законодавства, земельна ділянка не знаходилась у рекреаційній зоні, вимоги щодо відстані від кладовища та вимоги щодо земель археологічної охоронної зони не були порушені.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року апеляційна скарга прокуратури м. Києва відхилена, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини і дійшов обґрунтованого та законного висновку про те, що спірна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 з дотриманням норм чинного законодавства на підставі проведення необхідних погоджень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2016 року заступник прокурора міста Києва, не погодившись з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року, подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляду до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 11 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора міста Києвана рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року.

Ухвалою ВССУ від 20 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20 лютого 2018 року справу № 761/1095/15 та матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, що перешкоджало переданню її у приватну власність, а рішення про зміну цільового призначення не приймалось. Також порушені гігієнічні вимоги щодо відстані забудови до кладовища у населених пунктах. Прокурором у справі був обраний належний спосіб захисту, що дозволяє відновити права територіальної громади на спірну земельну ділянку, прокурор має виступати позивачем у такій справі, адже Державна екологічна інспекція України не здійснює контроль законності розпорядження земельними ділянками.

Позиції інших учасників

У липні 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до ВССУ заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Заперечення, зокрема, мотивовані тим, що припинення права ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є незаконним. Межі санітарно-захисної зони, розташованої перед кладовищем не порушені. Оскільки на кладовищі не відбуваються захоронення з 1946 року, то зазначена зона складає не 300 м, а 50 м відповідно до пункту 7.2 ДСанПіН 2.2.2.-28-99. Його земельна ділянка не прилягає до кладовища, тоді як навпроти кладовища розміщений не лише його будинок, але й багатоповерхові будинки. На частині земель кладовища з дозволу Київської міської державної адміністрації Духовним управлінням мусульман України побудований Ісламський комплекс, який відділяє земельну ділянку ОСОБА_1 від кладовища. ОСОБА_1 отримав усі необхідні погодження перед рішенням про передання йому у власність земельної ділянки. Земельна ділянка не належала до земель рекреаційного призначення та не перебуває у зеленій зоні. На цій земельній ділянці були самосіяні дерева, ОСОБА_1 оплатив вартість цих дерев згідно з рішенням відповідної комісії у сумі 7 789,40 грн. Вказує, що історично на місці його ділянки завжди була жила забудова, про яку згадується в історичних путівниках у ХІХ-ХХ сторіччях. Вважає, що інтерес держави у цій справі відсутній.

У серпні 2017 року Київська міська рада засобами поштового зв`язку надіслала у ВССУ заперечення на касаційну скаргу, в яких просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Заперечення обґрунтовані тим, що міська рада, передаючи спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_1 , діяла у межах своїх повноважень і не допустила порушень чинного законодавства. Усі необхідні погодження були отримані у повному обсязі. Зазначена земельна ділянка не належить до територій з зеленими насадженнями. Оскільки спірна земельна ділянка не прилягає до кладовища (щодо якого закінчений кладовищний період), то вона не перебувала у санітарно-захисній зоні.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ЗК України) до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Фактичні обставини справи встановлені судами

26 лютого 2003 року Головним управлінням містобудування та архітектури надано висновок щодо наявності містобудівних обмежень та обтяжень для відведення земельних ділянок, у якому з архітектурних міркувань воно не заперечувало проти відведення замовнику у встановленому порядку згідно з чинним законодавством земельної ділянки (цільове призначення якої - будівництво індивідуального жилого будинку) за (пропонованою) поштовою адресою на АДРЕСА_1 , для розміщення індивідуальної садибної жилої забудови.

05 березня 2003 року Головний державний санітарний лікар м. Києва листом № 1385 погодив відведення земельної ділянки та зазначив, що ділянка розташована на межі селищної території та зони зелених насаджень.

12 березня 2003 року Управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища листом № 1134 повідомило, що не заперечує проти надання земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку.

13 березня 2003 року Комунальне підприємство спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт листом № 8/1-262 повідомило, що не заперечує проти надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку.

08 квітня 2003 року Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Києві надано висновок № 450, відповідно до якого управління не заперечувало проти відведення земельної ділянки у межах, визначених згідно з чинним законодавством для будівництва та обслуговування жилого будинку, без права використання її для ведення виробничої діяльності.

14 квітня 2003 року Шевченківська районна у м. Києві рада листом № 273 повідомила, що відповідно до «Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами у м.Києві» вона не має принципових заперечень проти відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування індивідуального жилого будинку в установленому чинним законодавством порядку.

06 травня 2003 року Управлінням зелених насаджень Шевченківського району м. Києва затверджено Акт обстеження зелених насаджень, відповідно до якого на спірній земельній ділянці знаходиться 5 самосіяних дерев (з яких одне в доброму стані, інші у задовільному та незадовільному), а також газон у незадовільному стані. Висновком комісії Управлінням зелених насаджень Шевченківського району м. Києва визнано можливим знесення цих зелених насаджень з виплатою компенсації на насадження нових дерев у зелених зонах.

15 травня 2003 року Головним управлінням земельних ресурсів надано висновок, яким управління вважає за можливе передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

21 травня 2003 року АТ «Київпроект» листом № 06-1153/КГП повідомило про погодження відведення земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .

29 травня 2003 року Київська міська рада рішенням № 485-2/645 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування жилих будинків і господарських будівель» (пункт 6) затвердила проект відведення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, і господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

30 липня 2003 року Головним управлінням земельних ресурсів на підставі рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 485-2/645 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

07 лютого 2007 року Інститут археології листом-погодженням № 06-4а-125/01 зазначив на відсутність заперечень проти проекту будівництва за адресою АДРЕСА_2 в межах, що визначені генеральним планом затвердженої проектної документації, розробленої і погодженої відповідно чинного законодавства за умови проведення археологічного наукового нагляду за земляними роботами.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка не належить до території зелених насаджень і земель рекреаційного призначення.

Статтею 50 ЗК України передбачено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Згідно зі статтею 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

На підставі письмових доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться на межі сельбищної території і зони зелених насаджень загального користування міста, тобто не перебуває у зоні зелених насаджень загального користування міста.

Доводи касаційної скарги щодо приналежності спірної земельної ділянки до 300-метрової санітарно-захисної зони кладовища, суперечать чинному законодавству та встановленим судами обставинами справи.

Відповідно до пункту 3.12 Державних санітарних правил та норм «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України» ДСанПіН 2.2.2.028-99 санітарно-захисна зона закритих кладовищ (по закінчення кладовищного періоду) до жилих, громадських будівель, установ і зон відпочинку та об`єктів, які прирівняні до них, зменшується: у міських поселеннях до 50 м. У примітках до зазначеного пункту передбачено, що в умовах міської та сільської забудови, яка склалася, рішення щодо реконструкції і капітального ремонту жилих та громадських будинків, розміщення нових об`єктів у зонах, що прилягають до закритих кладовищ, приймаються за погодженням з місцевими органами державного санітарного нагляду залежно від природних умов і ступеня інженерного обладнання території».

Судами попередніх інстанцій установлено, що Головним державним санітарним лікарем м. Києва погоджено відведення спірної ділянки ОСОБА_1 .

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України 2004).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХII «Про прокуратуру» у редакції, чинній на момент звернення відповідного прокурора до суду (далі - Закон про прокуратуру).

Необхідність захисту законних інтересів держави має бути обґрунтована прокурором (частини шоста статті 36-1 Закону про прокуратуру).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Суд першої інстанції зауважив на тому, що функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів покладено на Державну екологічну інспекцію, яка не позбавлена можливості звернення до суду.

Відповідно до підпункту б) пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 454/2011, чинного на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, Державна екологічна інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про використання та охорону землі щодо: консервації деградованих і малопродуктивних земель; ведення будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; встановлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також щодо додержання режиму використання їх територій.

Прокурор у позовній заяві зазначав на порушення законодавства під час виділення спірної земельної ділянки, які частково входили до переліку сфери контролю Державної екологічної інспекції, а саме, щодо додержання режиму використання земель іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні.

Відповідно до пункту г) частини першої статті 150 ЗК України до особливо цінних земель належать землі історико-культурного призначення.

Згідно зі статтею 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

У касаційній скарзі прокурор не посилається на порушення норм матеріального права у сфері використання земель історико-культурного призначення.

Відмова у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції обґрунтована дотриманням процедури передання спірної земельної ділянки у власність, а також недоведеністю її приналежності до особливо цінних земель і зони зелених насаджень загального користування міста. Аналогічного висновку дійшов і апеляційний суд.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та апеляційного суду, та не свідчать про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва Репецького Сергія Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов'