Історія справи

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа №487/2198/17

провадження №61-15228св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів» в особі Миколаївської філії,

представник відповідача - Гаврилко Олексій Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Заводського районного суду

м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року у складі судді Щербини С. В. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії (далі - ДП «АМПУ»), в якому просив поновити його на роботі на посаді старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму миколаївської філії ДП «АМПУ» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що позивач обіймав посаду старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» та наказом Миколаївської філії ДП «АМПУ» №147/о від 23 березня 2017 року був звільнений з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за скороченням штату. Підставою звільнення є наказ №30 від 17 січня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису». Позивач є членом профспілкового комітету, але згоду на його звільнення відповідач від профспілки не отримав, тобто не виконав вимог статті 43 КЗпП України, що є істотнім порушенням трудових прав позивача.

В порушення пункту 4.1.1 колективного договору та статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідач листом не своєчасно, менше ніж за три місяця, повідомив профспілку про причини наступних звільнень 66 посад служби загальної охорони та режиму, у зв'язку зі скороченням штату, при цьому не зазначив інформацію щодо об'єктивних причин звільнення працівників, строки проведення звільнення, заходи, які спрямовані на працевлаштування працівників, а також не виконав обов'язків щодо проведення консультацій з профспілками.

Крім того, частина перша статті 40 КЗпП України передбачає звільнення у випадку змін в організації виробництва і праці, але такі зміни у відповідача не відбулись. Так, між відповідачем та ТОВ «Охоронна компанія «Альфа безпека» було укладено договір про надання послуг з охорони з 12 грудня 2017 року, проте відповідно до вимог статті 10 Закону України «Про морські порти України» передбачено обов'язкове створення та забезпечення функціонування АМПУ загонів охорони морського порту та відповідне питання знаходиться за межами розсуду роботодавця, а тому сторонні організації не наділені чинним законодавством правами загону охорони морського порту, тому можуть здійснювати лише допоміжні функції із забезпечення режиму порту, при цьому згідно Постанови КМУ №937 від 11.11.2015 року охорона майна ДП «АМПУ» може здійснюватися на договірних засадах виключно органами поліції охорони.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки не існувало об'єктивних причин для скорочення посади, змін в організації виробництва і праці не відбулося, відповідач завчасно не повідомив профспілкову організацію про наступне вивільнення, звільнення відбулося без отримання попередньої згоди профспілкового комітету морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму в Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 46991,75грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на користь держави судові витрати в сумі 1280 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача було проведено відповідачем без дотримання процедури, передбаченої статтями 43, 252 КЗпП України, статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» тому є підстави для визнання наказу №147/о від 23 березня 2017 року про звільнення позивача незаконним, а порушене право позивача підлягає відновленню, шляхом його поновлення на роботі на займаній посаді з дня його звільнення, тобто з 23 березня 2017 року. Поновлення позивача на роботі є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, з 24 квітня 2017 року по день ухвалення судом рішення 14 грудня 2017 року.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням закону, а тому відповідно до статті 235 КЗпП України правильно поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу. Відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов'язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення. Відповідач не звертався до профспілки із обґрунтованим письмовим поданням про надання згоди на звільнення позивача.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ДП «Адміністрація морських портів України», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено підтверджені належними доказами доводи відповідача щодо повного дотримання вимог законодавства про працю під час звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Судами неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки відповідачем належно виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Матеріали справи не містять інформації, яка б підтверджувала членство позивача у виборному органі профспілки, крім того позивач в своїй позовній заяві не посилається на порушення гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів.

Відповідь профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору належним чином не аргументована та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника та посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав, в зв'язку з чим, відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» підстави для поновлення працівника на роботі відсутні.

Несвоєчасне повідомлення профспілки про заплановані звільнення згідно статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», пункту 4.1.1 колективного договору та статті 49-4 КЗпП України, не вливають на права конкретного працівника, а відповідач повинен був дотримуватися норм частини другої статті 40, статей 43, 49 КЗпП України.

Крім того, відповідач посилається на те, що підприємство ДП «Адміністрація морських портів України» не є стороною у справі та не може бути боржником у виконавчому провадженні, оскільки по зобов'язанням повинна відповідатиДержавне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту).

Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до Верховного Суду не направив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач працював на різних посадах в Миколаївському морському торговельному порту, з 13 червня 2013 року в зв'язку з реорганізацією державного підприємства морського транспорту та утворенням ДП «Адміністрація морських портів України» його переведено до ДП «АМПУ» на посаду контролера стрілкової команди ВОХОР, а з 23 серпня 2016 року його переміщено на посаду старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Адміністрація Миколаївського морського порту.

Наказом т.в.о. начальника Адміністрація Миколаївського морського порту «Про внесення змін до штатного розпису» № 30 від 17 січня 2017 року скорочено із штатного розпису 66 штатних одиниць команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму з 23 березня 2017 року.

19 січня 2017 року позивача попереджено про наступне вивільнення та запропоновано вакантні посади в Миколаївській філії ДП «АМПУ». Позивач відмовився від зазначеної пропозиції, про що зроблено відповідну відмітку.

Наказом начальника Адміністрації Миколаївського морського порту №147/о від 23 березня 2017 року позивача звільнено з посади старшого контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ» за пунктом 1 статті 40 КЗпПУкраїни, - за скороченням штату відповідно до наказу №30 від 17 січня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису».

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у звязку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Встановивши, що позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів відповідача, і з`являлись протягом двох місяців на цих підприємствах до моменту звільнення (23 березня 2017 року), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що відповідачем не виконано обов'язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП Українищодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві і які існували на день звільнення.

Крім того, судами встановлено, що позивач є членом професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту.

Відповідач не звертався до профспілкового комітету з обґрунтованим письмовим поданням для надання згоди на звільнення відповідача.

Суди дали належну оцінку рішенню профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, отриманого судом на підставі частини 9 статті 43 КЗпП України, та правильно виходили з того, що воно відповідає критеріям обґрунтованості у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Доводи касаційної скарги відповідача, що відмова профспілки надати згоду на звільнення позивача належним чином не аргументована та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника, спростовуються витягом з протоколу засідання профкому від 26 жовтня 2017 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що звільнення позивача відбулося з порушенням його трудових прав та вимог закону, що відповідно до статті 235 КЗпП Україниє підставою для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги відповідача щодо дотримання ним положень статті 49-2 КЗпП України, є необґрунтованими та не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як правильно зазначено апеляційним судом, у наданих відповідачем актах відмови в ознайомленні з вакансіями та долученими до них списками вакансій ДП «АМПУ» не зазначено з якими вакансіями ДП «АМПУ» мав намір ознайомити позивача, не містять посилань на конкретний список вакансій. Списки вакансій складені станом на 16 січня 2017 року та 30 січня 2017 року, а надані акти про відмову в ознайомленні з ними складені 16 лютого 2017 року та 23 березня 2017 року.

Апеляційний суд звернув увагу на помилковість посилань суду першої інстанції щодо поширення на позивача додаткових гарантій (стаття 252 КЗпП України), як для працівника, обраного до профспілкового органу, оскільки він не займає посад у профспілковому комітеті, та правильно виходив з того, що таке посилання не стало підставою для задоволення позову, не призвело до неправильного вирішення спору та не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду.

Доводи касаційної скарги, що ДП «АМПУ» не може бути належним відповідачем у справі, оскільки Миколаївська філія ДП «АМПУ» є відокремленим підрозділом підприємства, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки позов заявлено до належного відповідача юридичної особи, яка, згідно Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 184 від 18 квітня 2014 року, несе відповідальність за всіма зобов'язаннями філії, включаючи виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника в разі його незаконного звільнення.

Аргументи касаційної скарги у переважній більшості є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовані висновки щодо яких викладено у мотивувальній частині ухваленого ним рішення.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська