Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.03.2018 року у справі №387/266/17

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 387/266/17

провадження № 61-12072 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Згода»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 09 січня 2018 року у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Суровицької Л. В., Черненко В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Згода» (далі - ТОВ «Згода») про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 09 січня 2007 року між нею та

ТОВ «Згода» укладено договір оренди землі, за умовами якого вона передала в строкове платне користування належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, площею 9,04 га, яка знаходиться на території Новолутківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, який зареєстрований 11 травня 2007 року.

20 вересня 2016 року вона направила на адресу відповідача заяву про відсутність наміру продовжувати термін дії договору оренди, укладеного між сторонами, та просила звільнити належну їй земельну ділянку не пізніше

11 травня 2017 року, однак відповіді не отримала.

24 березня 2017 року вона повторно направила заяву з вимогою припинити використання земельної ділянки у зв'язку з закінченням строку дії договору, відповідь на яку також не отримала.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів, сформованої 06 квітня 2017 року, їй стало відомо, що між нею та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі

від 09 січня 2007 року, державну реєстрацію якої було проведено 27 лютого 2017 року. Пунктом 3.1 додаткової угоди змінено строк дії договору оренди землі з 11 травня 2007 року до 11 травня 2027 року.

Посилаючись на те, що вказаний договір вона не підписувала, він не відповідає її волевиявленню, просила визнати недійсною додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 09 січня 2007 року, укладену між нею та ТОВ «Згода», яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 лютого 2017 року № 19312397.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 26 липня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 09 січня

2007 року, укладену 15 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Згода», право оренди на підставі якої зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 лютого 2017 року за № 19312397.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що про відсутність волевиявлення позивача на укладення оспорюваної додаткової угоди свідчить ухилення ТОВ «Згода» від участі у проведенні експертизи шляхом відмови у наданні експертам для дослідження оригіналу додаткової угоди

від 15 вересня 2016 року, що унеможливлює проведення судової-почеркознавчої експертизи, а тому необхідно вважати доведеним факт, що підпис на зазначеній угоді вчинено не ОСОБА_1, а іншою особою. Про відсутність волевиявлення вказує й те, що орендодавець неодноразово надсилала ТОВ «Згода» повідомлення про відсутність у неї наміру продовжувати дію договору оренди землі.

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 09 січня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Згода» задоволено, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Додатковою постановою апеляційного суду Кіровоградської області

від 18 січня 2018 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено за відсутності доказів на підтвердження обставин, якими обгрунтовано позовні вимоги про відсутність волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди. Факт звернення ОСОБА_1 із заявами про відсутність наміру продовжувати строк дії договору оренди не є безспірним доказом того, що додаткова угода підписана не нею та не відповідала її волевиявленню.

Висновком судової-почеркознавчої експертизи від 18 грудня 2017 року встановлено, що відповісти на запитання чи виконано підпис на додатковій угоді ОСОБА_1, чи іншою особою не виявляється можливим, оскільки встановлені співпадаючі ознаки при наявності розбіжностей, які неможливо пояснити, чи є вони результатом варіаційного почерку підозрюваної особи, що не проявились у наданих зразках, або викликані іншими причинами. Ураховуючи простоту виконання підпису та наявність лише одного вільного зразка (клопотання в частині надання вільних зразків ОСОБА_1 залишено без задоволення), не вдалося можливим виявити сукупність ознак, достатніх для позитивного чи негативного висновку про виконання підпису.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року,

ОСОБА_1 просила скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки обставинам справи та письмовим доказам, формально пославшись на відсутність доказів на підтвердження відсутності її волевиявлення на укладення оспорюваної угоди. Допитаний у судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_3 пояснила, що висновок про неможливість надати відповідь грунтується на тому, що при дослідженні підпису на оригіналі оспорюваного договору, при порівнянні з порівняльними зразками вона більше схильна до негативного висновку про виконання підпису

ОСОБА_1 Однак апеляційний суд взагалі не надав жодної правової оцінки зазначеним поясненням.

09 січня 2018 року вона заявила клопотання про витребування додаткових вільних зразків її підпису, однак ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 09 січня 2018 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Вважала, що наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, а саме: листи-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, особисті пояснення ОСОБА_1, висновок судової почеркознавчої експертизи, з урахуванням пояснень експерта, допитаного у порядку частини п'ятої статті 102 ЦПК України, а також недобросовісне користування ТОВ «Згода» своїми процесуальними правами та обов'язками, що спрямовані на затягування розгляду справи та введення суду в оману, підтверджують відсутність її волевиявлення на укладення оспорюваного правочину.

Відповідно до частинитретьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зчастинами першою і другоюстатті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Приписами частини першої статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 9,0381 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться на території Новолутківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

09 січня 2007 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Згода»

(орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець передала в строкове платне користування належну їй на праві приватної власності земельну ділянку строком на 10 років. Вказаний правочин зареєстрований в Добровеличківському відділі земельних ресурсів, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 травня 2007 року № 160.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 направила відповідачу заяву про відсутність у неї наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки на новий строк, та просила орендаря звільнити земельну ділянку до 11 травня

2017 року. Зазначену заяву ТОВ «Згода» отримало 22 вересня 2016 року.

24 березня 2017 року позивач вдруге направила ТОВ «Згода» повідомлення про заперечення у поновленні дії договору, яке товариство отримало

30 березня 2017 року.

Відповіді на вказані заяви ТОВ «Згода» не надало.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 квітня 2017 року №84440120, убачається, що 27 лютого

2017 року за № 19312397 зареєстроване право оренди на підставі додаткової угоди до договору оренди землі від 09 січня 2007 року, укладеної 15 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Згода».

Додатковою угодою до договору оренди землі від 09 січня 2007 року, укладеної 15 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Згода», сторони змінили строк дії договору до 11 травня 2027 року та розмір орендної плати до 7 044 грн 90 коп., що відповідає 4 ,5 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до вимог статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 вказувала, що її волевиявлення на укладення додаткової угоди було відсутнє, і вона такої угоди не підписувала.

Згідно з частини першої та третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявленя особи має бути обов'язкова, особа має бажати настання правових наслідків за укладеним договором, набувати права та обов'язки, що витікають з умов договору.

Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України 2004року для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 10 жовтня

2017 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено, в тому числі, питання: «Ким, ОСОБА_1 чи іншою особою виконано підпис в графі «Орендодавець» на оригіналі додаткової угоди до договору оренди землі від 09 січня 2007 року?».

За наслідками проведення експертизи, складено висновок від 18 грудня

2017 року, з якого убачається, що відповісти на питання«ким, ОСОБА_1 чи іншою особою виконано підпис в графі «Орендодавець» на оригіналі додаткової угоди до договору оренди землі від 19 січня 2012 року?» не виявляється можливим по причині вказаній в дослідницькій частині.

В дослідницькій частині висновку експерт зазначив, що встановлено співпадаючі ознаки при наявності розбіжностей, які не можливо пояснити, чи є вони результатом варіаційного почерку підозрюваної особи, що не проявились у наданих зразках або викликані іншими причинами. Ураховуючи простоту виконання підпису та наявність лише одного вільного зразка не вдалося виявити сукупність ознак, достатньої для позитивного чи негативного висновку про виконання підпису.

Згідно частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які інші дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюється таким засобом, серед інших, як висновок експерта, що узгоджується з приписами частини другої зазначеної статті.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Під час розгляду справи в суді, експерт звернувся з клопотанням про надання зразків підпису ОСОБА_1, зокрема: вільних її зразків у продовж 2016-2017 років, по можливості не менше ніж на 8-10 документах; експериментальних, виконаних на 5-ти лінованих аркушах паперу формату А-4 у положеннях сидячи та стоячи.

Разом з тим, на виконання зазначеного клопотання було надано виключно експериментальні зразки, про що зазначено у висновку експерта

від 18 грудня 2017 року, що призвело до неможливості надання відповіді на питання, поставлені на вирішення судової почеркознавчої експертизи.

В судовому засіданні, що відбулося 09 січня 2018 року, експерт надав роз'яснення висновку, складеного за результатами проведеного ним дослідження, зазначивши що при проведенні експертизи досліджувався лише один вільний зразок підпису ОСОБА_1, що і стало причиною не надання чіткої відповіді на поставлені питання.Мінімальна кількість зразків, необхідних для проведення такої експертизи становить не менше п'яти, наявність яких є необхідною умовою її проведення.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Такої оцінки висновку експерта суд апеляційної інстанції не надав.

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в цього правильності, суд може бути призначити повторну експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Наведене узгоджується з приписами статті 113 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 3 та 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України встановлено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

У порушення вказаних вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції, незважаючи на те, що висновок експерта не містить чіткої або ймовірної відповіді щодо належності підпису на оспорюваній додатковій угоді ОСОБА_1, у зв'язку з відсутністю необхідної кількості вільних зразків, відмовив позивачу в задоволенні клопотання про витребування від відповідача документів, що містять відомості про отримання нею орендної плати, з метою проведення повторної почеркознавчої експертизи.

Таким чином апеляційний суд не вжив заходів щодо повного та всебічного розгляду справи, не встановив фактичні обставини, що має істотне значення для її вирішення.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У силу вимог чинного цивільного процесуального законодавства Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, надавати оцінку чи переоцінку зібраним у справі доказам, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення.

У справі, що є предметом касаційного перегляду, істотне значення має встановлення наявності чи відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного правочину, належність їй підпису на додатковій угоді від 15 вересня 2016 року. Рішення суду повинно ґрунтуватися на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із забезпеченням особі права на судовий захист. При цьому суд повинен сприяти проведенню додаткової (повторної) експертизи, виходячи з відсутності відповіді експерта на поставлені питання з причин, викладених у дослідницькій частині.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної необгрунтовано відхилив клопотання учасника справи про витребування доказів, не встановив обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 2 частин третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що додатковою постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 18 січня 20118 року вирішено питання про розподіл судових витрат, яке не було вирішено при постановлення постанови апеляційного суду Кіровоградської області від 09 січня 2018 року, яка підлягає скасуванню за наслідками касаційного перегляду, зазначена додаткова постанова також підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 09 січня 2018 року та додаткову постанову Кіровоградської області від 18 січня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик