Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.04.2019 року у справі №456/847/18
Ухвала КЦС ВП від 20.02.2019 року у справі №456/847/18

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 456/647/18

провадження № 61-2018св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди та супроводу батька.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона та відповідач є батьками спільної дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Коли дитині виповнилося вісім місяців, відповідач залишив сім'ю та переїхав до м. Стрий Львівської області. 18 березня 2013 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року визначено місце проживання дитини з матір'ю.

З урахуванням наявності у сина численних захворювань, він потребує дороговартісного лікування, а також оздоровлення та відпочинку за кордоном, протевідповідач упродовж 5 років відмовляється надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України, у зв'язку з чим вона змушена звертатися до суду.

Враховуючи наведене, позивач просила ухвалити рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_5 на тимчасовий виїзд за межі України у її супроводі до Турецької Республіки, на період із 25 липня по 07 серпня 2018 року для оздоровлення з обов'язковим поверненням до України, без згоди та супроводу батька ОСОБА_4

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 червня 2018 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на обґрунтування необхідності відпочинку дитини саме в Турецькій Республіці, при наявності у неї нотаріально посвідченої заяви відповідача про надання згоди терміном із 01 червня 2018 року по 01 червня 2019 року на виїзд сина за кордон до Республіки Польща та країн Шенгенської угоди.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та провадження у справі закрито.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про закриття провадження у справі, апеляційний суд виходив із відсутності предмета спору, оскільки на час розгляду апеляційним судом справи, період на який позивач просила надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, минув.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У січні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення не передаючи справу на новий розгляд, в якому зазначити про порушення судами норм процесуального права, зокрема, розумних строків розгляду справи, що призвело до порушень судами прав дитини на відпочинок та оздоровлення. Крім того, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і може слугувати у забезпеченні розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, заявниця просила передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що зважаючи на специфіку категорії справ, що стосуються захисту прав та інтересів дитини, вони мають розглядатися максимально швидко та ефективно, проте суд першої інстанції не врахував цього та розглянув справу з порушенням розумних строків її розгляду, загалом справа розглядалася судами понад 10 місяців. Суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи щодо наявності у неї згоди відповідача на виїзд дитини до Польщі та країн Шенгенської угоди та її можливість, з урахуванням цієї заяви, планувати відпочинок на морі саме в цих країнах, оскільки таким твердженням суд вийшов за межі своїх повноважень та намагався вирішити за неї де і коли їй відпочивати з дитиною, крім того, суд не врахував, що вказана заява знаходилася у відповідача, а не у неї. У свою чергу, апеляційний суд, не перевіряючи по суті рішення безпідставно стверджує як про доказаний факт наявність у позивача вказаного дозволу. Суд першої інстанції не надав оцінки висновкам комісії з питань захисту прав дитини, члени якої, врахувавши думку дитини про бажання відпочити на морі та ретельно дослідивши матеріали справи, підтримали позовну заяву. Судами порушено засади рівності всіх учасників судового процесу, змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів і доведення перед судом їх переконливості. Судами порушені права людини і основоположні свободи, що призвело до негативних наслідків, оскільки Конвенція про права дитини визнає право дитини на відпочинок і дозвілля. Апеляційний суд у своїй постанові не вказав на порушення судом першої інстанції такої засади (принципу) цивільного судочинства, як розумність строків розгляду справи. Крім того, справа була надіслана до суду апеляційної інстанції лише через місяць після ухвалення рішення у справі, що також є порушенням прав позивача та її дитини на відпочинок.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 червня 2018 року, при цьому відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою останньої на постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, витребувано справу та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція та висновки Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом установлено, що 11 квітня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина - син ОСОБА_5.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір'ю ОСОБА_3

Згідно із листом Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Шевченківського району м. Києва від 08 лютого 2017 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 необхідне оздоровлення.

Згідно із довідкою ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» від 27 травня 2014 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, рекомендовано відпочинок на морі, а відповідно до довідки цього ж інституту від 03 жовтня 2017 року дитині рекомендовано санаторно-курортне лікування на морі.

Звертаючись у березні 2018 року до суду із цим позовом ОСОБА_3 просила надати дозвіл ОСОБА_5 на тимчасовий виїзд за межі України у її супроводі до Турецької Республіки, на період із 25 липня по 07 серпня 2018 року для оздоровлення, без згоди та супроводу батька ОСОБА_4

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, апеляційний суд виходив із відсутності предмета спору, оскільки час розгляду апеляційним судом справи, період на який позивач просила надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, минув (справа до апеляційного суду надійшла лише 24 липня 2018 року, апеляційне провадження у справі відкрито 25 липня 2018 року, призначено справу до розгляду на 11 жовтня 2018 року).

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки виникнення або припинення існування тих чи інших обставин, що мають значення для справи, після її вирішення місцевим судом не є підставою для скасування апеляційним судом ухваленого у справі судового рішення та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки відповідно до вимог частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а закривши провадження у справі апеляційний суд фактично не переглянув рішення суду з підстав зазначених в апеляційній скарзі та не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

У зв'язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати та направити справу до апеляційного суду на новий розгляд.

Крім того, у касаційній скарзі заявник просить направити справу на розгляд Великої Палата Верховного Суду з тих підстав, що ця справа має виключну правову проблему і може слугувати у забезпеченні розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Заява про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиною правозастосовної практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п'ятій статті 403 цього Кодексу.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Заявником у касаційній скарзі не наведено, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, аналіз судової практики, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Верховний Суд позбавлений можливості надавати оцінку рішенню суду першої інстанції, з огляду на те, що воно фактично не переглядалося апеляційним судом.

Виходячи з викладеного, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної, під час його апеляційному суду необхідно перевірити дотримання судом першої інстанції під час вирішення справи норм матеріального та процесуального права, зокрема надати оцінку доводам апеляційної скарги про те, що тривалість розгляду зазначеної справи, з урахуванням специфіки її категорії, була несумісною з вимогою «розумного строку».

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик