Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.04.2019 року у справі №405/3/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 405/3/17-ц

провадження № 61-34728св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 липня 2017 року у складі судді Шевченко І. М. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Гайсюка В. В., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 уклав із банком кредитний договір.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме будинок АДРЕСА_1

29 жовтня 2015 року у зв'язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, зокрема, неповернення кредиту, несплати процентів та комісій за користування кредитом, позивач у позасудовому порядку набув у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», право власності на зазначений предмет іпотеки, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

23 листопада 2016 року позивачем, як законним власником, здійснена спроба потрапити у власне майно, але було з'ясовано, що у ньому незаконно проживає відповідач.

Посилаючись на вказані обставини, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просило усунути перешкоди у здійсненні права користування майном, розташованим по АДРЕСА_1, шляхом надання постійного безперешкодного доступу товариству до цього майна та визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування будинком, який розташований за вищезазначеною адресою.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 липня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідно до статті 109 ЖК УРСР відсутні підстави для визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користуватися житлом без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 липня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що предметом позову у цій справі є усунення перешкод у здійсненні права користування майном, шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування нерухомим майном, а не виселення з житлового приміщення.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргуТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 08 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір

№ 030/05.07/88-286КЛ.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором того ж дня між сторонами укладений іпотечний договір, пункт 2 якого передбачає передання іпотекодавцем на забезпечення виконання основного зобов'язання належне іпотекодавцю на праві власності майно - будинок № 153/88, який знаходиться

по вул. Леніна у м. Кіровограді.

28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступник Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», яке у свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладений договір факторингу № 15, відповідно до якого банк відступив товариству свої права вимоги до ОСОБА_5 за зобов'язаннями за кредитним та іпотечним договорами, що підтверджується витягом із реєстру заборгованостей боржників № 1-Б.

Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником житлового будинку АДРЕСА_1 є

ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі договору іпотеки.

Із довідки квартального комітету № 18 Подільського району м. Кропивницького

від 16 травня 2017 року за вих. № 265 убачається, що ОСОБА_4 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 Разом із ним проживають та зареєстровані: син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, дружина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4. ОСОБА_4 постійно проживає за вказаною адресою без реєстрації. Згідно із повідомлення УДМС в Кіровоградській області

ОСОБА_4 зареєстрований по АДРЕСА_2.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися «згідно із законом», воно повинно мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня

2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути вказане в рішенні суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном новим власником можливе лише за умови виселення попереднього власника із іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, проте таке виселення без надання іншого жилого приміщення не допускається.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що предметом позову у цій справі є усунення перешкод у здійсненні права користування майном, шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування нерухомим майном, а не виселення з житлового приміщення на правильність висновків судів не впливають, оскільки у цій категорії справ, захисту підлягають не лише права неволодіючого власника, а й права колишнього власника. Отже, судами обґрунтовано застосовано положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г.І. Усик