Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2018 року у справі №351/615/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 351/615/17

провадження № 61-40537св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - Горішньозалучанська сільська рада Снятинського району Івано-Франківської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року у складі судді Калиновського М. М. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Максюти І. О., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання рішення сільської ради недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2016 року є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1.

Відповідно до погосподарської книги та довідки Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 03 жовтня 2016 року № 2182 за домогосподарством по АДРЕСА_1, власником якого є вона, обліковується земельна ділянка площею 0,59 га.

03 жовтня 2016 року вона звернулася до Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської із заявою про надання їй земельної ділянки площею 0,20 га, яка розташована в АДРЕСА_2, та згідно з вищевказаною довідкою сільської ради обліковується за її домогосподарством.

Рішенням Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 року № 87-8/2016 їй було відмовлено у наданні зазначеної земельної ділянки та земельну ділянку площею 0,20 га в АДРЕСА_2 на підставі статті 119 ЗК України надано у користування ОСОБА_4, оскільки він користувався цією земельною ділянкою більше 15 років.

Вважала рішення Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 року № 87-8/2016 незаконним, оскільки земельна ділянка площею 0,20 га в АДРЕСА_2 завжди обліковувалася за домогосподарством по АДРЕСА_1 та перебувала у користуванні попередніх власників цього домоволодіння: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які це право іншим особам не передавали, в установленому законом порядку земельна ділянка із користування вказаних осіб не вилучалася.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним рішення Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 року № 87-8/2016.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської, яким у користування ОСОБА_4 надано земельну ділянку площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства, відповідає вимогам законодавства, оскільки ОСОБА_4 більше 15 років обробляв цю земельну ділянку, що відповідно до статті 119 ЗК України є підставою для надання громадянам, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, права звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування (набувальна давність). Крім того, оскаржуваним рішенням сільської ради не порушені права чи законні інтереси позивача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, обґрунтовано виходив із того, що позивач не довела порушення її прав, що свідчить про відсутність у неї переважного права на отримання спірної земельної ділянки. Доводи позивача про відсутність доказів, які підтверджують факт користування ОСОБА_4 спірною земельною ділянкою протягом 15 років спростовуються даними, які містяться у протоколі восьмої сесії Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської від 23 грудня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Справа із суду першої інстанції надійшла до Верховного Суду у лютому 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання рішення сільської ради недійсним призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу, що згідно з рішенням Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 року № 87-8/2016 спірна земельна ділянка площею 0,20 га в АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_4 у користування на підставі статті 119 ЗК України, проте суди не врахували, що ОСОБА_4 не надано доказів користування вказаною земельною ділянкою протягом 15 років, оскільки останні 15 років ця земельна ділянка перебувала у користуванні попередніх власників домогосподарства по АДРЕСА_1: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які це право іншим особам не передавали, в установленому законом порядку земельна ділянка з їх користування не вилучалася.

Також безпідставним є висновок судів, що ОСОБА_5 своє право користування земельною ділянкою площею 0,20 га в АДРЕСА_2 передав ОСОБА_4, оскільки у жовтні 2012 року ОСОБА_5 звертався до Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту приватизації цієї ділянки, що свідчить про те, що саме ОСОБА_5 користувався спірною земельною ділянкою та у подальшому мав намір отримати її власність, однак за життя не встиг завершити процес приватизації.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_5, який був власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, користувався спірною земельною ділянкою площею 0,20 га у АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер, спадщину після смерті якого прийняла ОСОБА_6

24 березня 2016 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Снятинського районного нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі під № 318, відчужила житловий будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_7

25 червня 2016 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Снятинського районного нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі під № 633, за умовами якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_1 придбала житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1.

03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області із заявою про надання їй земельної ділянки площею 0,20 га у АДРЕСА_2.

З аналогічною заявою до Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області також звернувся ОСОБА_4, вказуючи на те, що земельною ділянкою площею 0,20 га у АДРЕСА_2 користується більше 15 років, тому згідно зі статтею 119 ЗК України має право на отримання цієї ділянки у користування.

Рішенням Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської від 23 грудня 2016 року надано у користування ОСОБА_4 земельну ділянку орієнтованою площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_2 за давністю користування на підставі статті 119 ЗК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

У частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 23 грудня 2015 року у справі № 6-244цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином обставини справи не встановили та не перевірили доводи позивача, що спірна земельна ділянка площею 0,20 у АДРЕСА_2 Снятинського району Івано-Франківськоїобласті згідно з погосподарською книгою та довідкою Горішньозалучанської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 03 жовтня 2016 року № 2182 була закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1, перебувала у користуванні колишніх власників цього домоволодіння, а після набуття ОСОБА_1 права власності на цей житловий будинок до неї перейшло право користування спірною земельною ділянкою.

Також суди не перевірили доводів позивача щодо порушення відповідачем вимог статті 119 ЗК України при вирішенні питання про передачу ОСОБА_4 спірної земельної ділянки у користування за набувальною давністю.

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п'ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування (набувальна давність).

Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Оскільки орган місцевого самоврядування не надав дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо надання у користування ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,20 га у АДРЕСА_2 Снятинського району Івано-Франківськоїобласті, то законний власник не визнав факту добросовісності користування спірною земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц, касаційне провадження № 61-3627св18.

Крім того, згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень ЗК України цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2002 року. З урахуванням вказаного, строк, який застосовується до набувальної давності, обчислюється починаючи з 01 січня 2002 року та має становити не менше 15 років, тобто норма статті 119 ЗК України щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися лише з 01 січня 2017 року, а оскаржуване рішення сільської ради прийнято 23 грудня 2016 року.

Апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув і не перевірив можливість надання ОСОБА_4 спірної земельної ділянки у користування на підставі статті 119 ЗК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то оскаржувані судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк