Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2018 року у справі №336/5157/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 336/5157/17

провадження № 61-36858св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7,

треті особи: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Зарютіна П. В. від 19 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., від 19 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, треті особи: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позовну заяву мотивовано тим, що 17 вересня 2008 року між ЗАТ «Перший український міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 60 000 доларів США на споживчі потреби.Належне виконання позичальником умов кредитного договору було забезпечено договором іпотеки, укладеним цього ж дня між банком та ОСОБА_6, за яким останній передав в іпотеку банку належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1 24 липня 2017 року на підставі застереження, яке міститься у пункті 4.7.1. договору іпотеки, державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» зареєстровано право власності на предмет іпотеки за ПАТ «ПУМБ».

Посилаючись на те, що банк є власником вказаного нерухомого майна, в якому проживають та зареєстровані відповідачі у справі, просив суд виселити їх із вказаного будинку без надання іншого житла, зі зняттям з реєстраційного обліку, на підставі статті 391 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого

2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року, у задоволенні позову ПАТ «ПУМБ» відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки спірний житловий будинок був набутий іпотекодавцем не за рахунок кредитних коштів ПАТ «ПУМБ», наданих ОСОБА_4. на підставі кредитного договору від 17 вересня 2008 року, тому виселення відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення на підставі статті 391 ЦК України без застосування частини другої статті 109 ЖК Українського РСР є неможливим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року, ПАТ «ПУМБ» просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк є власником спірного житлового будинку, позов було пред'явлено для захисту прав власника шляхом усунення перешкод у володінні і користуванні майном відповідно до статей 316, 391 ЦК України, а тому застосування судами до спірних правовідносин положень статті 109 ЖК УРСР є помилковим.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 вересня 2008 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є

ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 60 000 доларів США на споживчі потреби.

Належне виконання позичальником умов кредитного договору було забезпечено договором іпотеки, укладеним цього ж дня між банком та ОСОБА_6, за яким останній передав в іпотеку банку належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1

24 липня 2017 року на підставі застереження, яке міститься у пункті 4.7.1. договору іпотеки, державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» зареєстровано право власності на предмет іпотеки за ПАТ «ПУМБ».

Установлено, що зазначений житловий будинок був набутий

ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 05 квітня 2008 року, тобто не за кредитні кошти.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Разом з тим з усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження

№ 14-317цс18).

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, установивши, що житловий будинок АДРЕСА_1, який є іпотечним майном та про виселення відповідачів з якого просив позивач, був придбаний не за рахунок коштів, наданих ПАТ «ПУМБ» ОСОБА_4 на підставі укладеного між ними кредитного договору від 17 вересня

2008 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення з цього будинку відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення

статті 109 ЖК УРСР.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги про помилкове застосування до спірних правовідносин норми статті 109 ЖК УРСР спростовуються вищевикладеним.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С.Ф. Хопта