Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №234/6609/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 234/6609/17

провадження № 61-9734св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Новосядлої В. М., Груіцької Л. О., Новосьолової Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що з 01 січня 1988 року він перебував з відповідачем у трудових відносинах, а з 21 квітня 2012 року працював на посаді керуючого відокремленим підрозділом територіального відокремленого безбалансового відділення (далі - Відокремлений підрозділ ТВБВ) № 10004/0271 філії Донецького обласного управління ПАТ «Ощадбанк». Наказом від 09 листопада 2015 року № 333-к він був звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з реорганізацією банківської установи та скороченням чисельності працівників. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 15 січня 2016 року, яке було змінене рішенням Апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2016 року, його поновлено на вищевказаній посаді з 10 листопада 2015 року. На виконання цього рішення06 червня 2016 року відповідач видав наказ № 143-к, яким поновив його на роботі. 25 липня 2016 року він був звільнений з роботи за власним бажанням (через вихід на пенсію) на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Наказом від 26 липня 2016 року № 195-к роботодавець нарахував йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 листопада 2015 року по 05 червня 2016 року та утримав з нього вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка була виплачена йому згідно з пунктом 6 вищевказаного наказу від 09 листопада 2015 року № 333-к. Вважає, що ПАТ «Ощадбанк» порушило його трудові права, оскільки неправомірно здійснило утримання вихідної допомоги. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати абзац другий пункту 4.5 наказу від 26 липня 2016 року № 195-к; стягнути з відповідача на свою користь безпідставно утриману вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати, а також - середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період із серпня 2016 року до червня 2017 року в сумі 211 871,66 грн.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2017 року позовні вимоги в частині стягнення суми безпідставно утриманої вихідної допомоги залишено без розгляду, оскільки під час розгляду справи 01 червня 2017 року відповідач повернув позивачу утримані грошові кошти в розмірі 21 573,32 грн з відрахуванням передбачених законом податків та зборів.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2017 року у складі судді Бакуменко А. В., з урахуванням ухвали цього суду від 07 грудня 2017 року про виправлення описки, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано абзац другий пункту 4.5 наказу філії ПАТ «Ощадбанк» - Донецького обласного управління ПАТ «Ощадбанк» від 26 липня 2016 року № 195-к в частині утримання з ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі середньої місячної заробітної плати, яка була виплачена йому на підставі пункту 6 наказу від 09 листопада 2016 року № 333-к. Стягнуто з ПАТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а саме із серпня 2016 року до червня 2017 року, тобто за 209 робочих днів, що складає 211 871,66 грн (з якого підлягає утриманню податок з доходів фізичних осіб та військовий збір). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час розгляду справи ПАТ «Ощадбанк» фактично визнало факт протиправного утримання з ОСОБА_1 раніше виплаченої йому суми вихідної допомоги в розмірі 21 573,32 грн, оскільки повернуло позивачу вказані грошові кошти. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з порушення роботодавцем вимог статей 116, 117 КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» задоволено частково. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним абзац 2 пункту 4.5 наказу від 26 липня 2016 року № 195-к. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час звільнення з роботи ОСОБА_1 була виплачена вихідна допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати, тобто спір щодо законності утримання з позивача на користь роботодавця вказаної допомоги виник між сторонами після звільнення працівника з роботи. Тому відсутні підстави для стягнення з ПАТ «Ощадбанк» середнього заробітку за час затримки розрахунку. Вносити зміни та скасовувати відповідний наказ має право той орган, який його видав, у зв'язку з чим до компетенції суду відноситься лише вирішення питання щодо законності такого розпорядчого документа.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, а рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2017 року в цій частині залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Та обставина, що на наступний день після його звільнення банк утримав з нього раніше виплачену вихідну допомогу, не звільняє відповідача від вказаної відповідальності.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

14 травня 2018 року справа № 234/6609/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в касаційному порядку лише в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому і переглядаються Верховним Судом тільки в цій частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судами встановлено, що з 01 січня 1988 року ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах, а з 21 квітня 2012 року працював на посаді керуючого Відокремленим підрозділом ТВБВ № 10004/0271 філії Донецького обласного управління ПАТ «Ощадбанк».

Наказом від 09 листопада 2015 року № 333-к позивач був звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією банківської установи та скороченням чисельності працівників.

На підставі вказаного наказу (пункт 6) ОСОБА_1 була виплачена вихідна допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати і з цього приводу спір між сторонами був відсутній.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 15 січня 2016 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2016 року, позивача було поновлено на вищевказаній посаді з 10 листопада 2015 року.

На виконання вказаного рішення06 червня 2016 року відповідач видав наказ № 143-к, яким поновив ОСОБА_1 на роботі.

Наказом від 25 липня 2016 року № 192-к позивач був звільнений з роботи за власним бажанням (через вихід на пенсію) на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

На наступний день після звільнення позивача з роботи ПАТ «Ощадбанк» видало наказ від 26 липня 2016 року № 195-к, згідно з яким нарахувало ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 листопада 2015 року по 05 червня 2016 року та утримало вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка була виплачена йому згідно з пунктом 6 вищевказаного наказу від 09 листопада 2015 року № 333-к.

Відповідно до статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

За змістом наведеної правової норми відрахування із заробітної плати можуть бути здійсненні стосовно працівників, тобто осіб, які перебувають з підприємством, установою, організацією у трудових відносинах, але не з осіб, які вже звільненні з роботи.

Таким чином, оспорюваним наказом від 26 липня 2016 року № 195-к була зменшена сума грошових коштів, що належали позивачу при звільненні, а на час видачі цього наказу ОСОБА_1 не перебував з ПАТ «Ощадбанк» у трудових відносинах. Такі дії відповідача не передбачені вищезазначеною нормою КЗпП України або будь-якою іншою нормою законодавства.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався, зокрема на те, що відповідач незаконно здійснив утримання вищевказаних коштів, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Однак в день звільнення позивача з роботи ПАТ «Ощадбанк» не повідомило йому про намір утримати виплачену раніше вихідну допомогу, не ознайомило ОСОБА_1 з оспорюваним наказом від 26 липня 2016 року № 1195-к.

Тільки під час розгляду цієї справи 01 червня 2017 року відповідач повернув позивачу утриману вихідну допомогу, яка була йому раніше виплачена на підставі наказу від 09 листопада 2015 року № 333-к.

Таким чином, встановивши, що ПАТ «Ощадбанк» протиправно утримало виплачену раніше позивачу вихідну допомогу, тобто не виплатило всі суми, які належали йому при звільненні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому проведений місцевим судом розрахунок середнього заробітку відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване по суті рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду і ухвалюючи нове рішення про відмову у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції не врахував вищенаведених положень закону та не з'ясував належним чином фактичних обставин справи, у зв'язку з чим дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніскасувати, а рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2017 року в цій частині залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов А.С.Олійник С.О.Погрібний