Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.06.2018 року у справі №214/802/15

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 214/802/15

провадження № 61-37179св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н.О., Крата В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: СафірФедір Олегович, Хваль Андрій Петрович, Кузьміч Аліна Олександрівна, ВибіцькийКіріл Євгенович, Карпенко Яна Олександрівна,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Ковтун Н. Г. від 19 квітня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П. від 30 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 10 липня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № KRHTAW04320059, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 39 745 грн, який зобов'язався повернути до 09 липня 2012 року та сплатити відсотки та комісію за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. У зв'язку з чим станом на 26 грудня 2014 року утворилась заборгованість, яка з урахуванням процентів, комісії та пені становить 266 841,14 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість станом на 26 грудня 2014 року за кредитним договором № KRHTAW04320059 від 10 липня 2007 року у сумі 132 688,45 грн, яка складається із: 35 030,40 грн заборгованості за кредитом, 72 067,16 грн заборгованості за процентами, 6 359,20 грн заборгованості з комісії за користування кредитом, 19 231,69 грн пені.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту невиконання позичальником умов кредитного договору, а тому дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_6 на користь банку суми заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісії за користування кредитними коштами у визначеному в позові розмірі. В межах річного строку суд стягнув пеню у розмірі 19 231,69 грн із розрахунку 0,15% від суми не погашеної заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що встановивши факт неналежного виконання зобов'язання за укладеним кредитним договором щодо погашення кредиту, сплати відсотків за його користування відповідно до умов договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач повинен нести відповідальність перед кредитором щодо погашення заборгованості по кредитному ліміту та нарахованим відсоткам у визначеному позові розмірі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач не отримував будь-якого повідомлення щодо наявності кредитної заборгованості. Крім того, належний відповідачу автомобіль марки ВАЗ 21104, 2007 року, державний номер НОМЕР_1, який забезпечував виконання кредитного зобов'язання, у листопаді 2014 року працівники банку забрали для подальшої його реалізації шляхом звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, про результати продажу якого відповідача повідомлено не було.

Відзив позивача на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 214/802/15-ц з Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Зупинено виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 10 липня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № KRHTAW04320059, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 50 440,00 грн, терміном до 09 липня 2012 року на наступні цілі: 37 200,00 грн на купівлю автомобіля, а також 34,00 грн для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до пункту 1.2; на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу KRHTAW04320059 від 10 липня 2007 року на строк до 09 липня 2008 року у сумі 2 139,00 грн, а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 372,00 грн та у розмірі 10 695 грн на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбаченого пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,75 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,40% від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 договору.

Із наданого банком розрахунку вбачається, що позичальник порушив умови договору, не сплачував нараховані банком відсотки, не погашав кредит, унаслідок чого станом на 26 грудня 2014 року виникла заборгованість у сумі 266 841,14, яка складається із: 35 030,40 грн заборгованості за кредитом, 72 067,16 грн заборгованості за процентами, 6 359,20 грн заборгованості з комісії за користування кредитом, 153 384,38 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 526, 530, 1054 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За умовами кредитного договору від 10 липня 2007 року № KRHTAW04320059 сторони погодили щомісячну сплату позичкової заборгованості за кредитними ресурсами та нарахованими відсотками за користування кредитом, який надано до 09 липня 2012 року.

Оскільки зі спливом строку, на який був наданий кредит, припинилося право позивача нараховувати відсотки за кредитним договором, то після 09 липня 2012 року позивач не міг нараховувати такі відсотки.

Проте, суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованим наданий банком розрахунок заборгованості за відсотками за користування кредитом, який включав період після спливу визначеного договором строку кредитування (2013-2014 роки).

Стягнення судами попередніх інстанцій пені в межах річного строку перед зверненням кредитора до суду від суми не погашеної заборгованості за кожен день прострочення платежу не ґрунтується на вимогах закону, оскільки після закінчення строку кредитування (09 липня 2012 року) право кредитора нараховувати будь-які платежі за кредитним договором припиняється.

Крім того, матеріалами справи узгоджується, що відповідач звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність щодо неустойки (пені та штрафу).

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Із надано позивачем розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що відповідач з 10 квітня 2009 року припинив виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом.

Термін кредитного договору встановлено до 09 липня 2012 року.

Банк звернувся до суду з позовом 02 лютого 2015 року, тобто поза межами позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України, за щомісячними платежами нарахованими до 09 липня 2009 року.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув уваги на зазначені обставини, не з'ясував питання щодо періоду, за який позичальник ОСОБА_6 повинен нести відповідальність перед кредитором щодо погашення заборгованості по кредитному ліміту та нарахованим відсоткам з врахуванням заяви про застосування позовної давності - до 09 липня 2012 року (строк дії кредитного договору).

Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права; належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та правильність наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості; не встановив період щомісячних платежів, обов'язок з погашення яких покладено на відповідача, з урахуванням заяви останнього про застосування позовної давності.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Крат

В. М. Коротун

В. П. Курило