Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №145/474/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 145/474/17

провадження № 61-35488св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), ОлійникА. С., Усик Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Сала Т. Б., Панасюк О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 20 травня 2016 року на ім'я директора Яришівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступеню ОСОБА_6, де вона працювала учителькою української мови та літератури, надійшла заява громадянки ОСОБА_7, у якій вона просила директора школи «розібратися у поведінці вчительки української мови і літератури ОСОБА_4» і виклала голослівні обвинувачення щодо, немов би, порушення нею якихось прав її онука. На підставі заяви ОСОБА_7 наказом директора школи ОСОБА_6 за № 16 від 03 червня 2016 року була створена комісія для розгляду питання «Щодо можливого порушення трудової дисципліни педагогічним працівником ОСОБА_4» Оскільки поширення завідомо неправдивої інформації впливало на її ділову репутацію, вона подала позов до ОСОБА_7 «Про встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування в той же спосіб, яким вона була поширена.»

У зв'язку із тією обставиною, що в подальшому ця інформація вийшла за межі позову (школа), вона відкликала свою позовну заяву із метою подальшого залучення до відповідальності осіб винних за поширення інформації, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію, в межах району, області і навіть України.

В подальшому громадянкою ОСОБА_7 була залучена до розповсюдження хибної інформації та переслідування її, як вчителя, її донька ОСОБА_5 Остання, являючись матір'ю учня сьомого (на той час) класу ОСОБА_8, про права якого йшла мова у заяві ОСОБА_7 на ім'я директора школи, перейшла до організації групи осіб із числа, перш за все, батьків учнів того класу, у якому навчався її син. ОСОБА_5, ґрунтуючись на вигаданих і безпідставних аргументах, розпочала вимагати її звільнення із займаної посади. У своїй заяві від 13 червня 2016 року на ім'я начальника Тиврівського районного відділу освіти ОСОБА_9 вона написала: «Я мати учня, який переходить в восьмий клас, маю особисте прохання до Вас звільнити вчительку ОСОБА_10 тому, що вона неадекватно відноситься до мого сина ОСОБА_8, викидає учнівські приладдя в смітник, обзиває ябідою... Вигонить із класу коли пишуть контрольні роботи, не дає передзвонити...".

З метою подальшої її дискредитації та приниження честі, гідності і ділової репутації ОСОБА_5, направила до відділу освіти Тиврівської районної державної адміністрації додаткові листи-звернення. Листом № 01-18/984 від 19 липня 2016 року, адресованим ОСОБА_5, в.о. начальника відділу освіти ОСОБА_11 повідомлено: «Відділом освіти Тиврівської районної державної адміністрації розглянуто Ваше звернення щодо упередженого ставлення, психологічного тиску (тощо) до Вашого сина педагогічним працівником ЗОШ І-ІІ ст. с. Яришівка ОСОБА_4 … відділом освіти було повідомлено правохоронні органи (надано копію Вашого звернення) про можливе порушення прав малолітніх (неповнолітніх) дітей, які є учнями ЗОШ І-ІІ ст. с. Яришівка...».

За результатами, на думку позивача, такої замовної перевірки, здійсненої представником Гніванського відділу національної поліції ОСОБА_12, керівництвом Гніванського відділення ГУ НП України було надано упереджену та безпідставну відповідь про те, що в її діях вбачається порушення Законів України «Про освіту», «;Про загальну середню освіту» та «;Про охорону дитинства».

Таким чином, ОСОБА_5 стала ініціатором грубого порушення її конституційних прав дільничним інспектором Гніванського ВП ОСОБА_12. Цей дільничний, перенісши свій досвід оперуповноваженого по боротьбі з обігом наркотиками у місті Вінниця на терени сільської школи, порушив щодо неї кримінальне правопорушення за статтею 366 КК України і сфабрикував «Висновок» про, немов би, якусь її «аморальну поведінку». Повідомлення про це кримінальне правопорушення знаходиться на розгляді у відповідних інстанціях Національної поліції та МВС України.

Також позивач зазначала, що в подальшому ОСОБА_5 звертається до директора департаменту освіти і науки Вінницької ОДА ОСОБА_13 із вимогою її звільнення із займаної посади, продовжуючи розповсюджувати при цьому безпідставні та принизливі для неї обвинувачення і вимоги. Для забезпечення додаткового тиску на владні структури з боку засобів масової інформації вона за допомогою своєї матері ОСОБА_7 та групи залучених батьків (ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19.), організувала публікації в газеті «33-й канал», газеті РІА-Вінниця, програмах «Абзац» «Нового каналу», «1+1» та «Стосується кожного» телеканалу Інтер.

Відповідачем у її заявах та зверненнях до різноманітних інстанцій і засобів масової інформації була широко поширена інформація, яка є недостовірною і принижує її честь, гідність та ділову репутацію. До моменту написання відповідачем заяв на ім'я начальника Тиврівського районного відділу освіти (зареєстрованих 13 червня 2016 року), з вимогою її звільнення із посади, не було офіційно зафіксовано жодного із тих, так званих, фактів порушень, «прав дітей» про які йде мова у заяві. Навпаки, у квітні 2016 року вона успішно пройшла позачергову атестацію на другу категорію, 27 травня 2016 року на загальношкільній лінійці була нагороджена грамотою директора школи.

Всі позитивні результати її професійної діяльності кардинально змінились на негативні через два тижні після завершення навчального року. І сталось це за результатами роботи комісії, призначеної наказом директора школи ОСОБА_6 за № 16 від 03 червня 2016 року. З 13 червня 2016 року в результаті протиправних дій відповідача та, розповсюдженої нею у засобах масової інформації наклепів, були здійсненні хибні висновки правоохоронних органів і суб'єктів владних повноважень щодо її професійної діяльності. За результатами розгляду останнього звернення ОСОБА_5, департамент освіти Вінницької обласної державної адміністрації наказом від 26 грудня 2016 року № 610 призначив комісію, яка поставила її перед вибором: перейти на роботу у іншу школу; звільнитись за власним бажанням, чи за угодою сторін; у разі відмови від перших двох пунктів буде звільнена на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України за «аморальну поведінку».

З урахуванням наведеного, позивач просить визнати недостовірною та такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію інформацію, розповсюджену ОСОБА_5, у своїх заявах (зверненнях) на ім'я начальника відділу освіті Тиврівської районної державної адміністрації і директора департаменту освіти науки Вінницької обласної державної адміністрації. Зобов'язати ОСОБА_5, впродовж місяця після набрання рішенням законної сили спростувати інформацію викладену у її заяві (зверненнях), шляхом написання та надсилання на ім'я начальника відділу освіти Тиврівської районної державної адміністрації та директора департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації листів наступного змісту: «2016 року, я в заявах (зверненнях) підписаних мною і надісланих на ім'я начальника відділу освіті Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької обласної державної адміністрації та директорі департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації, розповсюдила інформацію, яка є недостовірною і образливою, принижує честь, гідність та ділову репутацію вчительки української мови та літератури, вихователя групи продовженого дня Яришівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів ОСОБА_4» .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширена відповідачем у заявах (зверненнях) на ім'я начальника відділу освіти Тиврівської районної державної адміністрації і директора департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації, інформація відповідає дійсності, відповідно зобов'язань спростувати її у ОСОБА_5 немає, а тому підстав для задоволення позову немає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 січня 2018 року скасовано.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності і ділової репутації.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач діяла в межах своїх прав, що надані їй Конституцією України та Закону України «Про звернення громадян», відтак такі дії не можуть розцінюватись як поширення нею недостовірної інформації, а тому відсутні правові підстави для задоволення заявленого позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2018 року ОСОБА_4 засобом поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову скасувати, а справу передати на новий розгляд за встановленою підсудністю у суд першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції фактично не переглянуто рішення суду першої інстанції, адже результат не змінився, при цьому не надано належної оцінки доказам, представленим нею як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що у мотивувальній частині постанови апеляційного суду відсутні мотиви прийняття або відхилення її аргументів, викладених у апеляційній скарзі, чим порушено норми процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, відповідач ОСОБА_5 звернулася до відділу освіти Тиврівської районної державної адміністрації щодо упередженого ставлення, психологічного тиску до її сина педагогічним працівником ЗОШ І-ІІ ступенів с. Яришівка ОСОБА_4

Відділом освіти Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області було розглянуто вказане звернення та було повідомлено правоохоронні органи (надано копію звернення) про можливе порушення прав малолітніх (неповнолітніх дітей), які є учнями ЗОШ І-ІІ ступенів в с. Яришівка, що стверджується листом відділу освіти Тиврівської районної державної адміністрації від 19 липня 2016 року № 01-18/984.

Гніванським відділенням поліції Жмеринського відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області проведено перевірку звернення відділу освіти Тиврівської державної адміністрації, та надано висновок, відповідно до якого факти, викладені ОСОБА_5 в її заяві знайшли своє підтвердження, ОСОБА_4 дійсно зухвало ставиться до учнів Яришівської ЗОШ, а саме: ображає, принижує, погрожує. В її діях вбачається порушення Законів України «Про охорону дитинства», «;Про освіту», «;Про загальну середню освіту».

Судами встановлено, що до директора Департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації ОСОБА_13, крім ОСОБА_5, зверталися ще 39 батьків учнів вказаного навчального закладу.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

За змістом статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, дотримуючись статей 367, 374 ЦПК України, правильно визначився з характером спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у судовому рішенні.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідачем ОСОБА_5 було подано звернення до відділу освіти Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області, щодо упередженого ставлення, психологічного тиску до її сина педагогічним працівником загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів с. Яришівка ОСОБА_4 За наслідками розгляду такого звернення ОСОБА_5 отримала відповідь, в якій було зазначено, що за результатами ретельної перевірки, яка була здійснена Гніванським відділенням поліції Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області, в діях ОСОБА_4 вбачається порушення Закону України «Про освіту», «;Про загальну середню освіту» та «;Про охорону дитинства».

Виходячи з положень Закону України «Про звернення громадян» та статті 40 Конституції України, звернення ОСОБА_5 є реалізацією закріпленого за нею права, яке надано їй Законом, як громадянинові України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено докази, надані нею як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції (додаток до апеляційної скарги) є необґрунтованими.

Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було.

Крім того, слід звернути увагу на те, що зміст самих позовних вимог ОСОБА_4, викладений у прохальній частині позовної заяви, не містить жодних конкретних посилань на те, яку саме інформацію чи висловлювання, поширену в зазначених вище зверненнях слід визнати недостовірною, такою, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача та потребує спростування, і такі вимоги не були уточнені позивачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції.

Разом з тим, відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у позові.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик